– Хризантеми? – здивовано запитала Наталка, дивлячись на квіти. – Ну хто ж на першому побаченні дарує хризантеми? Як мінімум – троянди!
Сашко безглуздо посміхався і переступав з ноги на ногу від незручності. Вуха були червоні, Сашко це відчував. Ну як він міг купити дорогі троянди, йому не вистачило б тоді на квитки в кіно?
А так він усе порахував – і скромний букетик, і кіно. Аби Наталка не попросила сходити кудись у кафе, це обернеться для нього справжньою ганьбою – грошей у бідного студента на кафе не було…
– Та годі тобі, не хвилюйся! Ти ж не знав, що я люблю троянди, я тобі не сказала.
А Сашко не сказав їй, що він бідний студент. Знайшов її у соцмережах і закохався. Гарна вона!
Тоді, двадцять років тому, інтернет у невеликих містах тільки брав свій початок, і закохатися в дівчину через сайт було дивовижною справою.
А Сашко закохався, та ще й як! Набрехав їй ні з того ні з сього, що він бізнесмен-початківець…
І як тепер з цим бути?
– Я її не потягну, – зрозумів Сашко одразу, коли з нею зустрівся і вручив хризантеми. – Аж надто красива, і все в ній ідеально!
На сеансі в кіно він все думав – чи покласти долоню на руку Наталі, чи не треба? З одного боку – ну що тут такого, а з іншого – його рука може спітніти від хвилювання, тремтіти, тож краще не треба.
Як би заробити на дорогий ресторан, щоб здивувати Наталю? Треба подумати, порадитись із друзями.
Якщо вона закохається в нього, то вже не страшно розкрити таємницю, що ніякий він не бізнесмен, а студент, живе з мамою, слабим дідусем-пенсіонером і молодшою сестричкою.
Підробляв як міг заради сім’ї, і довго думав – як би заробити на дорогий ресторан, щоб здивувати Наталю.
Колись він усе це розповість Наталці, і вони посміються…
Після кіно Наталка раптом почала позіхати і захотіла додому.
Вона жила поряд із кінотеатром, тому Сашко провів її пішки додому.
– Може наступного разу сходимо в ресторан? – запропонував Сашко таким голосом, ніби йому звично було ходити по ресторанах.
– Давай, – пожвавішала Наталка. – А троянди будуть?
– Звичайно ж будуть, я ж тепер знаю, що твої улюблені квіти – троянди. А якого кольору?
– Червоного! Колір пристрасті.
Близький друг влаштував Сашка на підробіток офіціантом у хороший ресторан по знайомству.
Чайові хороші, два через два, але в дні роботи важко давалося навчання, адже працювати треба було до першої години ночі, а іноді й довше.
Ну та гаразд, він впорається.
У ресторані вздовж стіни були окремі кабінки, дуже затишні, можна посидіти там удвох, спокійно поговорити.
Точно! Він приведе Наталю саме в цей ресторан наступної суботи, якраз він буде вихідним.
Ну а поки що в листуваннях і розмовах по телефону він Наталі казав, що має купу справ у своєму бізнесі.
…У п’ятницю, як раз за день до другого побачення, Сашко бігав з підносом по залі ресторану – був повний аншлаг.
– Сашко, ну чого ти такий неквапливий? Іди обслужи третій столик, – сказав адміністратор. – Там уже хвилин десять чекають.
Третій столик – це кабінка. Сашко метнувся туди і взяв блокнот.
– Що будете замовляти? – Сашко підвів очі на парочку, яка сиділа за столиком у кабінці, й оторопів від побаченого…
Це була його Наталка і чоловік у дорогому костюмі, який тримав її за руку.
Знову почервоніла вуха.
–Ха-ха-ха! – засміялася Наталка. – Оце так зустріч! Зайнятий бізнесмен мабуть зазнав краху у бізнесі і вирішив тимчасово підробити офіціантом у ресторані?
Сашко зберіг самовладання і перепитав:
– Що будете замовляти?
Чоловік замовив найдорожчі страви.
Сашко бачив, як ця парочка про щось воркує, взявшись за руки, або танцює міцно обійнявшись і з поцілунками.
Його це злило, від ревнощів він ладен був почати вже сварку з тим мужиком, але доводилося тільки бігати з тацею…
Трохи згодом до Сашка підійшла Наталка:
– Ну, і навіщо ти мені брехав, що ти бізнесмен? Що, ти думаєш, я все одразу не зрозуміла, на першому ж побаченні?
– Рано ти розуміти почала, – з кривою усмішкою відповів Сашко. – Дивись, не розчаруйся. Скільки тобі? Двадцять років? Цьому чоловіку, який прийшов з тобою, років сорок, не менше.
– Зате він багатий, а не з хризантемами на побачення ходить! Я для тебе дуже дорога штучка! Мені потрібен джек-пот, а не студент, тож пробач, Сашко. Шукай дівчину по собі!
Неприємно було, як ніколи! Втрата коханої плюс такі слова, це вже занадто!
Вдома дід заспокоював Сашка, підбирав слова, щось там згадував про своє невдале перше кохання, але Сашко його майже не слухав, йому хотілося плакати, але він як міг стримував свої сльози…
…З того часу минуло близько двадцяти років, може трохи більше.
Сашко не став бізнесменом, він працював у конторі, сидів вдень в офісі, а вечорами таксував своєю машиною.
Ну а як же ж – сім’я, двоє дітей, кредит на квартиру. Втім, таке життя у багатьох сімей…
Одного разу він узяв замовлення на таксі і чекав на клієнта біля під’їзду.
Вийшла якась розмальована фіфа у короткій спідниці.
О, таку категорію пасажирок він знав, доводилося якось возити…
Панянка сіла на заднє сидіння і хриплуватим голосом сказала:
– Поїхали!
Жінка була явно весела… І явно їхала десь далі гульбанити…
А потім вона дістала телефон і почала з кимось розмовляти.
– Та це ж та сама Наталя! – подумав Сашко. – Так, виглядає вона ще так само гарно за шаром косметики. Так ось який вона джек-пот виграла!
Сашко поглядав на неї через дзеркало, і Наталя помітила це.
– Ну що ти дивишся? Подобаюся тобі? Ти таких грошей не заробиш, я для тебе надто дорога штучка. Ти собі дівку деінде пошукай.
Наталя вийшла за адресою, а Сашко ще довго не міг оговтатися.
«Я занадто дорога штучка для тебе», – згадав він слова Наталі.
От дійсно що – штучка… Стало якось гидко… Гидко за минуле!
А трохи пізніше він розсміявся – згадав, як боявся в кіно взяти Наталю за ручку, як йому соромно було за дешевий букет хризантем, як мало не плакав у розмові з дідом…
Справді смішно!
Ну та гаразд, нове замовлення, треба їхати…
І Сашко з посмішкою поїхав працювати.
