Діти раділи більш, аніж дорослі… Іванко та Інна радісно бігали по кімнатах.
Цілих три тепер у них кімнати, у кожного по одній!
Раніше їхня родина змушена була тулитися в одній кімнаті. Батьки на житло збирали. Навіть діти розуміли все і не вимагали жодних надмірностей.
Звичайно жити можна було й у матері глави сімейства Олександра, але свекруха не любила його дружину Любу.
– Одружився з сільською! – бурчала вона. – Чим тобі Ліза не догодила? Вища освіта, домашня, хазяйновита. Взяв якусь недолугу…
– Мамо, перестань! – відмахувався Сашко. – Люба дуже хороша й хазяйська. І освіта у неї вища. І взагалі, ти її не знаєш, а говориш.
– Причарувала тебе, обкрутила! – не вгадала мати. – У своїй квартирі, щоб я її не бачила! Зрозумів?
– Зрозумів, мамо, – сказав той. – Мене ти тоді теж не побачиш.
– Ох, – мати взялася за серце.
– Мамо, перестань, – сказав Сашко. – Я давно знаю твої хитрощі. Ти й батька так довела. Ось у нього справді було серце. І я радий, що він пішов від тебе. Довше проживе…
– Як ти можеш таке говорити рідній матері?! – ахнула жінка.
– Все, я збираю речі. Ми хотіли трохи в тебе пожити, але як таке діло, то я не хочу, щоб моя Люба переживала.
– А що я такого зробила?
– Поки що ти тільки мені про неї гидоті різні говориш.
Олександр зібрав свої речі й пішов до Люби. Кімната у гуртожитку була маленька, але своя. Любі її купили батьки, коли вона пішла вчитися.
Великих грошей у них не було, тож на що вистачило, те й купили.
Натомість сусіди були спокійні. Батьки Люби постійно допомагали молодим продуктам. Овочі, заготівлі все привозив батько.
Один за одним народились діти. Збирати на житло стало важче, але з продуктовою допомогою батьків вони все подолали.
Люба та Олександр купили будинок на три кімнати. Не у місті, як мріяла мати Олександра, а у селищі міського типу. Ближче до батьків Люби.
У сільській місцевості і житло дешевше, і до природи ближче. Олександр полюбив збирати гриби та ловити рибу. Тесть його завжди брав із собою на риболовлю, а гриби вони збирали всією родиною.
Мати влаштувала сварку, коли дізналася про все, але змінити нічого не могла…
…– Іванко, Інно! – гукнула дітей Люба. – Ви ж не малі! Навіщо так ганяти?
– Ми кімнати ділимо! – разом сказали дітлахи.
– Ми все вже поділили, – відповіла мати. – Ця найменша наша з татом… А ось ці дві однакові ваші.
– А де буде спільна? Ну диван, телевізор, крісло, як у бабусі з дідом.
– Ну ось загальна. Колишні господарі зробили перепланування. Кухня величезна. Тут буде диван, телевізор. А біля вікна все інше. Всі поміститься. Краще допомагайте коробки татові заносити. Тільки акуратно. А завтра поїдемо всі разом меблі вам вибирати…
На меблі довелося взяти кредит, але зараз вони вже могли собі це дозволити.
Діти самі обирали для своїх кімнат шпалери та меблі. Звісно й батьки підказували, але їхні інтереси було враховано.
Усі разом робили ремонт. Діти вже великі були для цього, 12 та 14 років. Впоралися швидко.
У вихідний було вирішено влаштувати новосілля. Зовсім невелике, тільки батьки Люби та мама Олександра. Батько Сашка теж обіцяв приїхати.
Батьки Люби намагалися поговорити зі свахою про подарунок на новосілля, але вона відмовилася робити спільний подарунок.
– Нема чого їх балувати! – сказала вона. – Самі хай розбираються. А загальний подарунок це безглуздо.
Якщо безглуздо, значить подарують самі. Вони з’ясували, що потрібне і привезли. Що саме і в якому кольорі радилися по телефону з Любою. Це був величезний холодильник та пральна машинка. Все одразу і встановили.
У призначений час усі сиділи за столом, чекали тільки матір Олександра. Вона запізнювалася. Через пів години з’явилася і вона.
– Вибачте, затрималася.
– Мамо, сідай. Ми давно на тебе чекаємо.
– Ні. Я хочу подивитись будинок.
– Мама. Усі чекають лише на тебе.
– Ну добре. Та й дивитися напевно нема на що…
Вона неохоче сіла за стіл. Усім своїм виглядом показувала невдоволення. Пробувала кожну страву дуже обережно.
– Мамо, припини. Все дуже смачно. – пошепки сказав їй син.
– Все одно не як у мене.
– Ну звичайно. Ти ж і раніше нікого не визнавала. Хоч дітям свято не псуй, – сказав їй колишній чоловік.
– А ти що тут робиш? Кинув нас із сином, а він ще тебе запрошує!
– Я пішов від тебе, коли синові було 20 років. Давай не влаштовуватимемо розбірок.
– Ходімо, мамо, подивимося будинок. Я тобі все покажу. Всі вже бачили, а ти спізнилася.
– Ходімо.
– Це наша кімната з Любою. Ця Іванка, ця Інни.
– І все?
– А що ще? – Сашко застиг від здивування, дивлячись на матір.
– Ремонт бідненький. Та гаразд. Ви ж у селі. Піде й так. Я там вам привезла старі фіранки, пледи. Мені не треба, а вам добре будуть. У селі все згодиться.
– Мамо, у нас гарний будинок. Де ти бачиш бідний ремонт? Фіранки Люба сама пошила. Діти все самі обирали.
– Звичайно. Звідки у дітей може бути хороший смак, якщо їхня мати нічого не розуміє.
– Мамо, припини. Ми одружені вже п’ятнадцять років. У нас чудові діти. Чому ти незадоволена? Бо я вибрав Любу? Ти її навіть не знаєш. Скільки разів ми тебе запрошували. Ти з нею навіть не хочеш розмовляти, мовчиш. Вона намагається, а ти претензії мені висловлюєш. А я їй ніколи не казав, як ти про неї погано думаєш. Вона прекрасна господиня, чудова мати, все встигає. Освічена, якщо це тобі важливо. Дві вищі освіти. Працює, і плюс до всього ще й в інтернеті. І найголовніше, я її кохаю. І не треба влаштовувати сварки за столом.
– Добре, я мовчатиму. А що вам її сільські батьки подарували? Мішок картоплі? Я бачила, стоїть у коридорі. Та звісно, що вони там можуть!
– Так. Мішок картоплі. А ще холодильник і пралку.
Мати замовкла. Навіть не стала питати, що подарував її колишній чоловік.
Вона бачила, як він передавав конверт, напевно, велика сума.
Він і раніше любив шиканути. Подарунки завжди були дорогі.
За столом мати більше не промовила жодного слова.
Всі знали її характер і більше не звертали уваги на неї.
Пішла вона першою.
Олександр викликав таксі і провів її.
Мати вона у будь-якому випадку – мати… Але в цьому випадку – нехай краще тримається подалі від їхньої сімʼї…
