– Марино, глянь у вікно. Подивися, що нам мама купила.
Марина підійшла до вікна. Під вікном стояли машини. Все начебто, як і раніше. Ось її. Ось та з другої квартири, та з п’ятої, дві інші з другого під’їзду. Те що це машина вона не сумнівалася, Роман просто мріяв, як він їздитиме на новенькому авто. Саме на новому. Старенька машинка Марини його не влаштовувала, йому соромно в таку сідати. А ось їй Марині зовсім не соромно. Машину їй дід купив, коли вона права отримала. А ще вона чудово працює, ніколи ще не підводила.
– Он туди дивися, – показав Роман.
Нарешті Марина побачила її. Велика та нова. Уся блищить.
– Це скільки ж вона коштує?
– Не дорожче за гроші. Мама нам її купила.
– Мама? Звідки вона має гроші?
– Ну мама взяла кредит.
– Їй дали кредит? Такий великий?
– Автокредит. Оформила без проблем. Але ж машина для нас. Нам потрібно платити кредит.
– А гроші ти звідки братимеш? Із твоєю зарплатою можна кредит лише за пральну машину платити.
– Ну, Марино. Ми ж упораємося. У тебе зарплата хороша, та ти ще й в інтернеті працюєш. Скільки ти там отримуєш? Чому мені не кажеш?
– А чому я маю платити за твою машину? Я маю свою, а на твою нову я не претендую. Та й ти мені її напевно не даси. Так?
– Ну, звичайно, за кермом буду тільки я. Але я ж тебе всюди возитиму.
– Не треба мене возити. Я маю машину. Я сама себе довезу куди треба.
– Навіщо нам такий мотлох? Її треба продати. Саме вистачить на кілька платежів.
– Хто це так вирішив? Ти чи мама твоя постаралася.
– Мама підказала. Адже вірно! Потрібно щоб у сім’ї все спільне було.
– А машина, я так розумію, буде мамина. Адже кредит на ній.
– Машина буде наша. Мама спеціально її для нас взяла. Яка різниця на кого вона оформлена?
– Різниця дуже велика. Машина твоєї мами. Кредит її. Їздитимеш ти. Ви все самі вирішили. Я тут взагалі не при справах. Ти мене навіть до відома не поставив.
– Це сюрприз.
– Ось і розбирайтеся із сюрпризом.
– Та як ти можеш? Ми сім’я.
– Якщо ми сім’я, то не треба за моєю спиною робити сюрпризи. А якщо потрібні гроші на кредит, то знайди роботу, на якій платять більше. Або підробіток. Я грошей не дам, машину не продам.
– Як ти заговорила? А мама так і передбачала. Якщо не допомагатимеш із кредитом, тоді ми розлучаємося.
– Ну, я цього і чекала після сюрпризу. Адже я давно за вами спостерігаю. Ви з мамою, як змовники. Весь час шепочетеся. Я у вас погана, бо грошей не даю твоїй мамі.
– Ти думатимеш?
– Ні. Подавай на розлучення. Нам ділити нема чого.
– Як це нічого? Ми сім’я. Ділитимемо наші накопичення і все майно.
– Наше майно? Наші накопичення? Не сміши мене. Де наше майно? Що ти назбирав?
– Не я, а ми.
– Чудово. Ми все поділимо.
– Я знаю, що в тебе є гроші. І не здумай приховати.
Марина спокійно погодилася. Накопичень на рахунках вона не мала. Гроші, які вона отримувала, йшли на оплату комуналки, продукти та інші платежі. Все, що залишалося, вона зберігала в готівці. Навіть гроші, зароблені в інтернеті, регулярно знімала з рахунку. У неї в квартирі була схованка. Про неї Роман навіть не здогадувався, а тим більше не знав, де вона. Адже це не модно зберігати гроші вдома – обов’язково на рахунку в банку, на карті.
Їх розлучили. Кожен залишився при своєму. Роман, особливо його мати, дуже здивувалися, що рахунки Марини були порожні.
– Куди ти діла гроші? – сварилася свекруха у залі суду.
– На потреби колишньої родини. – спокійно відповіла Марина.
Вона сіла у свою машину та поїхала додому. Швидко зібрала речі колишнього чоловіка. За три роки спільного життя із спільного майна була лише мікрохвильова піч і телевізор. Роман вибрав друге.
Про всяк випадок Марина змінила замки, бо один комплект було загублено місяць тому.
