Ольга Петрівна одна виховувала двох доньок. Працювала багато, треба було забезпечувати дівчаток, годувати, одягати. Їхній батько платив аліменти, але це була крапля в морі.
Різниця у віці сестер була два роки. Це були дві, майже однакові дівчинки. Хто їх бачив уперше, могли навіть плутати дівчат.
Але Катя та Олена, зовні такі схожі, були дуже різними за характером. Старша Катя прагнула добре вчитися, допомагала мамі. Влітку вона завжди працювала. А ось молодша Олена була лінива і вітряна.
Коли Катя купила ноутбук на свої гроші, Олена гуляла з хлопчиками.
Катя працювала в інтернеті, а Олена знову гуляла із хлопчиками.
Катя вступила в училище, щоб швидше піти працювати, а Олена оголосила про свою вагітність.
Знайшовся і батько майбутньої дитини – двадцятирічний Леонід. Вони одружилися. Леонід мав велику родину в селі.
Звичайно ж, Олена їхати туди категорично відмовилася, і вони оселилися у мами. Каті довелося з їхньої спільної з Оленою кімнати переселитися в мамину.
А що ще можна зробити у маленькій двокімнатній квартирі? Стало тісно й на кухні.
Леонід працював, але не постійно. Добре, що його батьки привозили з села хоч картоплю. Але однією картоплею ситий не будеш.
Ольга Петрівна так само працювала, і годувала ще й зятя. Олена навіть в хаті відмовилася щось робити.
Вона, бачте, вагітна, їй недобре, треба відпочивати і лежати.
А головна причина була проста – ліньки! Все робили мама й Катя…
Після народження першої дитини Олена майже одразу завагітніла знову. Ніхто нічого не сказав. Всі просто побачили животик, що знову виріс.
– Олено, ви б хоч якось серйозніше до цього поставились. Нас і так багато на таку площу…
– Якщо тобі тісно, йди в гуртожиток.
– Пішла б, але місця там тільки для приїжджих.
– Ну, тоді й не вказуй. Не встигла одружитися, тепер будеш одна. Ти ж найстарша. Тепер ти не вийдеш заміж, тож забезпечуй племінників. Може це ще й не останній, – Олена погладила свій живіт.
– Чому це я не вийду заміж?
– Прикмета така є!
– Не вірю я в прикмети. А ти краще навчалася б заочно десь, поки в декреті. Бо мати працює і вас годує. Соромно має бути.
– А мені не соромно! Я в декреті. На памперси вистачає!
Але на памперси не вистачало… Олена постійно просила маму їх купити. Але мама стійко витримувала тиск, за допомогою Каті звичайно.
– Ви без памперсів виросли, обходься так.
– Мамо, ну, як без них?!
– У тебе чоловік є. Давайте із цим питанням самі розбирайтеся.
Так само було і з одягом для дитини, а потім і для другої. З ліжечком, візком.
– Оленко, ти знахабніла все просити у мами! Вона всю зарплату на їжу витрачає.
– Всю? Звідки ти знаєш! Ми картоплю привозимо. А ти взагалі нічого не вкладаєш. Може, вже підеш звідси! Місця й так мало!
– Я то піду, от тільки мамі одній вас не прогодувати. Твій уже третій тиждень не працює. Картоплю тільки маєте, ще й так пишаєтеся нею.
…Все так і тривало, поки Катя після училища не почала працювати. Вона назбирала грошей на орендовану квартиру і переїхала. Мамі не стало легше. Все продовжувалося так само.
Тільки зять узагалі знахабнів. Його годували і добре. Все, що він заробляв, витрачав тільки на себе. Не на дружину та дітей, а тільки на себе!
Катя й Ольга Петрівна намагалися з Оленою говорити, але вона не слухала їх.
І тут несподівано прийшла звістка про спадщину. Виявляється, батька дівчаток не стало.
Він не був одружений і у нього не було дітей, окрім Каті й Олени. Спадщина була невелика. Старий будинок, що залишився йому від матері і її ж гроші у банку. Ще маленька квартира батька.
Не стало їх один за одним швидко, що батько дівчат ще навіть не встиг вступити у спадщину, як теж його не стало.
Спадщину оцінили й поділили. Олена віддала перевагу грошам, стара квартира їй була не потрібна. А по грошах все було рівномірно. Будинок вони продали, а гроші поділили. На всю суму Олена могла придбати квартиру.
Катя переїхала до квартири батька, виявилося, що він жив зовсім недалеко. Квартира була хоч і маленька, але чиста.
Навіть планування було як у мами. Дівчина була рада.
Якось, розбираючи речі батька, вона знайшла фотографію, де вони всі разом з мамою та батьком.
Фото було пошарпане, ймовірно батько часто дивився на нього. Знайшла й лист, адресований мамі. Їй дуже хотілося розкрити конверт, але вона не наважилася. Читати чужі листи було якось незручно. Вирішила вона маму запросити себе…
Мама плакала, читаючи листа. Виявляється, батько стежив усі ці роки за ними. Він любив їх усіх.
Приводом для розлучення була зрада. Мати заборонила підходити близько до себе й дітей. Батько дуже переживав. Потім він заслаб, і всі роки боровся, робив процедури, які прописали лікарі. Іти миритися до них у такому стані він не міг, хоча дуже хотів. Навіщо їм слабий мужик?
– Мамо, треба б на могилку до нього сходити…
– Так, треба дізнатися де вона… Чому нам раніше не повідомили?
Вони з’ясували, де поховано батька. Поряд була похована і його мати. Дві недоглянуті могилки поряд. Катя зробила все як треба. Олені повідомили, але їй було все одно – аби спадок.
– Мамо, пора тобі відпочити. Нехай Оленці квартиру купують і переїжджають. Гроші ж мають.
– Я навіть не знаю, як їм сказати…
– Я їм і скажу!
Але як тільки Катя почала розмову, то довідалася, що грошей уже… Нема!
– А ти виглянь у вікно! Бачиш? – раптом вказала кудись у двір Олена.
Катя глянула у вікно й очам своїм не повірила.
– Бачиш машину? Це наша! – гордо сказала Олена. – А маму ми не женемо. Нехай живе…
– Як не женете? – ахнула Катя. – Це ж її квартира!
– Але ж нас більше. І в нас буде поповнення. Допомога нам потрібна. І ти сестричко племінникам допомагатимеш. Своїх тобі не бачити. Будемо тобі старших підкидати.
– А я виходжу заміж.
– Як заміж?
– А ось так.
– Ну нічого, племінники не завадять тобі.
– Одразу кажу – ні. Допомоги вам від мене не буде. Думати треба самим.
Життя у квартирі матері тривало, як і раніше. Тільки мати почала втомлюватися від усього. Їй би полежати в тиші після роботи, а тут онуки бігають. А зять узагалі відчув себе господарем:
– Чому обід не готовий?! Чому котлети сухі? Чому ванна брудна?
І ще багато претензій.
– Ти, теща, якщо тобі щось не подобатися, йди до Катьки. Вона, напевно, добре живе.
– А ти мене не ганяй з моєї квартири.
– А її давно пора дочці віддати! Катька має квартиру, а ми тут ніхто! Пора на Оленку все відписати. А то як би Катька не вимагала своєї долі.
– Моя квартира. Без часток, тільки моя.
– Ось я й говорю. Якщо що, то Катька свого не проґавить.
Каті зателефонували з лікарні, куди потрапила її мати після розмови із зятем. Катя та її коханий Максим швидко приїхали. Мати вже не плакала, розповіла все.
Ключ від її квартири у Каті був. Після лікарні вони попрямували одразу туди. Усі діти були у селі в іншої бабусі. Олена й Леонід відпочивали.
– Чому так брудно? – з порога запитала Катя сестру.
– Мати прийде й прибере. А ти тут не командуй. У тебе своя квартира, – одразу заступився за дружину Леонід.
– А ти тут узагалі ніхто. Прописка твоя у селі. Тож давай по прописці й переїжджай. А я тобі допоможу, якщо сам не захочеш, – сказав Максим.
– Ми чекаємо, – підтвердила Катя.
– Як ти можеш?! – намагалася обуритися Олена.
– Дружина за чоловіком. Якщо не купили квартиру, живіть у машині, чи в селі. Але є варіанти. Продати машину – купити квартиру. Або просто винайняти квартиру. Речі збирайте.
Сперечатися з Максимом Леонід не наважився.
Олена тихо збирала речі, вона розуміла, що з матір’ю вони не були праві. Але тепер уже пізно.
– Сюди більше ані ногою!
Катя найняла бригаду, яка зробила капітальний ремонт у квартирі мами, змінили замки, поміняли меблі. Все зовсім нове. Після лікарні вони привезли маму до вже відремонтованої квартири. Мама плакала, але вже з радості.
– А як же ж Олена?
– Вона вже виросла, хай сама думає про все. А ти бережи себе, відпочивай. Ти й так багато пережила.
Сім’я Олени стала винаймати квартиру. Потім вони продали машину, взяли кредит на невелику квартирку. На перший внесок вистачило.
До матері Олена приходить, а ось зять більше носа не показував. Довелося й Олені працювати.
У Каті й Максима народилася дівчинка. Вони щасливі…
