У сім’ї Петряків народилися дочки з різницею у віці в два з половиною роки.
Батьки раділи, особливо їхня мати Ганна, все-таки доньки – це помічниці, батькові звичайно хотілося сина, але й донькам він був радий.
Старша – Олена, темноволоса і з карими очима, схожа на маму, носик такий прямий, завжди була усміхненою і спокійною.
Молодша сестричка – Марина, навпаки, світловолоса з кучерями, а носик трохи кирпатий і схожа на тата.
Рідні сестри – це дві сторони однієї медалі. Разом вони є єдиним цілим, являють собою ідеал. Але окремо кожна з них має ті якості, яких немає в іншої. Так вони й доповнюють одна одну.
Сестри росли дружно, Олена на правах старшої мала доглядати молодшу. Так повелося в сім’ї, бо батьки працювали, і дівчата намагалися бути самостійними. Олена вранці разом з Мариною вирушала до школи, після школи молодша чекала на старшу, або навпаки, у кого як закінчаться заняття і разом ішли назад додому.
Старша сестра розігрівала обід, дбайливо приготований і залишений мамою, їла сама і годувала молодшу сестру.
Робила домашнє завдання, потім перевіряла виконані уроки в Марини.
Звичайно, старшій сестрі доводилося бути головною помічницею матері. Зазвичай старшим випадає ця нелегка доля.
Допомогти матері з прибиранням, іноді підшити або пришити, попрасувати одяг, та мало яких справ і турбот є.
Марина, молодша донька в сім’ї жила безтурботно, її всі любили, про неї всі дбали, навчалася у школі на відмінно.
Від старшої сестри відрізнялася незвичайною рухливістю, непосидюча і смішна була. Жвава й балакуча всіх заводила своєю активністю.
Домашніми справами її не завантажували, вона готувати навчилася лише тоді, коли вийшла заміж.
А Олена вже у старших класах могла приготувати вечерю і нагодувати батьків, коли вони приходили з роботи.
Батьки любили своїх доньок, але молодшу балували, мабуть, бо молодша. Так буває у сім’ї.
Марина не витрачала свого часу на шиття, на прибирання, не допомагала мити посуд, іноді могла сходити та викинути сміття, а все інше робила Олена.
Марина була захоплена танцями у школі, а потім танцювала у міському, танцювальному колективі. Вона бачила себе артисткою. Дівчина навіть малювала лише танцюючих людей та балерин.
Повертаючись додому після танців, вона весело і захоплено розповідала про танці, що в неї вийшло, а що ні.
У всіх шкільних та міських заходах Марина брала участь зі своїм танцювальним колективом. Багато хто її знав, поважав, багатьом подобалася ця спритна дівчина.
А коли вона подорослішала, то стала красунею, хлопці не втрачали можливості поспілкуватися з нею, запрошували на побачення, але вона не мала часу.
Вдень уроки у школі, а ввечері танці.
Олена після закінчення школи вступила до місцевого коледжу, закінчила та працювала майстринею на місцевому молочному заводі.
Вийшла заміж за симпатичного і ввічливого Миколу.
Він якось зустрів її в кіно, коли Олена прийшла з подругою Марійкою подивитися новий фільм.
Перед початком сеансу дівчата вирішили зайти в кафе.
Вони замовили собі два морси і весело про щось розговорилися.
Вони сиділи собі в кафе, як раптом до них підійшов якийсь хлопець. Він мовчки став біля їхнього столика.
– Ви щось хотіли?! – нарешті запитала його здивована Марійка. – Місця он вільні є. Де хочете, там і сідайте!
І тут Марійка помітила дивну річ. Хлопець ніби не чув, що вона говорить! Він уважно дивився на Олену. Просто в очі…
– Дівчино, мене звуть Микола, – нарешті сказав він. – Можна у вас дещо запитати?
– Та що ж ви хотіли?! – Марійка не розуміла, що відбувається.
– Можна з вами познайомитися? – сказав той до Олени. – Ви мені дуже сподобалися…
Подруга Олени з цікавістю дивилася на них. А вони ніби не помічаючи її, одразу почали спілкуватися.
Потім він, схаменувшись і глянувши на подругу, сказав:
– Ой, вибачте, вийшло неввічливо, але мене дуже зачарувала Олена, як тільки я побачив її…
– Нічого буває, – посміхаючись, сказала подруга.
З цього дня Олена та Микола майже не розлучалися. Після своєї роботи він поспішав зустріти її із заводу.
Вона разом гуляли, ходили в те ж кіно. Через пів року Микола запропонував одружитися з ним. Олена не роздумувала і погодилася. То були й справді дві половинки одного цілого…
Олена з Миколою живуть у своїй трикімнатній квартирі, у них двоє синів. Допомагають батькам Олени, а його батьки живуть далеко, до них вони їздять лише у відпустку.
…А от у молодшої сестри Марини доля склалася інакше.
Як тільки вона закінчила школу, то повідомила батьків:
– Я їду виступати, у нас тур по країні.
– Доню, а як же ж освіта?! – ахнули батьки. – Ти ж начебто хотіла вступати в інститут?
– Мене запросили з колективом на гастролі, і я не можу відмовитися! Мамо, ти ж знаєш, що я люблю танцювати і танці – це моє життя!
Батьки спочатку думали, що інтерес до танців у дочки згодом зійде нанівець, але вони помилилися.
Марина любила танцювати і вже не уявляла свого життя без танців.
Виїхала Марина надовго, її танцювальна кар’єра стрімко пішла вгору. Жити вона залишилася у великому місті.
Там Марина зустріла свого чоловіка Романа, який теж був у них хореографом. Роман одразу помітив активну дівчину у танцювальному колективі. Струнка зі світлим і хвилястим волоссям, блакитними очима.
– Ого, справжня красуня! Звідки тільки такі беруться?
А коли він вперше побачив, як вона рухається, то зовсім втратив спокій.
Через деякий час Марина з Романом почали зустрічатися, разом їздили на виступи і вже не могли розлучитися.
Так і побралися, а потім народилася донька.
Народження доньки збіглося із щільним графіком, тому Марина викликала свою матір до себе на якийсь час.
Подзвонила і повідомила:
– Мамо, приїжджай до нас. Ми з Романом повинні їхати на виступ, а з Оксанкою нема кому залишитися. Мама Романа слаба, тому не може довго сидіти з дитиною. Оксанка така ж непосидюча, як і я!
Марина навіть не замислювалася, чи зможе мати приїхати до неї, чи ні. Їй треба й усе! Вона так була вихована змалку. Мати приїхала і дбала про свою онучку Оксанку із задоволенням.
– Звичайно, я поїду, як же ж не допомогти Марині! – казала мати Олені, коли та сперечалася через це.
– Мамо, ну що ти за першим покликом летиш до Марини?! У тебе ж робота, справи!
– Та годі тобі, дочко. Потрібно допомогти нашій артистці! Звільнюсь і поїду, а ти вже тут гляди батька. Допоможи йому, якщо що, – відповіла мати.
Час минав, жили всі своїми сім’ями. Треба сказати, що обидві сестри знайшли свою долю й любов. Якось пощастило їм.
Найчастіше буває в однієї сестри все гаразд, а інша нещасна.
А в Олени з Мариною сімейне життя склалося вдало. Обидві щасливі, зустрічаються іноді у батьків, радіють і розповідають одна одній про свої радощі та проблеми.
Але кілька років тому не стало батька, залишилася мати одна.
А тепер уже й вона стала немічна, довелося Олені взяти турботу про матір на себе. Олена з Мариною часто спілкуються телефоном, і одного разу старша сестра сказала:
– Марино, мама наша слаба часто і не може жити сама. Я вирішила взяти її до себе. Ми тут порадилися і вирішили, якщо ти не проти, ми з чоловіком продамо квартиру матері й нашу. Купимо за містом котедж і переїдемо всі туди. Звичайно, якщо ти не проти, і не претендуватимеш на батьківську квартиру. Прошу тебе подумай над цією пропозицією, порадься з чоловіком.
Марина відповіла одразу:
– Я згодна, Олено! Роби, як тобі зручно, я відмовлюся від частки у квартирі. Навіть і не роздумуй. Я розумію все.
– Ну гаразд сестричко, а я навіть і не сумнівалася в тобі, дякую! – говорила Олена.
І ось зібралися за столом біля Олени з Миколою усі родичі. Їхні діти зі своїми сім’ями, Марина з Романом та дочкою Оксанкою, у якої теж чоловік та маленький син.
А зібралися з нагоди ювілею матері. Їй виповнилося вісімдесят років.
Радість від зустрічі зі своїми рідними. Дві сестри сидять поруч, але які вони різні, Олена й Марина.
Олена десь у душі шкодує, що мало приділяла часу собі і діяла з почуття обов’язку, дбала про сестру та батьків.
А може вона б змогла реалізуватися в житті по-іншому. Вона трохи заздрить своїй молодшій сестрі. Щоправда, не чорною заздрість, а так.
Заздрить яскравому та цікавому життю Марини, адже сестра – заслужена артистка.
Дуже смілива й талановита, не кожна зможе одразу ж після школи виїхати на виступи по країні!
Виїхати за своєю мрією майже в нікуди і зловити свого птаха щастя!
Але сестри люблять одна одну, хоч і зустрічаються рідко.
Дві сестри – дві долі, такі різні та щасливі…
