У супермаркеті Степан випадково зустрівся з колишньою дружиною Аллою.
Побачивши свого колишнього, вона витріщила очі і остовпіла.
Перед нею стояв респектабельний колишній чоловік, з яким вони прожили двадцять два роки і розійшлися.
Розійшлися з ініціативи Алли, вона подала на розлучення, з сварками розділили квартиру, яку отримав Степан у спадок від діда.
– Ох і влаштувала я колишньому, розміняли все-таки трикімнатну квартиру. Йому однокімнатна вийшла, купив десь майже на околиці міста, а я ось у центрі живу. Так, я себе не обділила при розлученні, – так вона любила похвалитися знайомим та родичам.
Коли йшла від чоловіка, вона впевнено спрогнозувала його подальше життя:
– Прощавай, Степане, пропадеш ти без мене. Згульбанишся, заведеш друзів нелугих або ще гірше. Нічого хорошого на тебе попереду не чекає. Ти добре жив за рахунок мене, а тепер тобі все, а-ха-ха…
…З моменту їхнього розставання минуло чотири роки або трохи більше, вони не бачилися і не знали нічого один про одного.
Алла побачила свого колишнього, уважно оглянула з ніг до голови, наче переконувалась, що перед нею саме Степан, покрутила головою і сказала:
– Привіт! Невже це ти, Степане? Виглядаєш супер, одягнений стильно і зі смаком, навіть помолодшав на десяток років! Що це сталося з тобою? А я думала ти… Мда-а, не очікувала…
…Степан з Аллою одружилися, жили нормально, не сварилися, все рівно було і гладко. А згодом життя почало здаватися безперервною рутиною. А все тому, що жили вони тільки для себе.
Дітей Алла не хотіла, якщо Степан починав розмову про це.
– Ой, Степане, ми поки молоді, нам треба пожити для себе. З дітьми одна морока. А нам потрібно заробити якомога більше грошей, дитина буде на заваді.
Степан погоджувався з дружиною, бо любив її. Зате вони намагалися купити в квартиру нові та модні меблі, якісь немислимі дорогі вази.
Дружині все було мало. Степан працював, та й Алла теж. Трикімнатну квартиру обставили, накупили гарного посуду, самі одягалися. Алла вважала, що це її заслуга, це вона спрямовує чоловіка на правильну дорогу, а без неї не міг би жити так.
Час минав, дітей так і не народили. Потім настав час і вирішили зайнятися бізнесом. Степан відкрив невеликий магазин запчастин, почав з малого та поступово розкрутився. Прибудував до магазину додаткове приміщення і відкрив там кафе. Згодом кафе стало популярним і приносило пристойний дохід.
Алла вже звільнилася з роботи, грошей вистачало, чоловікові майже не допомагала. Вона вважала себе генератором ідей, і керувала чоловіком. Хоча відкрити крамницю Степан вирішив сам, вірніше підказав однокласник, з яким зустрівся Степан випадково. Той приїхав відвідати батьків і під час зустрічі розповів, що тримає магазин автозапчастин, справи йдуть добре. Пояснив Степану, що і як треба робити, з чого починати.
Степан взявся за ідею. У його кафе було багато відвідувачів. Згодом проводилися різноманітні заходи, змагання. Проводилися весілля, вечірки. Одним словом, прибуток ішов пристойний.
Степан був захоплений, але поступово помічав, що додому його не тягне. Якось зник інтерес до дружини, яка щовечора зустрічала однією і тією самою фразою:
– Гроші приніс? Скільки? Давай!
Більше її нічого не тішило, більше їй нічого не потрібно. Вони вже мали рахунки, діаманти, нерухомість, машину. Часто їздили за кордон відпочивати. Степана дратувало в ній ця накопичливість та жадібність. Іноді зривався:
– Алло, тобі все мало. Куди ти потім це все? Дитину не народили, з собою не понесеш на той світ…
Не хотілося йти додому, будинок здавався порожнім і холодним. Однак розлучитися з дружиною та піти, таких думок навіть не було. Прожито багато років, і йому здавалося, що міняти щось уже пізно.
Але раптово сталася біда, точніше навіть не біда, а неподалік відкрили кафе конкуренти, причому ціни у них на свої послуги були нижчими, вони відверто конкурували зі Степаном.
І згодом багато відвідувачів перебралися туди. Прибуток впав, і настрій Степана теж, він занепав духом, Алла почала пиляти:
– Ти невдаха, мало грошей приносиш, у мене були плани влітку поїхати за кордон.
Степанові було неприємно це чути, ні щоб підтримати чоловіка у скрутну хвилину, так вона пиляє і пиляє. Він почав сваритися у відповідь, почалися сварки, дружина закочувала істерики.
Якось, коли Степан приїхав додому, Алла йому заявила:
– Я сьогодні подала заяву на розлучення, тож з’їжджай із квартири, можеш жити на дачі. Мені не потрібен невдаха.
Степан цього разу вперся і відповів дружині:
– Квартира моя, я її отримав у спадок. Дача від міста далеко, мені незручно туди і назад діставатися, на дорогу багато часу йде.
Квартиру вони розміняли, Степан переїхав в однокімнатну квартири, поділи все через суд, щоправда, пристойну суму грошей дружина все-таки приховала.
Степан не став через гроші сваритися.
– Руки і ноги є, зароблю, – думав він.
Але дружина потрвпала його нерви. Виявилося, що після двадцяти двох років життя чоловік так і «залишився недолугим, і якби не вона»…
Розлучення звичайно сильно вплинуло на Степана. Підтримки ні від кого не було, дітей немає. Залишився один. Звичайно не з порожньою кишенею, але одна. Степан схуд, магазином своїм займався не на повну силу, просто не було настрою та мотивації. Довго не міг розібрати речі у своїй квартирі, так і стояли коробки близько пів року…
…Теплого літнього вечора Степан приїхав з роботи і сів дивитися телевізор. Раптом пролунав дзвінок у двері. Степан побіг відчиняти.
Перед ним стояла сусідка знизу. Її імені він не знав, ще не з усіма сусідами познайомився.
Знав він цю миловидну жінку тільки в обличчя, просто віталися.
Сусідка була якась засмучена.
– Ой, вибачте будь ласка, у мене зламався кран на кухні, вода хлюпає, що робити? Може ви розбираєтеся, подивіться, вода все йде. Згадала про вас, ближче живете.
Степан вискочив із квартири і залетів до неї на кухню.
На підлозі вже була вода, було слизько. Воду таки він перекрив і вони почали разом збирати з підлоги воду ганчірками.
Вони вже майже закінчили, коли приїхала бригада. Слюсар замінив кран і пішов.
Степан запропонував допомогу, попередньо запитавши її ім’я:
– Мене звуть Степан, а вас?
– Я знаю, що Степан, – сказала сусідка. – А я Ірина.
Він допоміг їй зрушити меблі, вона протерла підлогу, одним словом навели порядок, а Ірина дякувала і тицяла йому в руки гроші.
– Ой, я така вдячна вам, Степане. Візьміть, будь ласка, я не можу залишитися в боргу. Он ви як швидко зреагували, та ще й допомогли.
– Ірино, ну що ви, які гроші, я не візьму, заберіть. Сусіди мають допомагати один одному.
— Тоді я пригощу вас чаєм з пирогами, якраз сьогодні напекла з яблуками.
– Від чаю з пирогами не відмовлюся, дякую, – радісно погодився Степан.
Він давно почув запах свіжоспечених пирогів. І взагалі Ірина подобалася йому дедалі більше. Симпатична і струнка, білява жінка з блакитними очима, сорок років.
А тим більше він давно не їв домашньої смачної їжі тож із задоволенням наминав пироги.
– Дуже смачні пироги, наскільки вдало я зайшов до вас, – жартував він. – Не можу зупинитися, а раптом все з’їм?
– Та будь ласка, на здоров’я, я ще напечу, – усміхалася Ірина задоволена, що у боргу не залишилася.
Поки пили чай, Степан розповів свою історію, як він тут опинився. А Ірина теж була відверта, чоловіка її не стало вісім років тому. Є донька, яка навчається в інституті в іншому місті. Там живе брат Ірини і допомагає її доньці, вона живе у них.
– Я навіть думаю продати квартиру і поїхати потім до доньки, коли вона закінчить інститут. Тут я одна, тільки на цвинтарі мати з батьком та чоловік.
Подруг у Ірини близьких не було, лише колеги по роботі у лікарні, працювала медсестрою. Вона розповіла Степанові чесно:
– Якось познайомилася з чоловіком, вирішили жити разом. Прожили недовго, місяці зо два. Він через день-два ходив до своєї колишньої дружини. Та ще я помітила, що він тягає продукти з холодильника то сир, то ковбасу чи банку варення і забирає до неї. Та й виставила я його.
З цього дня Степан із Іриною почали спілкуватися. Вона допомогла йому розібрати коробки, він нарешті зібрав нову шафу, розклали все по полицях. Одним словом, квартира набула житлового вигляду, було зрозуміло, що тут приклала руку жінка. Очі в обох сяяли. Степан уже не міг і дня прожити без Ірини. А вона його підгодовувала смаколиками та пирогами.
А потім був день народження Ірини, він купив квіти, ігристе, торт та цукерки, заявився до неї ошатний.
Вечеря вийшла романтичною, і після закінчення вечері Степан зробив їй пропозицію, а Ірина відмовитися не змогла.
Степан давно спіймав себе на думці, що йому хочеться прожити життя, що залишилося, саме з Іриною. Обидва відчули одне в одному споріднені душі, багато спільних інтересів. З другом Степан ділився:
– Смішно, я закохався під п’ятдесят років, як хлопчисько. Я просто літаю на крилах кохання. Ірина вдихнула в мене новий струмінь повітря. Жити хочеться, зайнявся бізнесом, справи пішли вгору, навіть кафе запрацювало з новою силою. Ось що творить любов! Життя я почав із чистого аркуша.
А друг тішився за Степана. Нарешті перед ним зовсім інша людина.
Степан якось увечері запропонував дружині:
– Іринко, давай продамо квартири, і купимо котедж за містом, ну такий не дуже великий. Нам на двох великий і не потрібен.
— Як це не потрібен, нас скоро буде троє, Степане.
– Як троє, донечка приїде твоя? Ну гаразд, хай приїжджає, веселіше буде!
– Степане… – Ірина підійшла до чоловіка і шось зашепотіла йому на вухо.
– Що-о-о?! – Степан не вірив у те що почув.
– Так, у нас буде дитина, – повторила вголос Ірина і почервоніла.
– Ірино, це правда?! Ти не жартуєш?!
– Правда, скоро ти будеш молодим татом.
– Все звільняйся і сиди вдома. Треба себе берегти. Я сам усе зроблю.
– Дай я хоч декретні отримаю, а потім піду, – сміялася Ірина від щастя.
Степан дуже тішився. Адже він уперше у сорок вісім років стане батьком. Квартири продали, будинок купили швидко і вдало.
Правда вагітність Ірини проходила важко, адже їй сорок один рік. Але син народився здоровим і схожим на Степана. Вони щасливі. Дочка Ірини прийняла Степана привітно, раділа за матір, та ще й молодший братик з’явився. До дочки Степан ставився як до рідної.
– Іринко, я не думав, що під пятдесят років знайду щастя, любов, сім’ю та свого сина. Іринко – ти мій янгол-охоронець! Тепер я зрозумів, що ніколи не потрібно ставити хрест на своєму житті, завжди є вихід із будь-якого становища. Потрібно лише вірити та сподіватися!
…І ось стоїть перед ним колишня дружина Алла, а тим часом до нього підбіг син і підходила вже Ірина.
Степан сяяв.
– А ось і мої кохані, дружина Ірина і синочок Миколка.
Алла оторопіла, мало того, що колишній виглядає респектабельним чоловіком, та ще й дружина красуня та маленький син.
А вона так і живе одна, ні з ким не ладнає. Вона мовчки глянула на дружину і сина Степана, розвернулась і пішла швидким кроком.
Степанові трохи стало її шкода, але лише на дві хвилини. А потім усе забулося…
