Коли народився Максим, Ольга повністю присвятила себе синові. Він був довгоочікуваною дитиною. Декілька років завагітніти не виходило. Обстеження, переживання та – жодних прогнозів.
– Чекайте, – говорили лікарі. – Ви обоє абсолютно здорові. Всьому свій час.
І вони чекали.
Дізнавшись про вагітність, Сергій напевно з пів години носив Ольгу на руках – так зрадів!
А потім охолов. Безсонні ночі, клопіт, вічно зайнята дружина. Усвідомлення, що тепер він, чоловік, має Ольгу на других ролях.
Ні, вона приділяла йому увагу, але хіба це можна було порівняти з тим, що було раніше?
Минали місяці. Син підріс. Вільного часу побільшало. І ось тут Ольга нарешті помітила, що чоловік до неї охолов. Вона спробувала виправити ситуацію: стала уважнішою до нього, дбайливішою, кокетувала і навіть загравала, але Сергій ніяк не реагував.
Ольга запідозрила, що в нього з’явилася жінка. Проте, чоловік завжди приходив вчасно, ночував тільки вдома, телефон не ховав, і той ніколи не дзвонив ночами. Чужих запахів додому Сергій не приносив, не сварився, поводився як завжди. Просто не показував колишніх почуттів.
І Ольга заспокоїлася. Життя чоловікові підозрами не псувала. І хоча відчувала, що щось не так, та прийняла все як є. Зрештою, їй треба було виховувати сина, а не влаштовувати зʼясування стосунків з його батьком і не вистежувати його можливих подружок.
Але, не так склалось, як гадалось…
…Був звичайний весняний день. Чоловіка вдома не було.
Ольга ліпила вареники на кухні, як раптом пролунав дзвінок у двері.
– Господи, і кого там вже принесло? – пробурмотіла вона і побігла в коридор.
Ольга відкрила двері і застигла від здивування. Перед нею стояла красива молода дівчина у червоному платтячку.
– Доброго дня, – якось єхидно сказала молодиця і посміхнулася оглянувши Ольгу. – Ви ж Ольга, так?
– Так, – відповіла Ольга.
– А я – Ірина. І нам треба поговорити про вашого чоловіка.
Ольга застигла від несподіваного припущення. Та ніяких емоцій вона не показувала.
– Я люблю Сергія! – вигукнула Ірина.
На обличчі Ольги не ворухнувся жоден м’яз. Нуль емоцій. Вона мовчала.
Ірина розгубилася:
– Чому ви мовчите? Вам байдуже? Ах так… Сергій казав, що між вами давно нічого немає.
Ольга мовчала.
– Тоді я не розумію, чому ви тягнете з розлученням? – продовжила Ірина, не витримавши паузи. – Навіщо терпіти, знаючи, що ваш чоловік зустрічається з іншою?
Ольга мовчала.
– Якщо себе не шануєте, шануйте чужі почуття! – Ірина, не розуміючи реакції Ольги, поступово почала галасувати.
Ольга продовжувала мовчати.
Вона не була готова до подібної зустрічі, але й не здивувалася.
Адже вона давно знала, що ця Ірина існує. Що десь там, в особистому просторі Сергія, вона намагається зайняти її місце.
Інакше навіщо вона зустрічається з ним? А те, яка вона, як виглядає і чому чоловік підпустив її до себе, ризикуючи розвалити сім’ю, Ольгу не хвилювало. Тому Ірина і не справила на неї очікуваного враження.
Розмова тривала хвилин двадцять. Ірина говорила про високі почуття, про ніжність їхніх стосунків із Сергієм. Просила подати на розлучення і “не заважати чужому щастю”.
Ольга дивилася на неї і мовчала. Сказати цій жінці їй не було чого. Тільки в самому кінці вона поблажливо усміхнулася їй і пішла…
…А ввечері Ольга розповіла чоловікові про зустріч із його «новим коханням»:
– Я бачила її, Сергію. І я все розумію. Настав час все вирішити… Збирай речі, любий.
І Сергій пішов.
Ольга була спокійна. На розлучення подавати не стала, чекала, що це зробить Сергій, але не дочекалася.
Через кілька тижнів він став вранці і ввечері писати повідомлення з побажаннями доброго ранку і надобраніч.
Потім зачастив до сина – приходив майже щодня.
Потім почав бігати за Ольгою, робив компліменти, дарував квіти…
Прямо, як колись…
Ольга, приймаючи його увагу, навіть ловила себе на думці, що сумує за чоловіком…
А одного дня Сергій повернувся з валізою і величезним букетом троянд.
– Приймеш? – сказав він з порога.
Ольга мовчки глянула на нього і… Просто закрила перед чоловіком двері!
Ольга взяла телефон і написала йому повідомлення:
«Між нами все скінчено, Сергію. Ти зробив свій вибір. Я тобі пробачила, але разом ми більше не будемо. Сина я дозволяю відвідувати. Прощавай…»
Попереду їх чекало нове життя. У кожного тепер своє…
З його радощами, прикрощами, новими випробуваннями і перемогами.
