Настя недовго перебувала у розпачі. Звичайно, несподівано, коли твій чоловік, з яким ти прожилс тридцять з невеликим років, раптом оголошує:
– Вибач, обманювати тебе не можу, я іншу покохав. Речі мої зібрані давно, все сказати не наважувався. Не зупиняй, я все вирішив, – сів на їхню улюблену машину, про яку разом два роки мріяли. А коли купили, то натішитися не могли. І поїхав.
Настя все думала, що вона не так зробила, поки не дізналася, що пішов він до її подруги. Сваритися зі Світланою вона не стала, не хотілося. А для того, щоб забути все, вирішила повернутися до свого села. Тим більше, що пенсію першу отримала, а будинок батьківський порожній, після того як їх не стало, і поступово розвалювався.
Та й що пам’ятати, дітей не нажили. Спочатку все сподівалися, на процедури різні ходили. В Насті все добре, а Андрій огляду не проходив.
– Все нормально зі мною. Не треба за це переживати. Якщо не можеш дітей мати, то визнай вже. Не через мене це точно.
Чи то Настя вину свою відчувала, чи чоловіка так сильно любила. А лише після цієї розмови замкнулася, і про дітей нагадувати перестала.
А у Світлани рік тому чоловіка не стало. Так вона зачастила до них у гості ходити. На дітей скаржиться, що ніхто не шкодує її, бідну. Що неуважні. А вона була потрібна, коли за онуками доглядала. Нічого Настя не запідозрила аж до відходу Андрія. Жаліла подругу: – Ось, наче й діти є, а вона одна. От і до дожалілася.
Настя у свої 56, виглядала років на 10 молодше. Зачіска, манікюр, джинси, струнка фігурка. А до села приїхала, там і показати всю цю красу нема кому. Стала вона життя собі гарне влаштовувати. Спочатку веранду облаштувала скляну, гойдалку купила, газон у дворі зробила. Потім до городу дісталася. Грядки там зробила, довкола плиткою обклала. Ходить увечері з лієчкою, молода, гарна, струнка.
Стали її сусіди дивитися та досвід переймати. Тож надвечір вона на своїй веранді вже не одна чай пила, а з сусідками. Які спеціально до посиденьок готувалися: хто булочок напече, хто цукерок принесе. У дворах у всіх тепер троянди розцвіли й петунії. І розмови всі світські про артистів, про музику, про моду та квіти.
Від наявності величезної кількості вільного часу стала вона активним користувачем соцмереж. Тут хтось із друзів згадав, що сорок років після закінчення школи незабаром. Стали однокласників збирати. Бурхливу діяльність розгорнула Настя. Щодня повідомлень чекала, новин. До комп’ютера кожну вільну хвилину бігла.
Спогади як із глека полилися, перше кохання, перший поцілунок і перше побачення. Тож коли зателефонував Ігор, вона навіть не здивувалася.
– Ти, кажуть, знову в село повернулася?
– Кажуть, – Настя кокетувала, ніби це не вона зовсім, а та дівчинка з десятого класу.
Вони говорили до опівночі. Ігор сам запропонував:
– Можна ми до тебе приїдемо?
– Хто це ми? – Настя все ще була в образі тієї дівчинки, яка в Ігоря була закохана.
– Я та моя дружина.
– Добре, – вона спочатку погодилася, а потім пошкодувала. Але цікавість брала гору.
Настя до самої суботи готувалася: до перукаря з’їздила, манікюр поновила, льняні брючки модні купила. Зустріч собі уявляла, що йде вона вродлива, а Ігор шкодує, що втратив її. Адже сам винен. Коли до сусідів Насті племінниця приїхала, він переключився на неї. Настя досі пам’ятає те погане почуття безвиході. Коли вона біля будинку свого стояла і чула, як на сусідській лавці її хлопець цілується з міською дівчиною.
І хоч приходив він потім до Насті, пробачення просив, хотів усе заново розпочати. Тільки Настя цього вибачити не могла. Так і роз’їхалися різними кінцями країни. І якби не всесвітня павутина, то й не зустрілися б ніколи. Тим більше, що батьки Ігоря поїхали потім і до села більше не поверталися.
Стареньку машину, Настя з першою любов’ю ніяк не пов’язувала. А коли вже вийшов звідти якийсь непоказний чоловік, так одразу виникло бажання закрити хвіртку і не пускати нікого до себе. Але вона пересилила себе. Дружина підходить однокласнику. Обличчя, втомлене, недоглянуте, недбалий одяг і стоптані шльопанці. Складалося враження, що вони щойно із загулу вийшли.
Якось протримавшись до вечора, Настя проводила нарешті гостей. Захотілося окотити себе холодною водою, ніби змити емоції від зустрічі з цими людьми, які щойно покинули її. У голові з’являлися сумбурні думки: «Як я могла його любити. Може, він просто схожий на Ігоря? Але ж телефоном розмовляла та сама людина. А тоді він дуже добре свої думки формулював, компліменти говорив красиві. Наче це дві різні людини».
Вона підійшла до комп’ютера з твердою впевненістю видалити свою сторінку, і ніколи більше не згадувати про час, що минув безповоротно. Так все добре налагодилося. Як раптом побачила повідомлення. На аватарці був Олег. Настя вже й думати про нього забула.
У школі вона не звертала уваги на нього. Він і на зріст був маленьким і нічим не виділявся. А їй подобалися відмінники, спортсмени та улюбленці вчителів. Ті хлопці, котрі подобалися всім. Повідомлення було не для сьогоднішньої суботи, але Настя не змогла відмовити: «Як справи, я зараз у селі. Хотілося б зустрітися з тобою». І Настя написала: «Добре, призначай місце та час».
Збиратися вже не хотілося, вона натягла на себе звичні джинси та кросівки, причесала неслухняне волосся. Навіть очі підфарбовувати не стала. А коли підійшла до крамнички у шкільному саду, дуже про це пошкодувала. Олег став гарний та досить високий. Волосся не псувала сивина, а навпаки прикрашала. Настя навіть здивувалася: ось це метаморфози. У його руках був красиво упакований букет троянд. Зразу видно, що він готувався. А вона не нафарбована і у старих кросівках. Настя відчула себе ніяково. Тільки Олег дивився на неї так, наче вона найкрасивіша.
Вона пам’ятала цей погляд. Лише одного разу звернула на нього увагу. Коли занедужала географічка, їх поєднали з іншим класом. Це призвело до того, що Олег випадково поруч виявився. Він зачепив її руку своєю і почервонів. Вона відчувала якесь дивне відчуття. Але їй чомусь хотілося швидше вибратися.
Після цього випадку вона його уникала. У те, що він їй подобався, сама не вірила. Та й як вона могла повірити, вона ж знала, що любила красеня Ігоря.
– Як ти? – спитав Олег. Захотілося все йому розповісти про зраду чоловіка з подругою. І про те, що дітей він її позбавив. А ще про розчарування своє сьогоднішнє, коли вона посміла подумати, що можна життя назад повернути. – А я завжди тебе любив, – продовжив Олег.
– А чому не сказав?
– Переживав, зараз це смішно.
– А як же дружина?
– Розлучився три роки тому. – Він розповів їй все про своє життя без залишку. Як одружився, чому розлучався. Як доньку іменем її назвав. І як все життя цієї зустрічі чекав. А Настя слухала і думала: чому ми не помічаємо добрих хлопців у школі. Ми кидаємося на яскраву обгортку, часом відстоявши чергу за його увагою. Прозріння приходить до старості, коли щось міняти вже пізно.
***
Спілкуючись в соцмережах, я не одразу помітила зміну. А коли побачила фото, де Настя поряд з Олегом на тлі чудового морського пейзажу, запитала:
– Де це ти зустрілася з Олегом?
– Ми вже півроку живемо разом, – відповіла Настя і додала. – Я ніколи не була така щаслива.
