Володимир другий день не міг відійти від розмови із сином.
– Тату, я одружуся. Завтра приведу наречену, познайомлю вас із нею. Ліля дуже гарна.
Ці слова для чоловіка були як сніг на голову. Він вважав, що його Стас ще молодий. Та й часу минуло не так багато після відходу його матері. Вони з Тетяною двадцять п’ять років прожили душа в душу. Мріяли і про доньку – красуню, але недуга не дозволила дружині завагітніти. Тож Стас був їм і за доньку, і за сина.
Нинішня молодь не поспішає одружуватися. Спочатку їм треба досягти кар’єрного зростання, потім все інше. У сусідів два сини, яким уже за тридцять, а дружинами обзаводитися не поспішають.
А Стас лише отримав диплом, ще на роботу не влаштувався, а вже збирається одружитися.
– Що ж приводь, подивимося, що за краля така, що тобі так сподобалася.
Володимир не сильний був у кулінарії, він завжди поступався дружині місцем на кухні, Тетяна була ас, готувала так, що вони з сином облизували пальчики.
Стіл накрив по-чоловічому, без жодних витонченостей. На десерт купив у магазині торт.
Коли відчинилися двері, і на порозі стояли троє гостей, Володимир ледве на ногах втримався, дякуючи косяку, втримав його.
– Знайомся, тату, це моя Ліля та син Андрій.
Чекав наречену сина, але навіть припустити не міг, що вона має вже дитину.
За вечерею більше часу намагався відмовчуватися, не втримався, коли Стас сказав:
– Тату, ми подумали та вирішили, що Ліля завтра переїдуть до нас. Нам важко без господині. Вона і біля плити стоятиме, і все по дому робитиме. Трохи допоможе тобі.
– Хто вам сказав, що мені треба допомога? Ви вирішили, а зі мною радитись не треба?
– Ми ж думали, що це для тебе легше?
Володимир одразу встав з-за столу і пішов на кухню. Усередині все вирувало. В цей час майбутня невістка принесла брудний посуд, щоб помити в раковині, поки Стас грав із Андрійком.
– Чим же ти обкрутила мого сина? Вирішила зіпсувати йому життя. Я ж бачу, що набагато старша за нього.
– До чого тут вік, ми любимо одне одного.
– На квартиру мабуть зазіхнулася? Знай, цього ніколи не буде, це моя квартира.
Вирішив, що після відходу нареченої серйозно поговорить із сином. Але події почали розвиватися за іншим сценарієм.
– Пробач, тату, але сьогодні я вдома ночувати не буду. Ми до весілля поживемо на орендованій квартирі.
– А на хвилину затриматись можеш? Нехай твоя благовірна почекає надворі, мені з тобою треба серйозно поговорити.
Ліля з хлопчиком вийшли. Стас чекав розмову з батьком, тому весь напружився.
– Слухаю, тільки коротко.
– На скільки ж років старша за тебе твоя наречена?
– Це дуже важливо? – Батько кивнув головою. – На п’ять, їй двадцять сім. Ліля була одружена. Зараз розлучена. Я з нею зустрічаюсь майже п’ять років, що навчався в університеті, вона там старшим викладачем працює. Андрійко – мій син.
– Не сміши, була заміжня, і в неї син від тебе.
– Тату, довга історія. Буде час, розповім, – Стас зник у дверях.
Володимир здивувався ще більше. Вже й онук є, ось це так. Ніколи і в думках у нього не було, що буде, як жінка – пліткарка збирати чутки про майбутню невістку.
Друзі Стаса виявилися говіркішими.
– Дядьку Володя, розуміємо, що у вас така біда, не стало Тетяни Михайлівни. Але Стас справді зустрічається з Лілею давно. Вона була одружена з професором, якому за сімдесят. Як тільки вона народила сина, всі знали, що його батьком буде наш друг. Так і сталося.
– Ви що, тести робили?
– Кажуть, Ліля Василівна робила. Сама вона з села. Закінчила цей університет, тільки Григорій Валентинович залишив її на кафедрі, а потім одружився з нею. Після народження хлопчика виставив її і розлучився. Тепер вона живе на орендованій квартирі.
Новини не полегшили душу Володимира. Виходить він упустив сина, не додивися. Все сподівався, що спеціалісти можуть допомогти його Тетяні, про сина зовсім забув.
– Він, негідник, не про слабу матір думав, а розважався з жінкою в ліжку, – думав Володимир.
До вечора все ж таки вирішив зателефонувати синові.
– Що ж, якщо це мій рідний онук, приходьте, живіть. Тільки для моєї більшої впевненості покажіть папірець.
Стас з Лілею та сином переїхали до батька. Ось тільки папірець, який хотів бачити Володимир, десь загубився.
– Батьку, повір, я сам читав, може, професор, її колишній чоловік, знайшов і сховав, тільки Лілі цей тест давно на очі не попадався.
З онуком дід потоваришував, ось тільки схожості поки що ні з сином, ні з собою не бачить. Це йому вже неважливо, аби Стасу було добре.
