Микола виглянув у вікно, почувши, що його собачка голосно загавкала.
У хвіртку заходив його молодший брат Михайло. Сам по собі він був здоровань, сажень у плечах, сильний мужик і в двері ледве влазить.
За хвірткою стояла його машина.
– Привіт брате, ти чого тут? – запитав Микола, коли вискочив на ґанок і з радістю обійняв брата.
Собачка привітно захитала хвостом і лягла біля своєї будки – впізнала таки родича.
– Здоров, Миколо. Давненько не бачилися. А я ось вирішив у гості заскочити без попередження, – пояснив свій приїзд Михайло.
– Ну й добре! Моя Катруся зараз нам до столу смаколиків різних приготує…
Михайло жив у районному містечку зі своєю родиною. Будинок свій власний, не любив він жити в квартирі.
Не вміщався він там, тісно йому було з такими габаритами.
Вони із дружиною Катею мали великий будинок, де Михайло зробив усе під себе.
Високі стелі, широкі проходи, та й все інше. У них двоє дітей, але зараз уже дорослі, старший син працює фельдшером на «швидкій», нещодавно одружився. А молодший служить.
Вони всілися за столом, дружина Миколи зварила вареники, поставила біленьку.
Посидівши за столом, брати вийшли надвір в альтанку. Літо ж, тепло…
– Михайле, у тебе щось трапилося, розповідай, я одразу зрозумів це, як тільки побачив тебе у вікно, – запитав старший брат. – Там Настя моя, мабуть, тобі не хочеться при ній розмовляти?
– Ой не знаю, Миколо, як тобі про таке й сказати, – раптом заявив Михайло і взявся за голову.
Микола здивовано дивився на брата, нічого не розуміючи.
– Приїхав я з тобою порадитись, як зі старшим братом. А до кого ж мені ще йти? Хочу розлучитися я зі своєю Катериною! Сил моїх нема більше…
– Ти що зовсім, чи що?! – підскочив з місця Микола. – Ти сам себе чуєш, що говориш?! Стільки років прожити, сини дорослі і розлучитися! Та й дружина в тебе хороша, поступлива, привітна. Завжди зустрічає з посмішкою, частує як слід…
– Не можу я з нею жити, не можу і все! – говорив Михайло, а на очах блищали сльози.
– Стривай, ти справді серйозно? Ну що ж такого між вами могло статися, що тобі терміново захотілося розлучитися?
– Мене, напевно, зачарували, а інакше я не знаю, як усе пояснити. Катерину свою бачити не хочу, дуже дратувати мене почала. Коли приходжу додому з роботи і бачу дружину, одразу хочеться сваритися. Ось і приїхав я до тебе, брате, порадитися.
– Ого, оце так справи. Ну ти брате не гарячкуй, треба розібратися й подумати. Все у вас було добре, жили душа в душу, і раптом таке?
– Знаєш, Миколо. Мене навіть дратує в ній те, як вона їсть, п’є чай, як кухоль тримає в руках, все бісить.
У цей час Настя присіла з ними в альтанці, вона майже все чула і дивилася на Михайла здивовано. Але Михайло продовжував:
– Щоб Катерина не робила, все мене дратує. Бачити її не можу. Головне розумом все розумію, немає причин злитися, вона не свариться, терпить, але не можу себе перебороти.
Щоб виплеснути своє роздратування, виходжу у двір чи пройтися.
Якщо залишуся в хаті, то сварки не уникнути. Я все одно знайду до чого причепитися. Ми навіть уже третій місяць спимо в різних кімнатах. А я ж мужик. Ось що це таке?
– Михайле, та ти з жиру бісишся! – сказав брат. – Інша б тобі так відповіла, такого наговорила, а Катруся все терпить.
– Мишко, а давно це в тебе? – тихо спитала дружина брата.
– Ну, вже з пів року буде. Просто вже прийшов край, немає терпіння. Все дратує.
– Мишко, у тебе криза середнього віку. У чоловіків таке буває, – говорила Настя.
Вона раніше працювала лікаркою, а зараз вже два роки, як була на пенсії.
– Розумієш, це такий емоційний стан, швидше за все, у тебе пов’язаний із переоцінкою життєвого досвіду. Тобі здається, що багато юнацьких мрій ти не втілив у життя, а попереду залишається мало часу, а там настане старість. І це відбивається на сімейному житті, часто виникає розлад у стосунках…
– Яка ще криза?! Теж мені придумаєш, Настю! А чому я не маю цієї кризи?! – обурився Микола.
– Кожна людина по–різному проходить через неї. На тобі вона не позначилася, а ось Михайла вона міцно зачепила. Головне – витримати це. Мишко, не поспішай, не розлучайся. Мине згодом, треба тільки перетерпіти…
…Михайла з Катериною подружив брат. Вони обоє ще молодими залишилися без батьків.
Старший брат на весіллі молодшого сидів за столом замість батька на почесному місці. Чесно кажучи, Катя не була красунею, звичайна дівчина, скромна і спокійна, тільки закоханими очима дивилася на свого новоспеченого чоловіка.
А він на тлі її стрункої та маленької, здавався величезним здорованем.
Але дружиною вона виявилася чудовою. Вона і город садить і хазяйство вони тримають, м’ясце і молочко продає на базарі.
Все в неї росте і пахне. Катя може шити і в’язати, тому й узимку без діла не сидить. Свій великий будинок звели разом, вона допомагала, як могла, бралася за будь–яку роботу.
І врешті–решт у них тепер у будинку є все, накупили нових меблів, нову машину придбали, живи та й радуйся. А тут раптом таке, чоловік хоче розлучитися…
– Слухай мене брате, поїдеш завтра додому і починай жити по-новому. Важко йому бачте, а Катерині твоїй не важко?! А що сини тобі скажуть?! Вони точно не зрозуміють. Їдь додому і мирися з дружиною. Не наламай дров, дивись, – строго сказав Микола молодшому брату.
Настя задумливо і скептично похитала головою…
…Михайло поїхав наступного дня. Минув місяць, а від брата ні слуху, ні духу. Микола порадився з дружиною:
– Настя, поїду я до Михайла, навідаю його, заразом і подивлюся, що там, та як у них. Чомусь душа у мене не на місці.
– Їдь, Микольцю, їдь. Може й мені з тобою?
– Та гаразд, Настю, я сам.
…Зустріла Миколу невістка, голова похилена, не в настрої…
– Привіт, Катерино. А де мій брат? На роботі? Сьогодні начебто субота.
Катя раптом заплакала, витираючи сльози руками, що котилися по щоках:
– Його нема. Він тепер дуже рідко буває вдома. Він по кілька днів живе у Вальки, самотньої та гулящої жінки. Разом гульбанять, дні й ночі він проводить там. А та крутить цим простаком, як хоче, у них щодня свято. Вже з дому багато чого перетягав, навіть уже збирається продавати машину, каже:
– А навіщо мені машина? Я вже приїхав, куди мені вона треба!
Це вона так на нього впливає, а він піддається. Такий здоровань, а виявився слабаком…
– Так, Катю, кажи, де будинок тієї Вальки, зараз поїду розбиратися з цією парочкою!
…Микола забіг у хату і побачив, що Михайло сидить за столом. Поруч була повна жінка в одній нічній сорочці – чи тільки встали, чи спати зібралися. На столі залишки від застілля.
– Ну, привіт, братику! – звернувся він до Михайла. – Дивлюся добре ти влаштувався і подруга знайшлася якраз для такого життя підходяща.
– Ти чого прийшов, брате? Яким вітром тебе занесло сюди? – запитав здивовано Михайло і запобігливо глянув йому у вічі.
– А ось таким. Швидко встав і одягнувся! Повертайся в сім’ю, а цю жінку, прости Господи, залиш для іншого! Інакше не подивлюся, що ти мій брат, влаштую тобі… – сказав Микола.
Молодший знав старшого, знав, що слів той на вітер не кидає…
– А ти хто такий? Прийшов нас життя вчити? – раптом підвелася з дивана Валька, неохайна й весела. – Ану пішов звідси… Буде від мене мужиків відводити, та я зараз…
Михайло якось дивно подивився на Вальку, окинув поглядом брудну кімнату, потім глянув братові у вічі, крекнув, і пішов до виходу.
– Мишко, ти куди? Ах ти ж… – слідом лунали нехороші слова.
– Ех, Мишко, свою Катерину проміняти на оце все? Не чекав від тебе, недаремно в мене душа не на місці була, відчував, що негаразди у тебе в сім’ї. А Катерина твоя мовчить і не скаржиться. Могла б вже давно подзвонити. Ти розумієш, яка у тебе дружина? Ти розумієш, як вона тебе кохає?
Коли вони прийшли додому, Катерина готувала на кухні і крадькома витирала очі.
– Ось Катя, доставив я твого чоловіка. Чому мовчала? Давно треба було розібратися з цими справами, – сказав Микола.
Брати поїли і сіли на веранді, пити чай із травами. Михайло якось по–новому дивився на дружину і на брата, він ніби ожив і повернувся звідкись з іншого життя.
– Брате, дякую тобі, мабуть, струс мені такий потрібен був, – казав Михайло старшому братові. – Як добре, що ти забрав мене від цієї Вальки. Затягла мене вона, і сам я напевно, не зміг би звідти вибратися. Я подивився на свою дружину іншими очима, виявляється моя Катерина – найкраща з жінок. А я… Як я її образив… Тепер мені довго потрібно вимолювати її прощення…
– Михайлику, я тебе прощаю. Все буде добре. Мабуть, нам треба було з тобою через це пройти. Не дарма Настя говорила про кризу середнього віку. Вона так і сказала, що це може супроводжуватись і роздратуванням, і зрадами. Це потрібно пережити.
І хтось має допомогти. Ось твій Микола допоміг тобі. Витяг і повернув у нормальне життя. Дякую тобі Микольцю, і Насті твоїй теж.
– Ох і розумниця ж ти в мене, – обійняв дружину Михайло. – Мені пощастило, що поряд мої близькі та рідні, пощастило, що ти терпляча, Катю. Дякую вам всім. У мене сьогодні справжнє свято. Я обіцяю більше не ображати мою дружину, і більше не гульбанитиму…
…Микола їхав наступного дня додому з легким серцем і гарним настроєм.
За два тижні Михайло з Катею приїхали в гості до старшого брата, обоє вийшли з машини задоволені та щасливі, ніби ніякого розладу між ними й не було.
Настя поквапилась, накрила стіл, наліпила своїх фірмових вареничків.
Все налагодилося у молодшого брата і живуть вони з Катериною у злагоді й любові…
