Тамара Сергіївна сиділа на балконі і з висоти другого поверху спостерігала, як сильний вітер підхопив опале листя і закрутив у прощальному танці осені.
– Доню! Допоможи мені, мені холодно, – гукнула жінка, мерзлякувато кутаючись у старе пальтечко.
Того фатального дня, майже півтора роки тому, Тамара Сергіївна із задоволенням поралася на улюбленій ділянці. День був спекотний, але жінку це не бентежило, на здоров’я у свої п’ятдесят вісім років вона ніколи не скаржилася.
Все сталося раптово. Тамара Сергіївна нахилилася, щоб висмикнути черговий бур’ян, а далі…темрява. Благо, сусідка швидко помітила Тамару Сергіївну, і викликала швидку. Інсульт.
Майже місяць тривала відновлення. Забирати Тамару Сергіївну додому приїхали двоє її дітей – син та дочка, вони жили у різних містах. Колись Тамара Сергіївна продала трикімнатну квартиру, купила майже за безцінь старенький будиночок у напівзанедбаному селі та переїхала туди жити. Гроші, що залишилися, поділила між дітьми. Тепер жінка похилого віку з гіркотою розуміла, що в такому стані вона не потрібна для них. Почута розмова підтвердила її здогади.
– Я цілими днями на роботі, іноді їду у відрядження. Я не зможу забрати матір до себе, – виправдовувалася Наталя.
– А мені куди? Я в малогабаритній квартирці з дружиною та двома дітьми живу, – сперечався син Андрій. – Між іншим, ти могла б найняти матері доглядальницю, наскільки я знаю, гроші в тебе водяться.
– А ти гроші мої не рахуй… Гаразд, найму на місяць доглядальницю, а далі подивимося, що робити…
Наталя цілком непогано влаштувалась у житті, вийшовши заміж за заможного столичного бізнесмена. Проживши одинадцять років у шлюбі, вони розлучилися. Після розлучення Наталі дісталася трикімнатна квартира, в якій вона жила з десятирічною дочкою, та частина бізнесу.
Була у Тамари Сергіївни ще й старша дочка від першого шлюбу, але вони давно не спілкувалися і про те, що трапилося з матір’ю, Ліді ніхто не повідомив.
Наталя найняла матері добрих спеціалістів, Тамара Сергіївна пройшла кілька дорогих курсів відновлення. Почасти це допомогло, розмовляла, але повністю обслуговувати себе жінка не могла.
– Андрію, давай вирішувати питання з матір’ю, – Наталя зателефонувала братові, коли їхала забирати її з процедур.
– Що ти пропонуєш?
– Я вже казала тобі, що забрати її не зможу.
– Найми знову доглядальницю.
– Ні, ну ти хороший … Між іншим, доглядальниця обійшлася мені «в копієчку». А у мене на фірмі зараз справи йдуть не найкращим чином. Давай оплачувати послуги доглядальниці навпіл. Адже це і твоя мати теж…
– У мене немає зайвих грошей, ти це чудово знаєш.
– Андрію, мені дуже шкода, в такому разі, нам доведеться віддати матір у будинок для людей похилого віку, – в голові Наталії давно був лише холодний розрахунок.
– У мене в голові не вкладається таке…
– Так забирай матір до себе, я на її будиночок у селі претендувати не стану.
– У нас ще одна сестра є. Може, їй зателефонувати?
– Маю сумнів, що мати їй потрібна.
– Але спробувати можна. У тебе є номер телефону?
– Знайду. Я тобі напишу…
З братом і сестрою Ліда не спілкувалася так само давно, як і з матір’ю.
– Та ви що? – вигукувала Ліда, коли Андрій коротко розповів їй, що сталося. – Маму і в будинок для людей похилого віку? Що я куточок їй у своїй квартирі не знайду? Привозіть її до мене. Я її не ображу, та й доньці моїй вже тринадцять років, допоможе, догляне, якщо треба.
З Петром, батьком Ліди, Тамара Сергіївна познайомилася о сімнадцять Вона закохалася в нього з першого погляду. Чого тільки вартувало їй, щоб звернути на себе його увагу. Коли стало відомо про вагітність Тамари, Петро, як чесна людина, одружився.
Ліда народилася, коли Тамарі ледве виповнилося дев’ятнадцять. За два місяці після народження доньки шлюб розпався. Петро якось прийшов з роботи і буденно заявив, що має іншу сім’ю.
Після відходу коханого чоловіка, Тамара втратила сенс життя, вона була на межі. Дочка, схожа, як дві краплі води на батька, викликала в неї лише негатив.
Минуло кілька років, Тамара трохи заспокоїлася. Вона намагалася бути доброю матір’ю, відчувала відповідальність, дбала про доньку.
Ліді було дев’ять років, коли мати вдруге вийшла заміж. Народилися – Наталя та Андрій. Звичайно, Тамара приділяла малюкам значно більше уваги. Ліда бачила це і дуже ревнувала, їй явно не вистачало материнської турботи та уваги. Вітчим не звертав на падчерку зовсім ніякої уваги, ніби її зовсім не існує.
О чотирнадцять дівчинка почала йти з дому. Спочатку Тамара турбувалася, шукала її, а потім махнула рукою: «Захочеш – прийдеш. Така ж, як твій батько. Той також взяв і пішов від нас…»
Сина Романа Ліда народила зовсім молоденькою… Від кого – не зізналася.
– Ох, недолуга дівчна, – важко зітхала Тамара. – Що поробиш, виховуватиму онука…
У двадцять, забравши сина, Ліда пішла жити до якогось Віталія, о двадцять п’ятій вийшла заміж за Володимира і поїхала з ним до іншого міста.
З того часу ні з матір’ю, ні з братом та сестрою практично не спілкувалася. Свою внучку, Євгенію, Тамара Сергіївна ніколи не бачила.
І ось тепер, Ліда єдина із трьох дітей була готова забрати нездужу матір.
Звістка про те, що вона житиме у Ліди, не надто втішила Тамару Сергіївну, адже вони стільки не бачилися, та й розлучилися не найкращим чином. А все через зятя, Володимира. Тамара Сергіївна була спочатку категорично проти цього шлюбу.
– Мамо, привіт! Це я, Ліда, – почула Тамара Сергіївна нерішуче привітання у слухавці.
– Привіт, Лідо.
– Андрій привезе тебе до мене.
– А як же мій зять, Володя? Він не проти?
– Ми розлучилися три роки тому…
Усю дорогу Тамару Сергіївну хвилювали думки: «Як прийме її дочка? Чи вживуться вони разом?
Двері відчинила висока, струнка дівчина. У тринадцять років Євгенія виглядала старшою за свій вік.
– Ой, привіт! А ви моя бабуся? А ви мій дядько? – затараторила дівчинка, коли Андрій ввіз Тамару Сергіївну до квартири. – Проходьте, ви голодні, мабуть. Мама на роботі. А в мене борщ готовий! Я сама зварила! Мене мама нещодавно навчила.
– Яка ти розумниця! З тебе чудова господиня виросте! – вигукнула Тамара Сергіївна. – А Роман?
– Брат вже два роки з нами не живе, – зітхнула Євгенія. – Він зі своєю коханою дівчиною квартиру винаймає. Адже Рома дорослий вже …
Увечері з роботи прийшла Ліда. Розмовляли, як ні в чому не бувало, ніби не було стільки років розлуки. Про минуле взагалі не згадували.
– Бабуся! – Вигукнула Євгенія. – Мама казала мені, що ви в шахи вмієте грати? Ви мені допоможете? Я у шаховому клубі займаюся.
– Ще як вмію та ще як допоможу! – усміхалася Тамара Сергіївна. – У мене ж третій розряд! Тільки не називай мене на ви, я ж твоя бабуся. Домовились?
– Добре! – Закивала головою Євгенія.
Тамара Сергіївна полюбила свою онучку одразу. Євгенію неможливо було не любити – така добра та світла дівчинка!
* * * * * * * *
– Лідо, а Женя ще не прийшла?
– Мамо, ти забула, що в неї сьогодні змагання з шахів?
В цей час вхідні двері відчинилися, і Євгенія влетіла в квартиру.
– Мамо, бабусю! Я перше місце виграла! Перше! Ось мені медаль і кубок вручили! Бабуся, це ти мене навчила так грати і ця медаль частково твоя! – сяяла від щастя Женя, почепивши медаль бабусі на шию…
