Робочий день підходив до завершення, коли Миколі зателефонувала його дружина Ірина.
– Микольцю, у нас гості, мати приїхала! – сказала вона в слухавку. – Завтра вранці вона їде так, що ми тебе чекаємо.
Після цього повідомлення від гарного настрою у душі Миколи не залишилося й сліду…
…Стосунки Миколи з Маргаритою Степанівною не склалися ще до весілля.
Коли Ірина привела свого хлопця знайомитися зі своїми батьками, то її мати одразу ж наскочила на нього із запитаннями.
Микола сидів перед майбутньою тещею, і не знав, що й думати. Не в найкращому настрої він тоді залишив квартиру батьків своєї дівчини. А після того, як він пішов у Маргарити Степанівни виникла низка запитань уже до своєї доньки.
– І що ти знайшла в ньому?! – почала жінка. – В нього навіть вищої освіти немає!
– Мамо, Микола навчається заочно, зараз він уже на четвертому курсі, і я тобі про це говорила.
– А хто його батьки? Вони ж прості робітники!
– Ну, і що, – сказала Ірина матері. – Зате виховали чудового хлопця.
– Це ще невідомо! – не здавалася Маргарита Степанівна.
Незважаючи на всі старання, Маргариті Степанівні так і не вдалося розлучити цю пару, і насамперед, звісно, через непоступливість Ірини.
Під час весілля батьки нареченої подарували молодятам ключі від трикімнатної квартири.
А от батьки Миколи обійшлися куди скромнішим подарунком.
– А цей сільський хитрий, – міркувала Маргарита Степанівна. – Зумів заморочити голову дівчині і тепер житиме на всьому готовенькому!
І хоча теща не озвучувала ці думки вголос, Микола відчував її зарозумілість і неприязність.
Батько Ірини обіймав керівну посаду в одній із великих міських компаній. І одразу після весілля він запропонував Миколі змінити місце роботи, пообіцявши посприяти своєму зятю у просуванні службовими сходами.
Але Микола не прийняв цієї пропозиції, чим здивував батьків Ірини.
Не був Микола у захваті й від матеріальної допомоги, яку батьки Ірини продовжували надавати молодятам після весілля.
Він принципово відмовлявся від купівлі обновок собі на гроші батьків Ірини. Микола не раз говорив на цю тему зі своєю дружиною.
– Ірино, може не варто брати тобі від батьків гроші, – заявляв Микола. – А то вони й так вважають, що наше весілля було для мене вигідною угодою.
– Ну, з чого ти це взяв?! – пробувала переконати свого чоловіка Ірина. – Просто вони мають таку можливість надавати нам допомогу.
Але Миколу ці слова не заспокоювали, і він почував себе певною мірою нахлібником.
Через півтора роки після весілля Микола отримав диплом про вищу освіту і незабаром був призначений начальником відділу.
Його зарплата помітно зросла. На той час у родині Миколи та Ірини народилася донька.
…Вийшовши з роботи, Микола вирішив прогулятися по місту. Розуміючи, що йому зараз буде телефонувати дружина, він просто вимкнув свій телефон.
– Я давно вже не хлопчик! – міркував він. – І чому я повинен сидіти і слухати читання моралі від своєї тещі?
А в цей час Ірина, яка не зуміла додзвонитися до чоловіка, почала висловлювати своє невдоволення чоловіком у присутності своєї матері.
– Ну, ось де він ходить? – обурювалася вона. – Я ж попросила його ніде не затримуватись. Ну хіба ж так можна!
Скільки б не блукав Микола містом, але все одно, кінцевим пунктом цієї прогулянки була квартира, в якій він проживав тепер із дружиною та зі своєю донькою.
Коли він підійшов до під’їзду свого будинку, то побачив, що світло світиться лише на кухні.
– А може, вони вже спати вляглися? – подумав він.
І ця думка зігріла його…
Піднявшись на свій поверх, Микола обережно відчинив вхідні двері. І тут же до нього долинули голоси з кухні.
Він одразу зрозумів, що говорили про нього! Микола прислухався і аж присів на пуфик у коридорі від почутого.
– Мамо, а може мені до вас переїхати на якийсь час? – запитувала Ірина.
– Ти що це надумала?! – запитала Маргарита Степанівна.
– Мамо, ну він же ж тобі ніколи не подобався! А тепер ти чому за нього горою стоїш?
– Ірино, – продовжувала проводити виховну роботу зі своєю дочкою Маргарита Степанівна. – Тепер у вас справжня родина. І ви повинні у всьому підтримувати один одного. Він що з тобою свариться несправедливо?
– Ні, він ніколи не сварився…
– Може він тобі по хазяйству не допомагає, з донькою не бавиться?
– Та що ти, мамо! Миколка мені і по хазяйству допомагає і дочку обожнює.
– Ну, то чого ж тобі ще треба! У тебе золотий чоловік! І, взагалі, Ірино, я помилялася, коли налаштовувала тебе проти твого чоловіка. Насправді Микола чудова людина, правда трохи сором’язливий. А скромність і сором’язливість у наш час велика рідкість…
І тут Микола відкрив двері й зайшов на кухню.
– Здрастуйте! – привітався він.
– А ось і улюблений зять зʼявився! – вигукнула Маргарита Степанівна.
– Вибачте, трохи затримався, – почав виправдовуватися Микола.
– Ну добре, не заважатиму вам, ви давайте вечеряти сідайте, а я піду приляжу, – заявила Маргарита Степанівна, і, звертаючись до Миколи додала:
– Ми вас у гості чекаємо, приїжджайте до нас усім сімейством!
– Добре, на вихідні обов’язково приїдемо! – пообіцяв Микола, і посміхнувся широкою й доброю усмішкою до, своєї, як виявилося, такої чудової тещі…
