Олександр був на роботі коли йому зателефонували і повідомили про те, що не стало його рідної сестри…
Великого горя, від цієї звістки, він не відчув, бо з Ганною майже не спілкувався.
Сам Сашко був пізньою дитиною і на момент його народження вона була вже цілком дорослою, мало того Ганна, на той момент, навіть не жила вдома.
Так уже вийшло, що все її дитинство батьки змушені були багато працювати і донька велику частину часу проводила у бабусі.
Чи то бабуся і батьки не догледіли Ганну, чи характер у дівчинки був такий, але в підлітковому віці вона почала виробляти всіляке.
Батьки намагалися виправити поведінку дочки, але нічого не вийшло.
Ганна зв’язалася з поганою компанією, стала гульбанити і врешті–решт пішла з дому категорично відмовившись повертатися.
Сашко майже не пам’ятав сестру.
Вона з’являлася вдома дуже рідко і завжди її поява супроводжувалася сварками.
Потім Ганна поїхала і багато років Сашко про неї майже нічого не знав.
Лише зрідка до нього доходили чутки, що сестра веде поганий спосіб життя, але в подробиці він ніколи не вдавався.
Лише один раз, коли не стало мами, він спробував зателефонувати сестрі. У мами була її адреса й телефон, але Ганна, на його повідомлення, тільки розсміялася і сказала, що давно хотіла цього для матері…
З того часу Сашко вирішив, що сестри в нього нема…
Сьогодні, коли він дізнався про те, що її не стало, в його душі нічого не сколихнулося.
Але Ганна, як не крути, була його рідною сестрою і тому провести її в останній путь він був зобов’язаний.
Вже наступного дня Сашко був у селі, де проживала Ганна.
Дім її він знайшов досить швидко і був зовсім не здивований коли його побачив, тому що це житло будинком назвати навряд чи можна було.
Це була напіврозвалена хатинка і як у ній могли жити люди залишалося величезною загадкою.
Якщо будинок сестри його не здивував, то від новини про наявність у неї сина, Олександра оторопів.
Про те, що Ганна народила сина ніхто з рідні не знав, але факт залишався фактом, дитина була і він залишився повною сиротою.
Поминки Ганни пройшли швидко. На цвинтарі окрім нього та сусідки Ганни нікого не було. Запрошувати в будинок Сашко нікого не став. Дав грошей тій самій сусідці і попросив її щось організувати…
Тепер залишалося щось вирішити з Макаром, сином Ганни.
Він був у лікарні, куди його забрали з опіки.
Спочатку Сашко хотів просто не звертати увагу на те, що він дізнався про дитину.
Адже він його навіть ніколи не бачив, тому й почуттів до хлопчика у нього не було ніяких.
Але, думаючи про дитину, він розумів, що викреслити хлопчика з життя просто так не вийде.
Тому що це лише дитина! Дитина яка ні в чому не винна…
Пройшовши всі необхідні процедури, він отримав дозвіл побачитися з Макаром.
Ще Сашко дізнався, що хлопчику п’ять років і він цілком здоровий, хіба трохи запущений, але це проблема була через те, що мати абсолютно не займалася дитиною.
Сашко купив велику машинку, солодощі і вирушив на зустріч із дитиною.
Сашко міркував так:
Він побачиться з племінником, подарує йому іграшку, солодощі і на цьому його місія буде закінчена.
Але все виявилося зовсім не так, як він припускав!
Макар виявився дуже цікавим малюком, а ще він зовсім не злякався, коли його познайомили з дядьком.
Хлопчик оглянув Сашка з ніг до голови і діловито спитав.
– Ти мій дядько?
Сашко кивнув головою.
Він з цікавістю розглядав дитину і все більше розумів, що Макар явно пішов у їхній рід.
Він був на диво схожий на дідуся і навіть погляд хлопчика нагадував Сашкові його батька.
Поки він розглядав Макара, той явно зацікавився вмістом яскравої коробки, яку Сашко поклав на стілець.
– Це мені? – з надією запитав хлопчик.
– Тобі. Це машинка. Тобі подобається гратися з машинками?
Хлопчик радісно кивнув.
– Ще б пак! Але в мене вдома машинок мало. Усього одна. Мені її дядько Сергій подарував.
– А дядько Сергій це хто?
– Це мамин друг. У неї їх багато… Ну друзів… Але вони зазвичай не добрі, а дядько Сергій хороший. Він мені навіть цукерки приносив!
– Зрозуміло.
Під час розмови хлопчик смикав коробку, всіляко намагаючись її відкрити.
Сашко допоміг племіннику.
Як тільки машинка опинилася в руках у дитини, його очі радісно заблищали і він почав розглядати іграшку з усіх боків.
В цей час він навіть забув про те, що поряд з ним сидить дядько якого, втім, побачив перший раз у житті.
Лише одного разу Макар відволікся від іграшки й спокійно сказав:
– А в мене мами не стало…
Сашко напружився, а Макар так само спокійно продовжив.
– Ну, вона гуляла багато! Ось і не стало. А мене тепер у дитячий будинок віддадуть і я там житиму.
Сашкові було лячно чути такі слова.
Йдучи, Сашко пообіцяв хлопчику, що обов’язково відвідає його ще раз, а ввечері він зателефонував до Олени, своєї дружини.
Вони були одружені два роки, але дітей у них поки що не було.
Жили добре. Як то кажуть, розуміли одне одного з пів слова.
Сашко все розповів Олені.
Точніше вона вже знала ситуацію, він розповів їй лише про зустріч із хлопчиком.
– І що, Олено? Що ти про це думаєш?
Олена трохи помовчала.
– Я думаю, Сашко, що ми маємо забрати Макара до себе. Якщо ми цього не зробимо, то ні я, ні ти більше не зможемо жити спокійно. Ось що я думаю!
Сашко посміхнувся.
Олена була саме такою. Вона ніколи не думала довго. Говорила одразу, як є. Така в неї була риса характеру.
– Знаєш, Оленко, я теж так думаю, але чомусь мені трохи лячно.
Тепер уже сміялася Олена.
– Ну ти даєш! Це ж просто дитина! А якщо серйозно, Сашко, то мені теж лячно, але я думаю, що ми впораємося!
Сашко знав, був просто впевнений, що їм буде важко, але тепер, після схвалення коханої дружини, він був цілком готовий до цього.
Він щиро вважав, що Макар має побачити краще життя.
А вони?
Вони, всіма силами, намагатимуться йому допомогти…
…Минуло три роки.
Макар жив у родині Сашка та Олени.
Тепер він ні чим не відрізнявся від інших хлопчаків. Був трохи задерикуватий, але у школі його хвалили. Навчався він добре, а з деяких пір Макар і зовсім став дуже серйозним, тому що мама і тато, він так називав Сашка й Олену, повідомили йому, що незабаром у нього з’явиться молодша сестричка і він, відповідно, стане старшим братом.
Макар був надзвичайно гордий цією місією і з нетерпінням чекав появи сестрички…
Сашко та Олена всією душею полюбили хлопчика, а він відповідав їм повною взаємністю.
Для них він став сином! Сином, а не племінником!
І нехай він увійшов до їхньої родини трохи дивно, але про це зараз уже ніхто не думав.
Вони знайшли його. Свого сина.
І це було найголовніше…
