Віра Матвіївна та Юрій Андрійович відзначили перлинне весілля. Вони повернулися з ресторану задоволені та трохи втомлені. Віра поставила букети квітів у вази, сіла в крісло і сказала:
– Все пройшло просто чудово! Мені здається, що всім сподобалося. Все-таки я в тебе молодець! Ресторан гарний знайшла, і ведуча у нас була найкраща у місті. Коханий, зізнайся, що тобі пощастило з дружиною! –
– Ти справді чудова дружина, можна навіть сказати бездоганна. Гаразд, не хотів я сьогодні розпочинати цю розмову, але тягнути далі немає сенсу. Я зустрів іншу жінку. Я йду від тебе. Діти у нас уже дорослі, навіть онуки підросли, – відповів чоловік.
– Ну й жарти у тебе! Скажи, що ти пожартував? – Віра з подивом подивилася на нього.
– Ні. Я не жартую. Я піду зараз. Вона на мене чекає. Речі заберу пізніше, – і Юрій вийшов.
Віра підвелася, підійшла до вікна. Ось він стоїть біля дороги, під’їхала машина, він сів у машину та поїхав.
…Вона, звісно, відчувала, що їхні стосунки змінилися. Треба бути справжньою наївною дівчинкою, щоби не помічати очевидних фактів.
Факти були класичними, вони приблизно однакові у всіх невірних чоловіків: затримки на роботі, несподіване захоплення рибалкою, зникнення у вихідні дні. Спати чоловік давно став в іншій кімнаті під приводом, що допізна не може заснути, повертається, часто встає вночі і тільки заважатиме їй.
Віра не була наївною, але й розумною, як виявилося, теж не була. Вона гнала від себе погані думки, переконувала себе, що чоловік після стількох років щасливого шлюбу просто не може зраджувати її, не може й крапка!
Віра вважала себе ідеальною дружиною.
Одружилися вони з Юрієм одразу після інституту. Вона завжди була дуже позитивною, порядною, красивою, стрункою, господарською. Вона обіймала добру посаду, її цінували на роботі.
Вона народила та виховала гідними людьми сина та дочку. Діти та онуки любили її.
Великою мірою вона сприяла просуванню Юрія по службі. Він виріс із рядового інженера до заступника директора. Саме дружина забезпечувала йому надійний тил та зразковий затишок будинку. Друзі чоловіка відверто заздрили йому, і ставили її за приклад своїм дружинам.
Наступного дня Юрій приїхав по речі.
Віра вночі не заплющила очей, але зустріла чоловіка, як завжди з бездоганною зачіскою, в гарній сукні.
– Може, ти мені поясниш, що сталося? До кого ти йдеш? Чим я тобі не догодила? І чому саме зараз, після нашого перлинного весілля? – спитала вона майже спокійним голосом.
– Розумієш, я втомився жити стільки років поряд із такою досконалістю, як ти. Ти надто вже правильна. Я все життя переживав щось зробити не так. Все у нас у родині було ідеально, а простого людського тепла та справжньої близькості між нами не було. Я все чекав, що з’явиться, але ні… З такою ідеальною та бездоганною, як ти важко жити в усіх відношеннях. Вибач. Я більше не можу.
Чому зараз?
Я хотів раніше хотів, але ти ж за півроку наперед сповістила всіх про нашу ювілейну дату. Я не хотів ламати тобі графік. Ти все заздалегідь розписала, склала меню, список гостей.
До кого йду?
Вона просто гарна жінка. Вона відпочиває зі мною на рибалці. Вона може розповісти смішний анекдот та сміятися до упаду. Вона дуже щира та безпосередня, і я її люблю. Вона не молоденька, їй 35 років. Молодша за мене, звичайно, але це й добре. Я почуваюся поруч із нею теж молодим, – відповів чоловік.
Пізніше знайомі донесла до Віри, що Юрій два роки, як купив і обставив своїй коханці квартиру, подарував машину, одягає, возить на відпочинок.
Вони розійшлися тихо та мирно без сварок.
Пройшов майже рік з моменту їхнього розлучення.
Діти не зрозуміли батька та припинили з ним спілкуватися.
Віра переживає від образи. Вона так і не змогла зрозуміти, чому після стільки років шлюбу чоловік пішов від неї?
Міг би погулювати на стороні та зберігати сім’ю. Вона б вдавала, що нічого не відбуватися, і її ідеальна сім’я жила б у звичному режимі.
Ні, йому треба було зіпсувати все. Невдячний!
І зрозумій цих чоловіків! Погана дружина – недобре. Ідеальна дружина – теж погано.
