– Це що таке? – чоловік стискав ні в чому не винний конверт, ніби намагаючись розірвати його на дрібні шматочки.
– Ну, поки не побачу, нічого конкретного сказати не можу, – спробувала пожартувати Ліда, яка була дуже схвильована подібною поведінкою чоловіка. Завжди стриманий і спокійний Андрій поводився дуже дивно.
– На, дивись!
Зім’ятий лист опинився на підлозі, прямо біля лівої ноги жінки. Піднявши конверт, вона вчиталася на адресу відправника і незрозуміло подивилася на чоловіка. Суд? Та ще й одержувачем вона.
– Як він у тебе виявився? Адже замовний лист? – здивовано запитала вона.
– Тебе тільки це турбує? – вигукнув Андрій. – Листоноша знайомий, віддав мені, як законному чоловікові. Краще листа прочитай!
Невдоволено пирхнувши, Ліда дістала злощасний папір. І що далі вона читала, то ширшими ставали в неї очі.
– Це не правда! – схвильовано вигукнула жінка. – Я не знаю жодного Микитенка Павла Юрійовича! Іван твій син, повір мені!
– Повірити? Так просто? – похмуро посміхнувся Андрій. – Після всіх тих подробиць, що я прочитав у цьому самому листі? Не дочекаєшся! Я подам зустрічний позов і проситиму тесту щодо себе. І в суді ми все дізнається, моя люба. Втім, тобі нема через що переживати, так?
***********************
Останній місяць Ліда ходила похмуріша за хмару. Кинувши тужливий погляд на календар, вона ледь чутно прошепотіла. Три дні. Залишилося лише три дні спокійного життя! Ні, жінка була абсолютно впевнена, що позов цього незрозумілого Микитенка провалиться, адже вона його справді не знала. Але те, що й Андрій вирішив зробити тест… Це обіцяло великі проблеми. Шанс на його батьківство, звичайно, був, але далеко не стовідсотковий.
Як викрутитись із делікатної ситуації, Ліда не знала. Жінку повністю влаштовувало її життя і змінювати щось не хотілося категорично! Вона надто звикла прокидатися ближче до дванадцятої, обідати в ресторанах, скуповувати тонну речей, не дивлячись на цінники. Все це їй дісталося в нагороду за подарованого спадкоємця, і якщо зараз виявиться, що Іван не має нічого спільного з родиною Бондаренків… Доведеться їм перебиратися до маленької квартирки на околиці міста. А найгірше, Лідії доведеться влаштовуватись на роботу! А цього їй ой як не хотілося.
Чоловік, що вальяжно влаштувався на місці позивача, абсолютно точно не був знайомий Лідії. Але те, що він їй когось нагадував, переконувало жінку серйозно хвилюватися. Вона так глибоко замислилася, прокручуючи події десятирічної давності, що не почула звернення судді. Тільки дуже чутливий доторк за плече від чоловіка переконав її стрепенутися та прислухатися.
– Я питаю, чи ви згодні з позовом Микитенка Павла Юрійовича? – трохи роздратовано поцікавилась суддя.
– Ні звичайно! Я його не знаю! Це взагалі обурлива заява, і я хочу вибачення! Моє сімейне життя дало тріщину, хоча я ні в чому не винна.
– Так, стоп, – зупинила жінку, що розмовляла, суддя. – Ваше ставлення до позову я почула. Трохи пізніше я дам вам слово, а поки що вислухаємо позивача. Павле Юрійовичу, прошу вас.
Чоловік коротко кивнув і почав свою неспішну розповідь. За його словами, виходило, що з Лідією його пов’язував нетривалий, але дуже бурхливий роман, що трапився на популярному курорті. Він навіть фотографії представив, правда смиренно вибачився за їхню якість. Все-таки смартфонів з хорошими камерами на той час не було.
– Так, відповідачка тут легко впізнавана, – погодилася суддя, ледь подивившись на знімки.
Андрій негайно попросив надати ці фото для ознайомлення. І судячи з підозрілих поглядів, що вловила на собі дружина, він також впізнав Ліду.
Павло на це лише руками розвів, мовляв, що треба було довести. А потім продовжив, причому з такими пікантними подробицями, що суддя навіть попросила опустити цю частину.
– Загалом, мені ваша позиція зрозуміла, – відкашлялася жінка і продовжила, звертаючись до Ліди. – Тепер давайте вислухаємо вас. Що ви можете сказати про ці фото? Ви ж не заперечуватимете, що на них зображені ви?
– Я… Я не знаю! Це фотошоп! Справді, я прошу перевірки цих фотографій!
– Це можна влаштувати, – кивнула суддя, – але мені здається, буде набагато швидше оголосити результати тесту на батьківство. Андрій Ігорович, ви згодні?
– Звичайно, навіщо відкладати весь цей спектакль на невизначений час, якщо є стовідсоткова нагода дізнатися правду? – чоловік навіть не дивився на дружину, що явно хвилювалася. – Чи можу я почути свій результат першим?
– Павле Юрійовичу, ви не проти? – Чоловік негативно похитав головою. – Що ж, оголошується результат Бондаренка Андрія Ігоровича. Імовірність його батьківства складає, – суддя зробила драматичну паузу, явно надивившись ток-шоу, – нуль відсотків.
– Розлучення, – прошепотів чоловік у бік Ліди. – І ти сьогодні ж збираєш усі свої речі і разом зі своїм сином йдеш з моєї квартири!
Сказавши це, Андрій вийшов із зали суду. Там йому робити не було чого… Останнім, що він почув, було “нуль відсотків”. Мабуть, його дорога дружина дуже навіть весело проводила ті два тижні на курорті.
************************
Ліда втомлено опустилася на продавлений диван, тужливим поглядом окидаючи убогу обстановку квартири. Її “секрет” розкрився. Так, вона не була ідеальною дружиною, але яка б жінка змогла витримати те, коли чоловік по шістнадцятій годин пропадає на роботі? Це в останній рік Андрій зміг полегшено видихнути, визнаючи, що бізнес нарешті вийшов на гідний рівень. А до цього? Лідіїбуло нудно та самотньо! Син то в школі, то на гуртках, із сусідами стосунки не склалися, від подруг після вдалого заміжжя вона позбулася, щоб уникнути, так би мовити…
До речі, Івану пощастило набагато більше. Андрій охолонув і залишив хлопчика вдома, визнаючи, що дитина в ситуації, що склалася, не винна. Все-таки виховував із самого дитинства…
У двері подзвонили. Похмурий листоноша мовчки передав здивованій жінці листа і пішов.
– Може, Андрій передумав? – Надихнулася жінка, але дочитавши лист до кінця зрозуміла, наскільки марні були її надії. Лист був не від Андрія, а від Павла. Того самого чоловіка, який зруйнував її життя. Втім, заслужено зруйнував…
На білому листі було лише кілька рядків.
“Пам’ятаєш не розумного закоханого хлопця на ім’я Михайло? Того самого, що не зміг змиритися з твоєю відмовою і вирішив, що життя не має сенсу? Що ж, твоє щастя, що про твою участь я дізнався тільки зараз, із щоденника брата. Тільки тому ти так легко відбулася…”
