Стосунки у Лідії й Сергія не складалися. Як не намагалися вони зберегти свій шлюб, але нічого не виходило.
Принаймні Лідія так вважала. Син виріс, поїхав на навчання, і вона залишилася з чоловіком віч–на–віч, у двокімнатній квартирі, яку їм так і не вдалося розширити.
А зараз уже й немає сенсу. Син навряд чи повернеться до батьків. У нього почалося своє, самостійне життя. Він так і сказав батькам:
– Будуватиму його по-новому. Не хочу, як ви з батьком, все життя побутом зайняті. Та й інтерес до життя ви втратили – все дім-робота. Нікуди не ходите, відпустки вдома проводите. Це не для мене.
А те, що вони всі ці роки копієчка до копієчки складали на його освіту, витрачалися на модний одяг синові, комп’ютер і телефон – це тепер не береться до уваги. Лідія засмутилася, звичайно, після його слів, але казати нічого не стала. Не любила вона з’ясовувати стосунки.
Але ось із чоловіком поговорила.
– Андрій поїхав. Можливо, і нам тепер якось по–новому почати жити. Як ти вважаєш? Давай з’їздимо кудись у відпустку, відпочинемо.
Сергій промовчав спочатку, а потім відповів:
– Ми не такі багаті, Лідо, щоб по відпустках роз’їжджати! Ти меблі нові хотіла. Визначся вже зі своїми бажаннями!
І вона відступила одразу. В обох були свої думки щодо цього. Їй, жінці сорока п’яти років, хотілося відновлення стосунків, колишніх відчуттів, колишньої близькості до чоловіка, яка зійшла майже нанівець.
А він уже відмахнувся від цього. Згасла в душі і пристрасть, і почуття, і бажання. А молодий же ж чоловік, п’ятдесяти ще немає. Може й справді, побут заїв?
Але він любив Лідію, правда вже не палким коханням, а з почуттям прихильності і такої собі чоловічої поваги до дружини і матері свого сина, якого вони виховували і виховували, не шкодуючи себе.
Обоє працювали на держпідприємствах: вона бухгалтеркою, а він постачальником. Було й важко часом, і безгрошівʼя діставало. Але міняти нічого вони не хотіли.
Вважали за краще не чіплятися за всілякі там фірми й приватні магазини. Так надійніше і з пенсією в майбутньому, та й авторитет уже напрацьований. Куди йти? Навіщо?
А тепер Лідія хоче жити по–новому. То як так? На які гроші? Ні, він був зовсім не згоден. І синові треба все ще допомагати матеріально, поки студент. І квартиру впорядкувати – ремонт, меблі. Де ж на все набратися?
А вночі Сергію раптом наснився сон – він на морі! Іде берегом, ступаючи гарячим піском, почувається молодим і красивим. А поруч жінка тримає його за руку і каже, що кохає. Прокинувся чоловік у холодному поту. Що це за дивний сон, що за жінка? Але сон йому сподобався.
Та й на відпочинок він таки хотів. Сергій згадав їхню весільну подорож в Грецію. Молоду вродливу дружину, на яку всі оберталися. І вони були такі закохані!
Куди подівся цей самий аромат щастя, та ніжна аура закоханості, яка огортала їх колись? Як поновити це все?
Сергій замислився. Сам він був чоловіком цікавим зовні, та й Лідія стежила за собою. Одяг, хай не ультрамодний, але пристойний, наскільки можливо з їх скромним бюджетом.
А зараз все рідше і рідше він обіймав і цілував її. Хоча Лідія в такі хвилини завжди йшла назустріч і охоче відгукувалась на його ласки.
Невже довге спільне життя так змінює людей, що вони втрачають безповоротно щось важливе, що належить їм двом?
Переживала й Лідія. Їй здавалося, що Сергій розлюбив її, як жінку. Але ж молодість не пройшла ще! Як надолужити втрачене?
…І от одного суботнього дня Ліда зважилася. Вона назбирала трохи грошей і записалася на прийом до знайомої перукарки Ольги. Міняти життя треба, починаючи із себе, зі своєї зовнішності…
Ольгу вона знала давно, завжди у неї підстригала кінчики свого довгого волосся і підфарбовувалася. Але цього разу вирішила попросити зробити щось зовсім інше: сучасну коротку стрижку та інший колір.
Майстриня своєї справи, молода жінка за тридцять, взялася за справу з ентузіазмом і тут же почала розповідати останні новини свого цікавого життя.
– Скільки сивого волосся! – раптом вигукнула Ліда, хоч його й було у неї пару волосинок.
Ольга зупинилася на секунду, нахилилася й сказала тихо:
– Та вм що! Зовсім трішки! Ми, перукарі, називаємо це «срібна молодість». Вам, Лідіє Федорівно, зовсім нема про що турбуватися. Волосся густе, красиве. І фарбу я вам підібрала, місяці півтора протримається. Потім підновимо.
За це Лідія і любила Ольгу. Вміла вона сказати такі слова, які, як бальзам на душу.
– А як ваш синок? Вродливий хлопець. Ех, була б я молодша, – мрійливо сказала вона, закотивши очі.
– Він занадто серйозний для своїх років. Весь у батька. Той у юності був з ясним розумом і діловитий, а тепер став романтиком, – сказала Лідія.
Так за розмовами Лідія перетворилася на абсолютно нову, навіть екстравагантну пані! Ну, як і хотіла. Їй дуже сподобався і стиль, і колір волосся, і зачіска.
– Ви чарівниця, Ольго! – сказала Лідія.
– Аякже! – відповіла задоволена Ольга.
Лідія поспішала додому, але все ж таки зайшла в магазин і купила ігристого, яке любив Сергій.
Прихопила трохи фруктів і вирішила після вечері зробити таку собі подобу вечора при свічках.
Поговорити з чоловіком, приголубити його, сказати, що сумує за тими днями…
Ну, одним словом, знайде, що сказати…
…Ліда зайшла в під’їзд і стала підійматися на свій поверх.
Раптом вона почула, як на їхньому майданчику гримнули вхідні двері.
Ліда прислухалася. Вона почула швидкий стукіт жіночих каблучків по сходах…
Повз неї пробігла якась незнайома жінка років тридцяти… Лідія відсторонилася, жінка подивилася їй в очі і побігла далі.
Неприємний холодок пробіг по шкірі. Усіх сусідів Ліда знала, це були переважно літні люди.
Від кого могла йти ця красуня? Її ж не було вдома зранку, і чоловікові вона сказала, що раніше шостої не повернеться. А зараз пʼята година…
Ліда застигла від несподіваної здогадки.
Їй стало якось не по собі. Вона обережно зайшла у квартиру. Стояла тиша і тільки з ванної долинав шум води, отже Сергій приймав душ!
Вона сіла на маленький пуфик у коридорі і засмутилася так, що сльози виступили на очах. Потім все ж таки взяла себе в руки і зайнялася вечерею, знову оглянувши себе в дзеркалі.
І що тепер казати чоловікові? Як спитати – у тебе хтось був? Що за жінку я зустріла в під’їзді?
З’явився Сергій у спортивних штанах, чистій футболці, витираючи вологе волосся.
– Повернулася? – запитав він.
Потім глянув на Ліду дуже уважно і продовжив:
– Нова зачіска! Тобі личить. А що з обличчям?
– А ти не здогадуєшся? – запитала вона у відповідь.
– Гадки не маю. Гаразд, там футбол починається. Допомога потрібна?
– А чому ти раптом душ вирішив прийняти не перед сном?
– Лідо, агов! Футбол, говорю, починається. Причому тут душ?
І він вийшов з кухні. Вечір був зіпсований, ігристе заховане, куди подалі, вечеряли вони нарізно: вона на кухні, а він у залі перед телевізором.
І після їжі Ліда вирушила до спальні. Підозріло оглянувши ліжко, вона змінила постільне, демонстративно кинувши його прямо на підлогу біля дверей, а потім теж прийняла душ і лягла.
Їй було дуже навіть не по собі. Ні, ну не міг Сергій привести когось у дім, тим паче жінку!
– А чому ні? – питав внутрішній голос.
Вона взяла журнал і почала читати, щоб відволіктися від невеселих думок.
Близько десятої з’явився чоловік, радісний, збуджений. Його улюблена команда виграла, і він почав розповідати про якийсь гол, забитий на останній хвилині, а їй хотілося поговорити. Ой як хотілося.
– А чого ти так рано вляглася? – нарешті спитав Сергій. – До речі, я маю для тебе сюрприз.
– Сядь, нам треба поговорити, сказала Ліда.
Але при першій згадці жінки на сходах Сергій подивився на Ліду так, як ніколи раніше не дивився і пробурчав:
– Ти зовсім, чи що?! Я? Жінку в дім?
Він згріб постільне з підлоги і вийшов, зачинивши двері у спальню, в яку більше так і не повернувся. Спав він на дивані.
Вранці в неділю вони снідали мовчки. Сергій на Лідію не дивився, втупившись в газету.
А вона переживала. Як тепер підступитись до нього, як з’ясувати все до кінця, щоб не було сварки?
І раптом пролунав дзвінок у двері. Прийшла бабуся, сусідка із квартири навпроти.
– Лідочко, ви не допоможете мені! Тортик почала новий робити, а з рецептом ніяк не розберуся. Приділіть мені п’ять хвилин.
Ліда прийшла до сусідки, допомогла розібратися з хитромудрим рецептом і сказала:
– Учора таку симпатичну жінку зустріла в під’їзді. До кого цікаво приходила? Від нас десь спускалася.
– Так це ж Аллочка, моя внучка. З іншого міста приїхала. Раніше я до них приїжджала, а тепер уже не до поїздок мені. От і приїхала сама. Увечері я її в магазин відправила, а зараз вона побігла на базар, а я торт вирішила спекти, порадувати внучку. Вона у нас одружена зі спортсменом, двоє діток у них. Приходьте увечері на чай із Сергійком. Я вас познайомлю.
Ліді стало соромно, так соромно за свої підозри, погані думки. Вона прийшла додому, обійняла Сергія і сказала:
– Пробач мене…
– Я путівки замовив, – відповів Сергій. – Вчора в агентство їздив поки ти в перукарні була. З премії викуплю. Поїдемо через місяць. Треба відпустки оформити.
І тут Ліда розплакалася. Сергій дивився на неї з подивом, потім сам витер сльози і запитав:
– Ну що з тобою, Лідо?!
А ввечері вони пішли до сусідки. Взяли ігристе, куплене Лідою напередодні. Внучка сусідки виявилася привітною й добродушною молодою жінкою. А Сергій весь вечір обіймав Ліду, і так до самого ранку.
– Ти в мене красуня! – сказав він їй, ніжно обіймаючи, як раніше. – І не потрібен мені ніхто. Я вже точно знаю, особливо, після твоєї сцени ревнощів…
І вона зрозуміла – нічого не втрачено. Кохають вони один одного, треба тільки стежити за собою і викинути всі погані думки з голови.
А в тому, що її коханий чоловік романтик, вона все ж не помилялася…
