– Ні! – категорично заявив батько, коли Світлана повідомила батькам, що збирається заміж за Олексія. – Я категорично проти!
– Ну чому? – Запитала Світлана і її очі стали наповнюватися сльозами. – Ми любимо один одного.
– Це ти його любиш, а він використовує тебе, – відповів батько. – Я його бачу наскрізь. Він обанює тебе, він непорядний і лінивий. До того ж, не дуже розумний, але намагається хитрувати та маніпулювати. З роками тільки відточить свої навички та перетворить твоє життя точно не на казку. З ним ти не будеш щасливою.
– Він не такий, – крізь сльози сказала Світлана. – Він мене любить!
– Та встигнеш ти ще вийти заміж, – вже м’якше сказав батько. – Для початку інститут треба закінчити, диплом отримати, а потім вже подумаєш про заміжжя.
– Олексій не стане стільки чекати, – відповіла Світлана.
– Якщо любить – зачекає, – погладив її по голові батько. – А ти якраз і перевіриш його почуття.
Олег Ігорович майже ніколи не помилявся у людях. Давався взнаки не тільки життєвий досвід, а й управління власним бізнесом. Світлана ж, оточена любов’ю та турботою батьків, ще не стикалася із серйозними проблемами, які довелося б вирішувати їй самій.
Є у Світлани ще молодший брат Роман, якого виховують у суворіших умовах. Просто тому, що він хлопчик, майбутній чоловік і спадкоємець сімейного бізнесу.
Незважаючи на те, що Олег Ігорович був проти, Світлана все одно вийшла заміж. План Олексія з “вагітності” спрацював і Олег Ігорович, погодився. Зятя він невзлюбив, але виду не подавав заради дочки.
Майже відразу після весілля Олексій став переконувати Світлану, щоб вона поговорила з батьком про його працевлаштування:
– Мені соромно, що я простий менеджер у якійсь конторці. І отримую я такі копійки, що не можу дозволити тобі робити дорогі подарунки. А коли з’явиться дитина, я не зможу дати їй гідне життя. Поговори з батьком, нехай він влаштує мене до себе на роботу, ну, наприклад, його заступником, щоб зарплата була хороша.
Піддавшись вмовлянням чоловіка, Світлана поговорила з батьком. Вислухавши дочку, Олег Ігорович сказав:
– Я так і знав, що він почне використовувати тебе. Ти знаєш мою думку щодо твого чоловіка. Я його не візьму. Якщо він хоче більше заробляти, то нехай сам ворухнеться. Тоді я його хоч почну поважати.
– Тату, ну він для нашої сім’ї старається, щоб ми ні чого не потребували, – заступалася за чоловіка Світлана.
– Він для себе старається, зрозумій ти це нарешті! – сказав Олег Ігорович. – Він не встиг одружитися, як вже намагається використати тебе. Чому він зі мною сам не поговорив? Не люблю таких!
– Ну, тату, – захникала Світлана, – ну, будь ласка. Він же для мене та твого онука старається.
– Гаразд, нехай завтра до мене в офіс приходить, – зглянувся над вагітною донькою Олег Ігорович, – я подумаю, яку роботу йому дати.
Наступного дня Олексій вальяжно сидів у кабінеті свого тестя та розповідав про свої “досягнення”. Олег Ігорович дивився на нього і не міг зрозуміти, чому дочка обрала його.
– Попрацюєш поки що водієм, – сказав він Олексію, – а там видно буде, як зарекомендуєш себе.
– Водієм? – здивувався Олексій. – А Вам не соромно буде, що Ваш зять водій?
– Ні, – різко відповів Олег Ігорович. – Мені не буде соромно, що мій зять – водій. Мені соромно, що мій зять – ти.
– Ну, гаразд, – крізь зуби сказав Олексій, – Ви ще запам’ятаєте цей день.
Олексій різко підвівся і попрямував до виходу. Олег Ігорович голосно запитав:
– Ти мене попереджаєш?
Олексій, не обертаючись, мовчки вийшов із кабінету.
Повернувшись додому, Олексій, розповів Світлані про розмову з її батьком і поставив їй ультиматум: або вона їде з ним, або йде до своїх батьків. Світлана Олексія так сильно любила, що погодилася виїхати з ним. Тим більше що не хотіла залишати дитину без батька.
Новина про те, що Світлана з Олексієм їдуть у Вінницю, до його матері, дуже засмутила її батьків. Олег Ігорович розумів, що це все зять затіяв щоб поквитатися з ним. Усі розмови з дочкою не приводили ні до чого. Світлана не слухала ні матір, ні батька – у неї був Олексій. Залишивши інститут, вона таки поїхала з чоловіком у Вінницю.
Перший час після від’їзду Світлана щодня розмовляла з матір’ю по телефону. Потім розмови стали рідшими, а Світлана не такою відвертою. І коли батьки зібралися приїхати, щоб відвідати дочку, вона попросила не приїжджати, бо Олексій проти. Такого повороту вони не чекали. Батько Світлани не витримав, і вирішив поїхати всупереч слів доньки і гарненько поговорити із зятем.
Перше, що впало їм у вічі, коли вони приїхали – це виснажений вигляд доньки. Побачивши батьків, вона розплакалася. Відповідну роботу у Вінниці Олексій так і не знайшов, жив за рахунок матері та тих грошей, які батьки відправляли Світлані. З кожним днем Олексій ставав все гіршив, став гульбанити і сварится то на Світлану, то на матір. Мати, не витримавши такого життя із синочком, поїхала до своєї сестри. І Світлана залишилася віч-на-віч з цим негідником.
– Доню, чому ти мені нічого не сказала? – Розплакалася Ірина Василівна.
– Мені Олексій не дозволив вам розповідати, – опустивши очі, відповіла Світлана. – Він свій телефон продав, а мій забрав, тож дзвонити могла лише у його присутності.
– Тепер зрозуміло, чому ти мені вдень на дзвінки не відповідала, – зрозуміла Ірина Василівна, – все відписувалася, що ввечері передзвониш.
– Так, збирайся давай, додому поїдеш! – суворо сказав батько. – Он, втомлена вся, зовсім про дитину не думаєш.
– А у мене взуття немає, – почервонівши, відповіла Світлана. – І куртки.
– Де вони? – Здивувалася мати.
– Олексій продав, – відповіла Світлана, опустивши очі.
Олег Ігорович пильно подивився на дочку. Світлана кивнула головою:
– Так я знаю. Ти мав рацію, з Олексієм я не стала щасливою.
– Збери те, що він ще не продав і поїдемо додому, – лагідно сказав Олег Ігорович і обійняв дочку. – Одяг та взуття потім купимо. Коли твій додому приходить?
– Завжди по-різному, – відповіла Світлана і пішла збирати свої речі. Вона була рада, що нарешті поїде від нього.
– Говорила тобі, треба було трохи суворіше виховувати її, – дорікнула Олега Ігоровича дружина. – А то все “вона ж дівчинка, вона ж дівчинка”. Ось бачиш, що виходить. Вона навіть не в змозі сама за себе заступитись!
– Бачу, – похмуро відповів Олег Ігорович. – Але ж я не думав, що вона такого собі за чоловіка візьме.
– А треба було подумати! – вичитувала його дружина. – Для її ж добра.
Підходячи до будинку, Олексій побачив, як з під’їзду вийшла Світлана, а слідом за нею її мати. Олег Ігорович вже стояв біля машини і складав сумки з речами доньки. Не звернувши на нього уваги, Олексій почав сваритися на Світлану:
– Ти куди зібралася? Швидко додому! А ця що тут робить? – маючи на увазі тещу. – Я здається тобі нормально сказав, щоб твоїх батьків тут не було!
Світлана не змогла нічого відповісти, а Ірина Василівна, вставши між зятем і донькою, з викликом сказала:
– Тебе забула спитати, коли до дочки приїжджати! Пішов геть із дороги, Світлана їде додому.
– Це ти пішла геть! – відповів їй Олексій. – Її будинок – тут!
Олексій зробив крок вперед, взяв Світлану за руку. Раптом він опинився на землі. І тільки зараз він побачив тестя, що стояв над ним.
– Ще раз з’явишся біля моєї дочки – пеняй на себе! – сказав Олег Ігорович. – Ще раз почую про тебе – пеняй на себе! Приїдеш у наше місто – пеняй на себе! Усвідомив?
Олексій кивнув, а Світлана зі своїми батьками сіли в машину і поїхали. Олексій мріяв сказати у вічі тестеві “Я Вам казав, щоб Ви запам’ятали цей день!”, але вийшло все не так, як він хотів.
Світлана, повернувшись до батьківського будинку, набула спокою та догляду близьких людей. Вона дуже шкодувала, що не пішла від чоловіка раніше. Але єдине, про що вона не шкодувала, це народження чудової доньки. Тільки виховувати її як принцесу, вона не збиралася. Для її ж добра.
Через кілька років Світлана знову вийшла заміж. Тільки вже усвідомлено та за згодою батька. І інститут вона також закінчила. Все сталося так, як тато казав. Тільки не з першого разу.
