– Я що, донечку свою виховував і плекав, щоб казна–кому її віддати?! Свою ластівочку, пташечку мою ненаглядну?! Та прямо зараз! Ага, чекайте! – галасував Михайло.
…У Тетяни було троє синів і одна дочка. Сини давно мають свої сім’ї і живуть окремо. А дочка Настя народилася, коли Тетяні було сорок два роки.
Скарбом для батьків стала ця довгоочікувана та пізня дитина!
Михайло душі в ній не чув, балував, носив на руках до пізнього віку.
А якщо йому раптом здавалося, що хтось образив його єдину кровиночку, він сварився, з’ясовував ситуацію і завжди захищав свій скарб.
Тетяна раділа, що між дочкою та батьком існує такий душевний зв’язок…
Михайло робив з донькою уроки, заплітав їй кіски, вчив кататися на велосипеді, вишивав з нею хрестиком і зберігав усі дівчачі секретики.
Був і батьком, і мамою, і подружкою в одній особі! Надихатися не міг своєю кровиночкою…
А Настя відповідала йому взаємністю і без тата і кроку ступити не могла.
…Але от сталося таке, чого Михайло не очікував – дівчинка виросла й закохалася.
Хлопець Насті Максим здавався розумним, симпатичним і веселим.
Але, коли Настя привела Максима до хати, щоб познайомити його з батькам, то Михайла наче підмінили!
Він одразу ж насупився, не подав хлопцеві руки, ходив нервово по кімнаті і щось бурчав собі під ніс.
Було зрозуміло, що батьківські ревнощі взяли гору над розумом.
Він навіть і чути не хотів ні про яке весілля!
– Яке таке заміж? За кого?! За оцього… – далі йшло невтішне висловлювання про зовнішні і внутрішні якості обранця Насті.
– Та не дозволю я ніколи! Ніколи! – заявив Михайло і велично вийшов з кімнати.
Але, незважаючи на шалену батьківську любов, Настя виросла цілком самостійною дівчиною, здатною відстоювати свою власну думку.
У цьому природа її наділила характером батька. А тому вона була така ж вперта і норовлива…
…Тетяна з Михайлом на вихідних приймали гостей. Вирішили посидіти в компанії друзів і родичів.
Тетяна накрила гарний стіл. Всі вже порозсідалися, як раптом у залу забігла Настя.
– Значить так, любі батьки! – з порога вигукнула вона. – А особливо мій улюблений татусю! Завтра ми їдемо в село до батьків Максима!
– Яке ще село?! – раптом вискочив зі столу Михайло.
Настя махнула рукою.
– Вони чекають на вас, щоб познайомитися, – сказала вона. – А якщо хтось впреться і не поїде, – вона зиркнула у бік батька. – Тоді я… Тоді я без вашого благословення вийду заміж і поїду жити до Максима! Все!
Настя вимовила це все скоромовкою і вискочила з квартири, голосно гримнувши дверима.
Батьки й гості, сиділи з відкритими ротами…
…Ну що ж… Нічого не зробиш.
Михайло, стиснувши зуби, погодився…
…Усю дорогу він бурчав і зітхав, був напружений і пропонував відкласти цю зустріч до невизначеного часу.
Вже після приїзду, коли треба було виходити з машини, він остаточно розкис і засумував, чим викликав у Насті й Тетяни таємну посмішку.
Батьки Максима зустріли їх із розкритими обіймами. Вони виявились простими, сільськими людьми. Душевними й добрими.
Після довгого застілля батьки двох родин пішли подихати свіжим повітрям, а повернувшись, оголосили, що завтра зранку всі чоловіки поїдуть на риболовлю.
Жінки переглянулись насторожено. Хтозна що на цій риболовлі Михайло втнути може. Вдома все ж таки на очах…
Але Тетяна знала, що риболовля – це пристрасть Михайла і він, почувши про своє хобі, на якийсь час підбадьорився. І навіть задоволено посміхнувся.
– А що? Поїдемо порибалимо! Чому б і не порибалити, так? Там і подивимося хто чого вартий! – все ще спідлоба поглядав він на майбутнього зятя.
…Рано вранці наступного дня в будинку не було ані батька, ані майбутнього зятя. Таня дуже переймалася Михайлом, щоб він там нічого не накоїв.
– Ой, Настя, як би тато там не осоромився… Прямо лячно мені якось, ой лячно… – голосила Тетяна, весь ранок поглядаючи у вікно, чи не видно рибалок.
Яке ж було їхнє здивування і навіть радість, коли вже після обіду троє рибалок повернулося з риболовлі вже веселі і в обіймах.
Здавалося, рідніше і ближче в цій трійці нікого немає. Так само з любовʼю вони розкладали по місцях рибальські снасті і хвалилися уловом.
– А Максим ох і молодець! – казав Михайло. – Ох і молодець! Такого здорованя витягнув! Ох і сила, молодець! – ліз обійматися Михайло до Максима.
Той, радісно посміхаючись і теж обіймав майбутнього тестя.
А жінки тільки й зітхнули з полегшенням. Все! Можна готуватися до весілля без жодного сумніву.
Спільні інтереси не тільки здружили, а й згуртували майбутніх родичів…
