Марина останнім часом ходила сумна, посміхалася рідко. Куточки губ опустилися, у рота залягли сумні складки. Не могла відкинути сумніви, перестати накручувати себе.
З недавніх пір Вадим став затримуватися часто на роботі, у вихідні теж йшов з дому під різними приводами. А вона сиділа вдома і чекала, кусаючи губи і нервуючи.
-Може, я придумую все? Але раніше чомусь не затримувався. Чому він без мене скрізь ходить? – задавала вона собі нескінченні питання.
Осінь з холодними вітрами, косими дощами і ранніми сутінками додавала туги. Вдома холодно і самотньо.
Вадима дратували підозри дружини. Але жіноче серце не обдуриш. У суботу він поїхав мити машину, ще з якихось справах. Марина вирішила пройтися по торговому центру, змінити обновку для підняття настрою.
Важке, сіре небо нависало над містом, того й гляди почнеться дощ. Пішки вона пройшла до торгового центру. Повільно ходила від магазину до магазину, розглядаючи, прицінюючись, але приміряти і вибирати не хотілося.
Виходячи з ювелірного відділу, вона зіткнулася з дівчиною в яскраво-жовтому пальто. У тієї з рук випав телефон і зі стуком упав на плитки підлоги. Обидві разом ахнули і нахилилися за ним.
Марина вибачалася, заклопотано питала, чи не розбився. Дівчина перевірила, телефон працював, скло вціліло. Марина, не знаючи як загладити свою провину і незграбність, зробила комплімент її яскравого кольору сонця пальто і вишуканому аромату парфумів.
-Так пахнуть тільки дорогі жінки, – прийшло їй на думку.
-Та що ви. Парфуми звичайні, – посміхаючись від задоволення, сказала дівчина в жовтому пальто і сказала назву.
Марина спробувала повторити її про себе, щоб запам’ятати, але вона тут же вилетіла їй з голови.
-Ходімо в парфумерний, я покажу вам ці парфуми, – несподівано запропонувала дівчина.
Марина не встигла відмовитися, попленталася слідом, відчуваючи себе непоказною поруч з блондинкою в жовтому пальто.
-Треба ж було мені сказати про парфуми. Як я буду виглядати в старому пальті і з дорогими парфумами. Смішно, – думала вона, дивлячись в жовту спину дівчини.
А та вже входила в магазинчик, пахнучий різними ароматами.
-Мене Лєра звуть, – сказала дівчина, озирнувшись.
Марина назвала себе.
І навіщо йду? – про себе подумала вона.
Блондинка вже йшла вздовж стелажів з парфумами.
-Ось, – зупинилася Лєра і взяла з однією з полиць відкритий пузатий флакон з рожевим вмістом.
Вона бризнула на хустку з флакона, помахала нею перед обличчям і простягнула Марині.
Марина вдихнула приємний запах і від задоволення прикрила очі.
-І не такі вже дорогі, – говорила в цей час Лєра.
Марина відкрила очі і подивилася на цінник.
-Дійсно.
-А ось ці мені теж подобаються. Але вони більше для літа підійдуть, – Лєра простягнула Марині наступний пробник.
Щось смутно знайоме спливло в пам’яті, невловиме і вислизаюче. Серце відгукнулося тривожної тугою, наче його тягнуть за ниточку кудись назад, щось там таке було, що пахне ось так же.
-Ні. Я, мабуть, куплю ваші парфуми. Ми навряд чи ще колись зустрінемося, не страшно, якщо я буду пахнути, так само, – Марина кисло посміхнулася.
Та щось засіло їй в голові – ні згадати, ні відігнати.
-Я рада, що допомогла. Приємно було познайомитись. Мені потрібно дещо то купити своєму хлопцеві. У нього день народження через кілька днів, – Лєра хотіла вже піти, але Марина несподівано для самої себе зупинила її.
-А хочете, допоможу з подарунком? Що ви хотіли подивитися, запонки? Може, краще сорочку і краватку? У нього які очі? Який розмір? – квапливо питала Марина.
Лєра на мить задумалася, потім посміхнулася.
-Хороша ідея. У нього сірі очі, він високий, великий, а розмір… Я не знаю. – Розгублено знизала плечима Лєра.
Марина застигла від здогадки. Занадто багато збігів.
-Сірі очі, великий, високий. Хлопцем назвала, значить, молодий. День народження скоро. І запах…
З далекого куточка спогадів сплив літній ранок. Вона завантажувала білизну в пральну машину. Від сорочки Вадима війнуло ледь помітним запахом парфумів. Саме тих, які Лєра запропонувала понюхати, сказавши, що вони підходять для літа… Якимось дивом він застряг в пам’яті. Вадим став затримуватися вечорами якраз тоді.
-Занадто багато збігів…
Ледве змогла приховати неприязнь до дівчини в жовтому пальто. Вона не помітила, як увійшла в магазинчик, в якому тиждень тому купила чоловікові сорочку і краватку.
-Ось. Думаю, розмір підійде і колір до очей. А краватка… – Марина вдала, що вибирає, взяла темно сіру в рідкісну тонку смужку під колір сорочки.
-Так! Це те що треба. Велике спасибі!.. Дівчино! – Лєра покликала продавчиню в залі.
Марина зрозуміла, що з неї вистачить. Якщо вона зараз залишиться, то видасть себе, наговорить зайвого або влаштує скандал, виставить себе на посміховисько. Вона розвернулася і швидко пішла до виходу, поки Лєра розмовляла з продавчинею. Вона бігла по торговому центру, зачіпаючи проходячих повз людей.
Перед самим виходом побачила краєм ока щось жовте. Зупинилася перед манекеном з жовтим шарфом. Як в маренні, нічого не розуміючи, вона моментально купила шарф і побігла додому. Холодний дрібний дощ трохи остудив її. Пішла повільніше, намагаючись віддихатися.
-Що я роблю? Придумала все, накрутила себе. Треба було спитати, як звуть її хлопця. Сказала б, – лаяла себе Марина по дорозі. – Ні. Таких збігів не буває…
Рішення прийшло саме собою, немов хтось підсунув, вклав в її голову думку, що треба зробити.
-Ото сміху буде. Він зрозуміє, що я здогадалася. Цікаво, як викручуватися буде.
Марина потягнула на себе ручку скляних дверей салону-перукарні і записалася на ранок п’ятниці, якраз в день народження Вадима.
Все складалося вдало. Гостей вирішили не запрошувати. Вадим проставиться на роботі, а ввечері посидять удвох в затишній домашній обстановці.
Цілий день на роботі в п’ятницю Марина ходила збуджена, немов день народження був не у чоловіка, а в неї. Після салону всі робили компліменти її новій стрижці і кольору волосся. Вона немов помолодшала, посвіжішала.
-Ще б схуднути, – думала вона, згадуючи струнку Лєру. Чоловіки і жінки оглядалися, коли вона проходила по коридору офісу, залишаючи за собою шлейф карколомного аромату.
Вдома накрила стіл, приготувала м’ясо, ігристе. Одягла темно-коричневу спідницю, бежеву блузку і на шию пов’язала яскраво-жовтий шарфик. На стілець поставила подарунковий пакет, в якому лежала блакитна сорочка і сіра в смужку краватка.
Коли в дверях заскреготав замок, Марина ледве заспокоїла хвилювання, видихнула і вийшла в коридор. Вадим чіпляв довге чорне пальто на вішалку, коли побачив… Він сіпнувся. Його обличчя витягнулося, погляд заметушився в сум’ятті від волосся дружини, постриженого до плечей і під колір піску на морському березі і жовтого яскравого шарфа на шиї…
-З днем народження! – Марина підійшла, підвелася навшпиньки і поцілувала в губи, відчувши, як напружилося його тіло.
-Впізнав парфуми, – з гіркотою подумала вона.
-Ти… Зробила нову зачіску? – сказав Вадим, дивлячись розгублено на дружину.
-Подобається? – Марина невинно посміхнулася. – Мий руки і пішли до столу, там тебе чекає ще сюрприз, – багатообіцяюче сказала вона.
Вадима не було досить довго. Коли вийшов з ванної, Марина помітила, що він прийшов до тями, заспокоївся.
-Ти маєш гарний вигляд. Тобі личить, хоча раніше теж було непогано, – зробив він комплемент, сідаючи навпроти дружини.
-Я покладу м’ясо. Мені здається, воно сьогодні особливо вдалося. – Марина підвелася і поклала на тарілки соковиті шматки і трохи легкого салату.
-Дорогий Вадим. Я дуже тебе любила. Мені здавалося, що зради ніколи не встануть між нами. Почекай, – зупинила вона, помітивши, що він хоче зупинити її. – Тепер у тебе два комплекти однакових сорочок: вдома і у Лєри. Зручно, чи не так? Я не буду помічати чужих парфумів на твоїй сорочці. А ти, швидше за все, не будеш бачити різниці між нами.
-Як ти… – видихнув він.
-Випадково. Але випадковості не випадкові. Правда? – вона встала. – А мені ти простив би зраду? – вона говорила крізь сльози, яким не давала виходу всі ці дні. – Я не хочу з’ясовувати стосунків. Зроби, нарешті, свій вибір. – Марина вийшла в коридор.
Вадим здригнувся, коли грюкнули вхідні двері. Він очікував криків, істерики, але не такого. Сидів за столом, не доторкнувшись до м’яса, підперши голову руками. Потім ходив по кімнаті з кутка в куток.
Про що він думав? Чоловіків тягне до нового, збуджуючого пристрасть і цікавість. Але з часом все нове стає звичним, пристрасть проходить. І що? Повертатися? Можна, якщо на той час місце не займе хтось інший. Або робити новий забіг на коротку дистанцію.
Вадим вийшов в коридор, дістав з кишені пальто телефон. Довгі гудки. Хотів натиснути відбій, коли гудки припинилися.
-Марина. Я зробив вибір. – Вадим завагався. Трубка мовчала. – Пробач мене і повертайся. Ти де?
-Я тут, – почулося з-за дверей.
Ключ повернувся в замку, і Марина в накинутому на плечі пальто, яскраво жовтому шарфі, оповита карколомним ароматом парфумів зробила крок в квартиру…
