Повернувшись з роботи додому Світлана не виявила там речей свого чоловіка. А у кімнаті на журнальному столику, лежала записка.
«Світлано, пробач мені, але я повинен піти від тебе»
Ось це слово – повинен і пояснювало суть вчинку коханої людини.
П’ять років тому Світлана та Андрій зареєстрували шлюб. Через три роки спільного життя Андрій заявив, що готовий стати батьком. Світлана підтримала його рішення. Ішов час, але поповнення у сім’ї так і не сталося. І тоді Світлана потай від чоловіка пройшла обстеження. Результати цього обстеження і втішили і засмутили Світлану.
З виданого їй на руки заключення висновок, що з нею все гаразд і що вона може бути матір’ю. І це була радісна звістка, якою вона мала поділитися зі своїм чоловіком.
«А ось як він відреагує на цю звістку? – Розмірковувала Світлана, – Адже з цього висновку можна зробити висновок, що вся справа в ньому. Але для будь-якого чоловіка визнання факту, що він безплідний – це свого роду фіаско».
І Світлана щоразу відкладала свою розмову з чоловіком, тим більше що останнім часом Андрій завжди був не в дусі. Світлана навіть у думках не припускала, що в Андрія може хтось з’явитися.
“Звичайно, він переживає, що у нас немає дітей, – міркувала вона, – А якщо йому саме зараз повідомити, що вся справа в ньому, то це остаточно його підкосе”.
І Світлана вирішила дочекатися сприятливішого моменту, щоб поговорити по душі з чоловіком. Але такого фіналу сімейного життя вона зовсім не очікувала. Світлана тяжко переживала розлучення з чоловіком. Їй нелегко було викреслити із життя кохану людину.
Так як дітей у них не було, то розлучили їх без проблем. Але і після розлучення Світлана ще довго приходила до тями.
Минуло три роки.
Світлана вийшла заміж. Народила доньку. Якось у ясний літній день, прогулюючись з донькою міським парком, Світлана зустріла там колишнього чоловіка. Він віз за руку хлопчика, якому на вигляд було близько трьох років.
– Світлано, привіт! Як я радий бачити тебе! – вигукнув Андрій.
– Взаємно, – відповіла без ентузіазму Світлана.
– Це твоя дитина? – поцікавився Андрій.
– А чия ж ще, – відповіла Світлана.
– Значить тобі допомогли?
– З чим?
– Ну, я маю на увазі, що тепер ти можеш мати своїх дітей, – пояснив Андрій.
– Я завжди могла і незадовго до твого відходу проходила обстеження. Так що зі мною і тоді все було гаразд.
– Ти хочеш сказати, що вся справа була в мені, – задумливо промовив Андрій.
– Саме так, – підтвердила Світлана, поставивши Андрія в глухий кут.
– Але в мене теж все гаразд, – не погоджувався зі Світланою Андрій, – а знаєш, я досі не можу тебе забути, – може тому й не ладнається моє життя у другому шлюбі.
Світлана ніяк не відреагувала на його зізнання, адже в неї у другому шлюбі все було чудово. Розлучившись зі Світланою Андрій замислився. У своїх спогадах він повернувся в момент, коли зважився піти від Світлани.
На корпоративному вечорі він прийняв зайвого. А потім опинився у квартирі у Христини. Через кілька тижнів вона приголомшила його звісткою, що вона матиме дитину. Він тут же вирішив піти з дому. Все сталося так стрімко, що він просто не мав часу на обмірковування свого рішення.
Сімейне життя з Христиною якось одразу не залагодилося, але як порядна людина, Андрій не міг залишити свого сина без батька.
І ось тепер після розмови з колишньою дружиною у Андрія виникли сумніви. І він потай від дружини зробив тест на батьківство.
Після отримання результату тесту на руки Андрій подав заяву на розлучення. Він лаяв себе за те поспішне рішення, яке ухвалив три роки тому, вирішивши розлучитися зі Світланою.
