Нарешті, Олена з подругою зібралися сходити в кіно.
– Оленко, я купила квитки для нас з тобою. Досить сидіти на самоті, пора уже виходити в люди. Живеш сама, ну що в тебе життя? Квартира, робота і все по колу. Зовсім не любиш себе. Ходімо з тобою вдвох, чоловік мій удома нехай сидить, не любить він таке, – наполегливо сказала подруга.
– А знаєш, Катрусю, а я навіть і не відмовляюсь. Я навіть – за, двома руками. Я тут подумала і справді сиджу вдома, як незрозуміло хто, – погодилася Олена.
Олена поклала слухавку й замислилася.
Їй зараз сорок чотири роки і останні сім років вона живе одна. Пройшла через важке розлучення з чоловіком, ох і виробляв він. Таке вже виговорював:
– Кому ти потрібна, розлучена! Грошей від мене не отримаєш!
І ще багато чого вона наслухалася від колишнього.
А як усе починалося гарно…
Заміж Олена не поспішала, закінчила навчання, а потім, через два роки зустріла Олексія.
Довгі прогулянки під місяцем, палкі поцілунки, зізнання в коханні.
Вона була для нього найулюбленішою, найбажанішою, найкрасивішою і найдорожчою…
…В той день Олена ще солодко спала, коли почула голос свого коханого Олексія.
– Оленочко, прокидайся! – бадьоро сказав він. – Ти не забула? Ми ж сьогодні йдемо знайомитися з моїми батьками.
Олена швидко прокинулася й присіла на ліжку.
– Боже, оце я заспала, – ахнула вона. – Треба швиденько збиратися…
Олена вдягнула гарну сукню, причепурилася й вони з Олексієм вийшли з квартири.
На порозі їх зустріла тільки мати Олексія.
– Проходьте, проходьте, – метушилась вона показуючи рукою на кухню, де був накритий невеличкий стіл.
Олена з Олексієм зайшли на кухню. За столом уже сидів майбутній свекор.
Він мовчки глянув на Олену, відвернувся й пішов у спальню, гримнувши дверима.
Олена оторопіла від несподіванки.
А потім вони ще кілька разів приходили перед весіллям до них додому, й Олена побачила непривабливий бік сімейного життя свекрухи.
Батько Олексія був буркотливий, а мати, боялася йому суперечити.
Які тільки слова вона не вислуховувала від свого чоловічка, причому він не соромився Олени абсолютно!
І замислитись би тоді Олена, яке виховання міг отримати син від такого батька?
Але молодість та рожеві окуляри завадили їй це розглянути та зрозуміти.
Сімейне життя починалося теж добре й красиво, до певного часу.
А потім народився син. Особливого захоплення Олексій не показував.
Дитина заважала спати ночами, плакала, іноді була слаба. Коли потрібно було щось – Олена в магазин і аптеку не могла піти.
А як залишити слабу дитину?
Просила чоловіка, а тому було ліньки. Але зі сварками він таки йшов.
І ось тоді вона згадала його батька. але було вже пізно.
Олена вислуховувала від свого чоловіка те саме, що й свекруха від свекра, але все ковтала.
Боялася залишитись одна з дитиною на руках…
Коли син підріс, нічого її життя не змінилася, Олексій був копією свого батька. І всі наступні роки так і тривало.
Чоловік казав, що вона недолуга, і гроші вона витрачає неправильно, і дитина в неї росте не така, і готує вона не смачно.
Він забороняв витрачати їй гроші на себе. Хоча сам собі не відмовляв у гулянках з друзями.
І нарешті до Олени дійшло:
– Більше нема сил терпіти все це! Син бачить і чує. Краще жити зовсім без мужика, аніж так – аби штани в будинку були!
Подала вона на розлучення, а коли чоловік дізнався, ось тоді вона отримала все сповна.
Але витримала. Синові на той час було одинадцять років, проблема була ще в тому, що син дуже любив батька.
І спочатку ображався на матір, що вона розлучилася з ним.
Олексій же налаштовував під час зустрічі із сином його проти матері.
Але після того, як Олексій кілька разів пообіцяв зустрітися з сином і не приходив, а син чекав біля вікна, то стало доходити до хлопця, що батько може його легко обманути.
Так поступово він сам від себе відвернув сина…
Олені завжди допомагала мати, іноді й свекруха тишком–нишком від свого чоловіка і сина купувала іграшки онуку і потай передавала їх, зідзвонившись з Оленою.
До свекрухи Олена ставилася добре і шкодувала її.
Спочатку після розлучення вона все ще переживала через колишнього вже чоловіка, але поступово прийшла до тями.
Допомогла їй у цьому подруга Катя.
– Олено, поки живе біля тебе цей тип, я до тебе не приїду в гості! Ти вже мені вибач, але вислуховувати таке, я не маю наміру, – говорила їй подруга.
– Катрусю, я тебе розумію. Я не ображаюся, це ти мені вибач, – винно відповідала Олена.
А колишній чоловік був у курсі життя Олени, іноді дзвонив до сина.
Він уже знав, що їй запропонували нову посаду, де зарплата в рази вища. Олексія це дратувало:
– Стає самостійною, ну-ну подивимося, та що вона без мене! Баба з причепом, кому вона потрібна?!
Мабуть чоловіче самолюбство Олена йому дуже так зіпсувала, раз він так сприймав усе, що стосується його колишньої.
А вона справді згодом розправила свої крила, у фінансовому плані у неї настала стабільність, на роботі її поважали та цінували. Вона казала своїй подрузі:
– Знаєш, Катрусю, я вже стала бачити добрі сни, почала висипатися і посміхаюся всьому доброму. Я сиджу сама в квартирі, п’ю смачний чай, читаю мої улюблені книги, роблю, що бажає душа моя забажає і почуваюся комфортно!
Син став дорослим, поважає і розуміє матір, з батьком не зустрічається, мабуть, зрозумів дещо в цьому житті, хоча Олена і не налаштовувала його проти.
Олена вже не реагує на слова знайомих та родичів – «бідна, живе без чоловіка», які бажали їй знайти хоч якогось мужичка, який візьме її з дитиною.
Їй уже давно все одно на всіх «доброзичливців». Вона задоволена своїм самотнім життям.
Багато хто не знав її життя з Олексієм, тому що вона все приховувала і навіть матері не хотіла говорити правду.
А він на очах у всіх здавався дбайливим і люблячим, а вдома був справжнім тираном. Він віднадив усіх її подруг і знайомих.
А тепер вона ділиться зі знайомими:
– Життя після розлучення є і життя це прекрасне! Від чоловіка допомоги я ніколи не бачила. Як же мені зараз добре. Я не вислуховую постійні образи у відповідь на прохання причепити поличку або ще щось. Я просто викликаю людину з сервісу, і вона зробить все, як мені потрібно, без докорів і з посмішкою.
Витрачу двісті гривень на таксі і не тягатиму важкі сумки з супермаркету. Тепер я можу собі дозволити навіть доставлення продуктів додому, якщо не хочеться йти самій. Я зараз вільна та щаслива!
Так і живе Олена вже майже сім років, син навчається в інституті в іншому місті і приїжджає на канікули…
…Коли вони вийшли з Катериною з кіно Олена все ще захоплювалася:
– Як чудово, що ти мене витягла сюди! Катрусю, з мене смачна вечеря, ми з тобою неодмінно повинні відзначити цю справу. Завтра йдемо після роботи у кафе.
Катю не треба було вмовляти.
– А ви не скажете у яке кафе завтра збираєтесь? – раптом почули вони чоловічий голос за спиною.
Подруги озирнулися й Олена зустрілася поглядом із чоловіком, який сидів перед ними в одному ряду.
Йому там було зручно трохи повернувши голову, поглядати на Олену. Вона не знала, що він помітив її ще у фойє перед початком сеансу.
Вона тільки в залі помітила його пильний погляд, який він кидав на неї. Олена іноді зустрічалася з ним поглядом, а іноді намагалася не дивитися у його бік. Чоловік приємний, з теплим поглядом і з сивиною на скронях.
– А вам яке діло? – строго запитала Катя.
– А мені дуже сподобалася ваша подруга. Мене звуть Іван, давайте знайомитись?
Катя глянула на Олену, а та трохи почервоніла, кивнула головою, і до подруги дійшло, що та зовсім не проти знайомства.
– Ну добре. Я – Катя, а моя подруга – Олена, – бадьоро та весело сказала Катя.
– А я чомусь так і знав, що вас звуть Оленою, – дивлячись на неї сказав чоловік. – Це, до речі, моє улюблене жіноче ім’я.
У них почалася розмова і раптом Іван сказав:
– А навіщо чекати до завтра, я вас запрошую зараз у кафе, он на тому боці вулиці є чудовий заклад.
Подруги дивилися одна на одну, але Катя взяла ініціативу на себе.
– Ну добре, тільки недовго, бо мій чоловік буде незадоволений!
– Ой, я сподіваюся у вас, Олена немає чоловіка? І справді з цього треба було починати…
– Ні. Я вільна, – скромно відповіла вона.
Посидівши в кафе хвилин сорок, подруги вирішили їхати додому. Іван запропонував підвезти їх на машині. Але Катя сказала:
– Дякую, але мені зовсім недалеко, дві зупинки автобусом, а Олену, напевно, доведеться підвезти. Ти як скажеш подруго?
Олена погодилася, попрощалася з подругою, а Іван від радості посміхнувся і, взявши її за руку, попрямував до переходу.
Після того, як він підвіз Олену до будинку, вони попрощалися, а він взяв із неї слово знову зустрітися. І вона була не проти…
Олена знову відчула себе легко й радісно після знайомства з Іваном.
– Я думаю, самотня старість мені не світить, я симпатична жінка, і можливо, Іван виявиться моєю людиною. Тільки тепер я одразу позначу межі в стосунках, я знаю, як це зробити. Вчитель у мене в житті був хороший, я запам’ятала його уроки на все життя. Тепер я точно знаю, що після розлучення є життя, головне повірити в себе, – думала Олена, коли лягла спати.
Іван їй сподобався, ненав’язливий та освічений чоловік. А загальний інтерес – це вже багато чого означає.
Олена тепер не ходить похнюплена, а розправила плечі, посміхається.
Вона щаслива, вона кохана і сама кохає! Вона тепер точно знає, що є гідні чоловіки, головне не треба втрачати надії.
Іван просто обожнює свою Олену, і думає, як зробити їй пропозицію, сподіваючись, що вона її прийме.
А найбільше радіє за жінку її подруга Катя…
