Було 30 грудня. На вулиці стояла морозна погода. Сніг казково іскрився при світлі ліхтарів.
Катя несла важкі пакети продуктів із магазину і поспішала додому до свого синочка – шестирічного Андрійка.
Вдома він одразу підбіг до неї в коридорі і почав розглядати, що ж там смачненького принесла мама.
– Мамо, а де ми будемо святкувати Новий рік? – запитав Андрійко
– Залишимось удома, синку, – сумно відповіла Катя.
– Удвох, як торік? – запитав малюк.
– Так, удвох… Я приготую різних смаколиків, ми з тобою дочекаємось, півночі, пошукаємо під ялинкою подарунки, трохи подивимося телевізор і підемо спати.
Катя трохи задумалась… Вона згадала, як минулого Нового року, прямо за кілька годин до півночі, від неї пішов до іншої жінки її чоловік Максим…
Звісно, одразу він не зізнався, сказав, що його викликали на роботу. У нього й раніше бував ненормований робочий графік…
Спочатку Максим намагався вести подвійну гру. Однак таємне завжди стає явним.
Коли правда розкрилася, Катя не змогла таке пробачити і подала на розлучення.
Рік видався складним… Каті було дуже прикро за сина… Та як так можна! Піти у найтепліше сімейне свято, за кілька годин до Нового року!
Яка підлість по відношенню до дружини і сина!
Згодом її серце трохи заспокоїлося. Якщо чоловік здатний на таку зраду, то чого хорошого можна було б від нього очікувати в майбутньому?
Катя з сином проводили багато часу разом, ходили в зоопарк, їздили на дачу і подорожували…
…Раптом пролунав дзвінок у двері. Катя аж стрепенулася від несподіванки.
– Хто там? – запитала вона.
Але у відповідь була тиша.
Катя глянула у вічко й не повірила своїм очам.
За дверима стояв Миколай!
– Миколай прийшов! Відкривайте! – почулося з–за дверей.
Катя задумалася, який такий Миколай, вона нікого не наймала… Потім згадала, що мама пропонувала їй викликати Андрійку Миколая.
– Напевно, це мама вирішила зробити Андрійку такий сюрприз, – подумала Катя.
– Мамо, хто там? – запитав Андрій.
– Миколай, синку.
– Так відкривай йому швидше!
Катя відкрила двері, і в квартиру зайшов Миколай.
Андрійко одразу кинувся до нього в обійми.
– Тут живе хлопчик Андрійко? – запитав Миколай.
– Так, це я! – радісно вигукнув хлопчик.
– Ну давай, розкажи мені якийсь віршик, чи пісеньку заспівай!
Андрійко виразно розповів вірш і заспівав різдвяну пісеньку.
– Який молодець, ну, тримай подарунок! – сказав Миколай.
– Спасибі. Знаєте, а я ж знаю, що ти щоразу одягаєш різну шубку, а насправді ти простий дядько. Точніше не простий, ти чарівний дядько. Тому, якщо тобі жарко, можеш зняти своє вбрання. Я тобі покажу, який літак із конструктора збудував. І ще я хотів би, щоб ти допоміг мені доробити величезний автобус. Він майже із 1000 деталей, я там на 56–й дії застряг. І мама також не змогла мені допомогти…
– Синку, Миколаю треба ще йти до інших діток, не можна його затримувати, – ніяковов сказала Катя.
– Не треба мені нікуди більше йти! – сказав Миколай. Андрійко в мене сьогодні останній. Тож можу допомогти хлопчику.
Миколай акуратно відкріпив свою бороду, дбайливо поклав шубу в коридорі, і пішов слідом за Андрійком у його кімнату.
Вони довго збирали автобус, в результаті, двоповерховий красень був зібраний. Андрійко так втомився, що не встиг сісти на своє ліжко, як одразу ж заснув.
– Ваш хлопчик солодко спить. Подивіться, що ми зібрали, – сказав Миколай Каті, яка поралася на кухні.
– У вас таки вийшло? Ого! Ми майже рік не могли зібрати цей автобус!
– Та я й сам захопився цим конструктором не на жарт, аж дитинство своє згадав… Пам’ятаю, теж дуже любив щось конструювати. Тоді, звісно, ще не було такого широкого асортименту іграшок…
– Давайте я вас хоч вечерею нагодую і чаю зроблю. Ви ж у нас уже години три сидите!
– Що ж, не відмовлюся. Мене, до речі, Сергій звуть.
– А мене Катерина…
Катя з Сергієм проговорили, сидячи на кухні, до пізньої ночі. Виявилося, що у них дуже багато спільних інтересів, вони були, як то кажуть, «на одній хвилі».
Сергій працював інженером, а Миколаєм його призначили від організації ще кілька років тому. Так як він дуже любив дітей, то погодився побути трохи чарівником напередодні такого доброго та казкового свята.
В гостях у Каті Сергій відчув тепло домашнього вогнища, якого йому так не вистачало. На мить він застиг і почав пильно вдивлятися в очі Каті, які іскрилися добротою й турботою.
– Тобі напевно вже пора… – глянувши на годинник, сказала Катя.
– Так, мабуть, піду… Засидівся я у вас. До речі, як ви плануєте зустрічати Новий рік?
— Хотіли вдвох із Андрійком…
– У мене є чудова пропозиція, а давайте я зводжу вас на дачу, приготуємо там шашлик, покатаємося на санчата. А ще подивимося на зоряне небо, там, за містом, зірки такі яскраві! Цілі галактики видно! Я збирався один туди з’їздити, але з такою прекрасною компанією буде набагато веселіше.
Почувши таку пропозицію, від якогось іншого незнайомого чоловіка, Катя б, мабуть, відмовилася. Але Сергію вона чомусь довіряла.
Було видно, що він надійний і добрий, і з Андрійком так добре грався, не кожен може так поводитися з дітьми.
А ще, при спілкуванні з Сергієм їй на душі було так легко й спокійно, ніби вони знали один одного багато років.
Катя погодилася. Цей Новий рік вони зустріли втрьох…
…Пройшов рівно рік. Пролунав дзвінок у двері.
– Хто там? – запитала Катя.
– Миколай!
Вона відчинила двері і посміхнулася.
– Проходь швидше, коханий! – сказала вона. – Втомився напевно? Ласкаво просимо додому!
Сергій зайшов і міцно обійняв свою кохану дружину…
