Ольга йшла на побачення наосліп виключно через обіцянку подрузі, не покладаючи особливих надій на успіх.
Після розлучення з Ігорем, в особистому житті дівчини трапився тривалий застій. Тому втрутитися вирішила подруга Світлана.
– Якщо ти сама не готова зробити анкету для знайомств, то це я взяла на себе, – сказала вона.
– Дуже цікаво, виходить ти без мого відома створила анкету і спілкуєшся там із хлопцями від мого імені? – розгнівалася Оля.
– Ну і що? Я не бачу в цьому нічого поганого, – сказала та. – Тобі скоро тридцять, а в особистому житті без змін, ось я й проявила трохи ініціативи.
– Ну ні, дай мені з цим спокій!
– Не вийде, цієї суботи ти йдеш на побачення з Михайлом! – не заспокоювалася подруга. – Йому 32 роки, працює програмістом, одружений не був, дітей немає.
– А можна було дізнатися для початку мою думку! – ахнула Оля.
– Обов’язково, наступного разу так і зроблю, а зараз збирайся на побачення!
Ольга сердилася і нервувалася, а потім вирішила прислухатися до порад подруги і все таки вирушити на прогулянку.
Правда довелося виправдовуватися перед зовсім незнайомим чоловіком за вчинки подруги.
Побоювання дівчини виправдалися повністю. Шанувальник виявився дуже занудним, і вона ледь дотерпіла побачення й пішла при першій нагоді.
– Це нічого, що не вийшло, – заспокоювала її потім Світлана. – Наступного разу вийде.
– Як це наступного разу? – збентежилася Оля. – Я більше нікуди йти не збираюся.
Потім вони довго сперечалися, після чого дівчині довелося вирушати на побачення з Олегом.
З ним Світлана переписувалася від її імені і теж обіцяла шикарне спільне майбутнє.
– У мене є умова! – сказала Ольга Світлані. – Це остання спроба, і якщо нічого не вийде, ти даси мені спокій.
Світлані таке не особливо сподобалося, але відмовлятися вона не стала.
Та й Олег Олі сподобався! Вони почали зустрічатися!
– У листуванні ти говорила трохи інакше, аніж у реальності, тому в мене склався дещо інший твій портрет, – сказав одного разу Ользі Олег.
– Там трапилася невеличка проблема, тому що спочатку ти спілкувався не зі мною, зі Світланою, моєю подругою. Вона виступила в ролі свахи, – чесно зізналася Оля через місяць спілкування.
– Думаю, нам варто познайомитися, якщо твоя подруга має відношення до наших стосунків, – несподівано спокійно сказав Олег.
Вони познайомилися через три тижні на спільному святі.
Оля на той момент вже була по вуха закохана в обранця і була вдячна наполегливій Світлані, завдяки якій зустріла такого цікавого чоловіка.
Потім вона раділа тому, що між хлопцем та подругою склалися дружні стосунки, і вони спілкувалися без проблем.
Все складалося практично ідеально, принаймні саме так здавалося їй наступні чотири місяці…
…Одного разу Ольга чекала Олега в гості. Вона вирішила зробити йому сюрприз. Вона запекла качечку з яблуками, зробила салатики і поставивши свічки сіла чекати коханого.
Невдовзі пролунав дзвінок у двері. Ольга побігла відкривати.
– Привіт, Олежику! – кинулась в обійми коханого жінка. – А я тут тобі сюрприз приготувала.
Олег якось сумно глянув на накритий стіл і раптом відсторонився.
– Вибач, Олю, – несподівано почав він. – Я зустрів іншу дівчину. І з нею я хочу прожити все життя…
Ольга аж і присіла від несподіванки.
– Це жарт такий? – не запитала вона.
– Ми дорослі люди, тож давай без сварок, – спокійно сказав Олег. – Ти чудова, але саме в ній є все важливе і необхідне для мене, тож вибач, на цьому все. Крапка.
Він пішов, а Ольга плакала на кухні і не розуміла, коли вона все пропустила. Та, як виявилося, це ще було не все, що вона мала дізнатися…
…Через кілька тижнів Ольга раптом зустріла колишнього коханого у торговому центрі з новою обраницею. І нею виявилася… Світлана!
Та сама подруга, яка так переживала і намагалася влаштувати її особисте життя, а потім відвела коханого чоловіка і поряд з ним здавалася щасливою.
– Ти пробач мені, я не знаю, як так вийшло… – виправдовувалася вона потім. – Просто після знайомства Олег сказав, що закохався в мене ще під час листування. Ми посміялися над цим і списали все на жарт, а потім випадково зустрілися в місті і проговорили без упину дві години.
– А потім зустрічались у мене за спиною і раділи, що так класно вдалося все провернути? – сказала Ольга.
– Ні, це не правда, ми не збиралися тебе обманювати, просто дійсно дуже закохалися і далі не було сенсу обманювати себе і тебе, – виправдовувалася Світлана. – Ти вибач мені, окрім тебе для мене в цьому світі немає подруг!
– Воно й зрозуміло, звідки їм узятись, коли ти звикла брати чуже! – ображено сказала Оля, і заборонила колишній подрузі зʼявлятися в її житті.
Потім для Олі настав період усвідомлення та примирення зі зрадою.
Їй чомусь було подвійно гірко від того, що Олег пішов саме до Світлани, тому що вона втратила одразу двох важливих людей у житті.
Єдине, що заспокоювало – це відсутність спільних дітей або офіційного шлюбу.
Оля твердо вирішила, що більше ніколи не довірятиме людям і точно не заведе нових подруг…
Ольга заборонила собі думати про пережите розчарування.
Вона згадала про нього через рік, випадково натрапивши на весільні фото Світлани та Олега.
Вони виглядали щасливими та радісними, від чого заново сколихнулися давні образи. Потім їй навіть вдалося зустріти чоловіка, за якого вона вирішила вийти заміж, хоча про особливе кохання не було й мови.
– Мені 32 роки і пора влаштовувати особисте життя, якщо справжнє кохання не для мене, – говорила вона матері, розповідаючи історію стосунків з Олексієм.
– Ти зібралася заміж за чоловіка, якого не любиш? – не розуміла такої рішучості мама. – Добре подумай. Тобі доведеться постійно бути поруч із ним. Відсутність кохання може зіпсувати вам життя.
– Годі вже… Були в мене почуття, і мрії, і історія гарна, і подруга надійна, – сказала Оля. – Та тільки щастя з цього не вийшло для мене. Олексій людина хороша і надійна, а решта зовсім не важливе. І кому в принципі потрібне це кохання? Ми ж не підлітки, щоб про всілякі дурниці думати…
…Весілля гуляти Оля не захотіла, тож вони просто розписалися з Олексієм і почали жити разом.
Їхній шлюб зовсім не був схожий на красиві казки або серіали з пристрастями, але це не здавалося важливим.
Незабаром після розпису їй зателефонувала з привітаннями Світлана.
От тільки особливого бажання говорити не було.
– Ми, начебто, давно не перетиналися, тож не обов’язково вдавати щастя від звістки про моє весілля, – сказала вона колишній подрузі.
– Вже часу стільки минуло, у тебе ж все добре склалося, невже досі нас не пробачила? – запитала Світлана тремтячим голосом.
– Пробачила чи ні, тут уже не принципово, – продовжувала Оля. – Просто сенсу в спілкуванні я не бачу. У тебе своє життя, а в мене своє, тож міняти нічого не варто.
– Ми ж у студентстві мріяли про те, що після заміжжя будемо один в одного дітей хрестити, – намагалася зайти з іншого боку Світлана. – Так от, у нас скоро народиться син, і ми б хотіли взяти тебе хрещеною.
– Не найвдаліше рішення, – починала сердитися Оля. – У юності ми якось не обговорювали і можливість суперництва за чоловіка, тож вам доведеться пошукати для себе іншу хрещену.
Потім Оля намагалася забути про цю розмову, але вона чомусь спливала у свідомості і псувала настрій.
У результаті жінка часто сварилася на чоловіка, що призводило до зайвих чвар.
Після чергової сварки довелося розповісти Олексію правду про минулу історію.
Він поставився з розумінням і перестав ставити зайві запитання…
– Світлана втрапила в халепу… За два тижні до пологів, вони їхали з чоловіком машиною і… – Її не стало. слабенького хлопчика, її сина тримають у лікарні. Нема гарантії, що він одужає… – розповідала Ользі спільна знайома страшну новину.
Ольга не пам’ятала, як мчала у лікарню, щоб дізнатися про малюка.
Вона злилася на себе через те, що так за весь час ніколи нормально й не поговорила з подругою.
Тоді її зрада здавалася найгіршим, а тепер це здавалось дрібницею. Світлани не стало, а образа на себе й гіркота втрати були невимовні…
У лікарні її зустрів заплаканий Олег.
– Як ви потім житимете, ти вже думав? – запитала вона колись коханого чоловіка, який за останні дні постарів на ціле життя і здавалася особливо самотнім і нещасним.
– З сином допоможуть батьки, а я житиму для нього за нас двох, – говорив він, намагаючись стримувати сльози.
Наступний місяць Оля приходила до малюка щодня після роботи та розмовляла з ним.
Кілька разів разом з нею приїжджав Олексій.
Він не ставив зайвих запитань, ніколи не сердився через її відсутність і брав на себе більшу частину побутових турбот.
– Через пару днів Миколку виписують, – сказав Олі Олег. – Мої батьки вже перебралися в нашу квартиру, щоб доглядати онука, поки я буду на роботі.
– Можна мені іноді приходити в гості до Миколки? – запитала вона, боячись почути негативну відповідь.
– Світлана була б цьому тільки рада, бо мріяла, щоб ти стала для нього хрещеною мамою. Тож ти можеш приходити у будь–який час.
– Як ти поставишся до того, що я хочу брати участь у житті малюка? – запитала вона ввечері Олексія.
– Я спитаю один раз і більше ніколи не підніматиму цієї теми, – намагався зберігати спокій Олексій. – Ти хочеш брати участь тільки в житті Миколки, чи Олега теж?
– А я відповім один раз, щоб теж не виникало в майбутньому сумнівів: я давно перестала сумувати за Олегом. Але я не можу пробачити себе за те, що жодного разу не спробувала зрозуміти Світлану або нормально поговорити з нею. Адже вона мені дзвонила перед тим, як її не стало практично, а мені гордість завадила нормально з нею поговорити…
– Ну це ти вже виправити не зможеш, на жаль, – намагався заспокоїти дружину Олексій. – Але зобов’язання щодо Миколки виконати ми можемо разом, якщо ти не заперечуєш!
Миколку хрестили через чотири місяці, коли він трохи зміцнів.
Стоячи перед хрестом з хрещеником на руках, Оля дала собі слово, що ніколи не залишить духовного сина, і навіть після народження власних дітей братиме активну участь у його житті.
Олексій не був проти, оскільки він чудово розумів, наскільки важко дружині дається своєрідне прощання з подругою, з якою вони не встигли залишити образи в минулому, ще за її життя.
Для Олега рішення Олі хрестити сина стало знаком, що він робить все правильно, а значить і далі зможе справлятися з горем заради Миколки і пам’яті коханої дружини…
