– Відсутні у класі є? – Ніна Іванівна робила перекличку.
– Так, сьогодні чомусь Олексій не прийшов, – староста Лариса здивовано знизала плечима.
– Так, діти, Олексія не буде ще кілька днів. У їх сім’ї сталася дуже сумна подія – мами не стало… Тому, коли він повернеться до школи, проявіть до нього особливу увагу та турботу, але тільки в жодному разі не лізьте з розпитуваннями. Хлопчику й так тяжко. А поки що продовжуємо урок…
П’ятикласники притихли. Вони ще зовсім не розуміли, як це втратити маму. Адже у них у всіх мами такі молоді, гарні, а Олексій залишився зовсім один?
Та ні, тато в нього є, це всі точно знали. А ще Микола є старший брат, у 10 класі вчиться, і ніби сестра, тільки вона вже зовсім доросла…
Олексій повернувся до школи через кілька днів. Він у принципі ніколи не був активною дитиною, а тут і зовсім замкнувся в собі.
Навіть найкращий друг Сашко не міг його розворушити.
Втім, пам’ятаючи настанову Ніни Іванівни, навіть не пробував…
Через місяць Олексій знову став тим самим колишнім, яким і знали його однокласники – добрим і чуйним. До школи приходив завжди в чистому костюмі, випраному та напрасованому. Вчитися, щоправда, ні краще ні гірше він не став.
А приблизно через рік, коли всі вже перейшли до шостого класу, пошепки передавалась новина – у Олексія з’явилася мачуха.
Слово яке, шорстке й колюче… Дівчата з жалем дивилися на Олексія, уявляючи, як погано йому живеться з мачухою.
– Мамо, – якось підійшла до своєї матері Оленка. – Ось у нас у Олексія тепер замість мами – мачуха. Це погано?
Та засміялася у відповідь:
– Ну, чому ж одразу погано? Іноді мачухи краще за рідних матерів стають!
Так сталося і в Олексія. Тітка Ліда, яка прийшла у їх дім, взялася за господарство вмілою рукою.
Насамперед, заборонила батькові Олексія гульбанити. Часом бувало з ним таке.
По–друге, всі мужики в будинку розгребли свої речі і прибрали безлад, який накопичився за рік після того, як не стало мами й дружини.
А по–третє, Олексій став щасливим.
Ну, справді, чи багато хлопцю треба, якщо тебе приголубили, добре слово сказали і за погані оцінки не особливо сварять.
Маму він, звісно, не забув, але до тітки Ліди ставився прекрасно.
– Тітонько Лідо, – одного разу запитав Олексій, який трохи вже подорослішав. – А ви чому за мого тата заміж вийшли?
– Підростеш – зрозумієш! – відповіла мачуха, а потім, схаменувшись спитала. – А тобі хіба від цього погано?
– Та ні, добре, – Олексій посміхався. – Ви так смачно готуєте! І тато зовсім гуляти перестав!
– А що ти мені все “ви” та “ви”! – тітка Ліда навіть зраділа цій розмові. – Давай–но, друже, на «ти»!
Потім Олексій теж виріс, вивчився, одружився і почав жити окремо. Непомітно постарів батько…
…Якось Олексій з дружиною Мариною відпочивали у себе на дачі. Вирішили і мʼясця посмажити з овочами.
Олексій щойно розпалив мангал, як у кишені задзвенів його телефон. Дзвонила тітка Ліда.
Олексій швидко обмив руки і взяв слухавку.
– Привіт, тітко Лідо! – радісно сказав він у слухавку. – Як справи у вас?
– Ой, Олексійчику, краще присядь… – раптом сказала тітка Ліда. – Не знаю, як і сказати тобі. Біда у нас…
Тітка Ліда ще довго щось говорила у слухавку. Та Олексій вже її не слухав… Він так і присів від почутого, не вірячи своїм вухам… В голові лунали тільки два слова:
– Батька не стало…
…Після поминок Олексій сидів у спорожнілий хаті і тільки тепер усвідомив, що по–справжньому осиротів саме зараз, а не тоді, коли був хлопчиком…
– Ти, напевно, будинок продаватимеш? – тітка Ліда поклала руку на плече молодого чоловіка.
– Навіщо? – здивувався той. – А ти де житимеш?
Тітка Ліда зам’ялася:
– Я ж із твоїм батьком не розписана була, ми просто жили, як це зараз називають громадянським шлюбом. А ти знаєш, як ми з ним зійшлися?
– Ні! – Олексій жодного разу не ставив таке запитання.
А й справді, чому тітка Ліда почала жити з його батьком, як вони познайомилися? Де?
Через свій вік йому тоді це було не цікаво, а потім своє життя почалося, не до мачухи було.
– Ми з Геннадієм на хлібозаводі разом працювали. Він – водій, я – бухгалтеркою. І маму твою я чудово знала. А коли Геннадій овдовів, ходив, як у воду опущений, став гульбанити. Я тоді теж щойно чоловіка із сином поховала… Так трапилося, їхали машиною двоє і… А Володя мій був твоїм ровесником. Бачу, сумує він сам, та ви ще й на руках.
Сергій з Наталією все ж таки старші, а ти – ну зовсім малий ще.
Дивилася я на нього, дивилася і одного разу не витримала. Запропонувала зійтись. Так, так просто, розуміла, що без жіночої руки ви пропадете.
Геннадій погодився. Дуже я переживала, як ти мене приймеш. Нічого, впоралися. І вам було зі мною, гадаю, непогано, і ти мені, можна сказати, рідного сина замінив…
Тітка Ліда замовкла, а потім знову запитала:
– То що, коли мені речі збирати?
– Які речі, ти про що?! – сплеснув руками Олексій. – Нікуди я тебе не збираюся виставляти! Живи тут, як жила і вибач мені…
– За що?! – здивувалася жінка.
– За те, що раніше не називав тебе мамою…
