Ганна готувала обід, коли пролунав дзвінок телефону. Номер був незнайомий.
Ганна витерла руки рушником і взяла слухавку.
– Здрастуйте, це Ганна Ігорівна? – почула вона незнайомий голос.
– Так, – здивовано відповіла Ганна. – А в чому справа?
– Ким ви доводитеся Шевчуку Сергію Володимировичу?
– Я його дружина…
– Ваш чоловік їхав на машині і… Він у лікарні. Приїжджайте…
Ганна поклала слухавку. Вона одяглася, взяла сумку і помчала на вулицю.
– Я скоро, – тільки й сказала вона синові.
Ганна їхала і плакала, а сльози застилали очі. Вона уявляла, як побачить його, бідненького. І як кинеться до чоловіка, цілуючи рідні, натруджені руки…
Все це промайнуло в голові Ганни доки вона пів години добиралася до лікарні. Вона була готова до всього, і навіть до того, що більше не побачить його.
Але до того, що сталося далі, вона точно не була готова!
– А ви хто?! – запитав її здивовано лікар.
– Дружина… – розгубилася Ганна.
– А вона хто? – лікар кивнув на молоду дівчину в рожевій кофтинці.
Ганна глянула на неї і так і застигла від несподіваної здогадки.
Виявляється, що Сергій Володимирович був у своєму особистому автомобілі не сам, коли все трапилося. А в компанії якоїсь дівки в рожевій кофті, яка сиділа в кріслі. І яку, мабуть, прийняли за його дружину.
Пильній дівці пощастило – вона відбулася легко. Сергію Володимировичу пощастило менше…
У процесі розмови Ганни з лікарем, панянка в кофтинці все глибше і глибше втискалася в крісло, ніби збираючись якимось чином сховатися в нього.
Ганна, вислухавши лікаря, очима, ще затуманеними від сліз, знайшла вихід, куди й попрямувала, круто розвернувшись і не звертаючи уваги на вигуки здивованого медика:
– Жіночко, ви куди? Йому з дому треба привезти дещо. І процедури потрібні. І доглядальницю б, у нас персоналу не вистачає… Зараз медсестра списочок напише. Господи, що сьогодні зі всіма відбувається…
– За цим всім до неї! – Ганна показала пальцем на панянку, яка стрепенувшись від голосу Ганни, знову втиснулася в крісло…
…Вдома Ганна наплакалась від душі, добре що була одна в квартирі.
Син поїхав на заняття. Потім, прихопивши дорогого ігристого, що стояло на день народження вже колишнього чоловіка, Ганна поїхала до подруги Наталки.
Ганна ще поплакала, Наталка з нею за компанію і на цьому сеанс було закінчено. Треба було якось жити далі. Є бізнес, син і собачка. І сумувати їй точно не було коли…
Наступного дня Ганна вирішила відіспатися. Відправила до школи сина, погуляла з собачкою і плюхнулася на диван у вітальні.
У подружню спальню вона не змогла навіть зайти, вирішивши, що з цим розбереться завтра. Після того, як змінить у ній, як мінімум, ліжко…
Але відпочити сьогодні Ганні, мабуть, не судилося. Пролунав дзвінок телефону.
– Ганно, Ганно, а що це ти в лікарню до Сергія не поспішаєш? Він так чекає на тебе… Чи заслабла? Там лікар папірець написав, ліки якісь дорогі… Та й доглядальницю, доречі найняти б, ти ж не зможеш щодня з ним сидіти, я розумію. Пізніше поїдеш? Так, бульйон звари рідкий. І кефірчику візьми. Ой, біда, біда… – як нічого й не було сумно зітхнула на тому кінці дроту свекруха.
– Ні. Не заслабла. Я відпочиваю. А потім у торговий центр поїду, ліжко нове замовляти. А старе вам відправлю.
Сергію ж із коханою його молоденькою спати на чомусь треба. Вони ж після лікарні до вас жити приїдуть, бо більше нема куди.
А у вас там уже все старе. А після магазину у ЗАГС заскочу, на розлучення подам. Так, кефірчик і доглядальниця – це не до мене, запам’ятайте.
Я вашого сина більше не знаю, і знати не хочу. Квартира моя, син зі мною лишається, собачка теж. Більше ділити нам нічого, – сказала Ганна.
– Ганнусю, доню, що ти таке кажеш?! Це ж чоловік твій рідний! Батько сина твого, Віталіка… Адже в нього ближче за тебе нікого немає. Нікого! Ви давали обітницю – і в горі, і в радості. А що, як він гроші заробляв, тобі добре було, чоловік тоді був, так?
А коли слабий лежить, такий уже тобі й не потрібний, так?! – заголосила свекруха.
– Ірино Григорівно, він мені чоловіком перестав бути рівно з тієї хвилини, коли я дізналася, що вже як пів року він собі нове кохання знайшов! Свіже і молодше. Отже, всі повноваження я з себе знімаю і їй передаю. Разом із вашим Сергійком. Як паличку естафетну.
На цьому розмову нашу вважаю закінченою. До побачення, шановна Ірино Григорівно!
Ганна поклала слухавку…
Але сон, як і весь день, був зіпсований. Вона зібралася і поїхала в магазин. Там якраз були чудові ліжка по акції.
Оформивши покупку, заїхала в ЗАГС і написала заяву. Приїхавши назад, поставила машину і пішла в сквер прогулятися, заразом освіжити голову.
Вона йшла і сумно згадувала їх із чоловіком життя. Як закохалися, як одружилися, сина народили. Як жили…
А жили, як усі. Не добре і не погано… По–різному. А пів року тому Сергій змінився. Почав затримуватися на роботі, зникати у вихідні, їздити у підозрілі відрядження.
Але чомусь Ганні й на думку не спадало, що він її обманює. Вона йому вірила. Виявляється даремно… І відколи між ними почала утворюватися прірва, вона й не помітила…
А ввечері зі школи прийшов Віталік і по його обличчю Ганна зрозуміла, що зараз ще будуть новини…
– Мамо!!! Я все знаю! Ти… Я не думав, що ти можеш так вчинити, мамо… – сказав раптом хлопчик. – Ти ж сама мене навчала завжди, щоб я був вірним, порядним та чесним. А ти що робиш, мамо? Після уроків приходила бабуся, і вона мені все розповіла. Як ти могла залишити тата у такому стані?
– Так, Віталіку, давай ти заспокоїшся і я тобі все поясню…
Вона посадила сина навпроти себе.
– Я любила твого тата, а він мене. Мабуть, якийсь час так і було. Принаймні, я так думала. До вчорашнього дня. Вчора я дізналася, що вже пів року він любить не мене, а іншу жінку.
При цьому повертається додому, вдаючи, що нічого не відбувається. Вчорашня подія це куплет із тієї ж пісні. Він їхав зі своєю панянкою на машині… Ну і сталося оце все… Опинились вони на узбіччі…
Тому доглядати твого батька – це обовʼязок тієї пані, а не мій. Він мені більше не чоловік. Але твоїм батьком, синку, він залишається і брати участь у його житті ти маєш повне право. Я зовсім не проти.
Гана погладила сина по голові і зітхнула.
– Мамо, але ж ти сама казала, що людям треба пробачати. І завжди залишатись людиною! А ти виходить його не пробачила? І робиш не по-людськи… – знову заявив син.
– Віталію, я його пробачила. Наступного ж дня пробачила. І відпустила. У вільне плавання. А з приводу залишатися людиною… Гаразд. Я дам тобі грошей і ти сходиш завтра до свого батька залагодиш деякі питання.
Нехай це буде плюсик у мою карму. Адже ми іноді допомагаємо стороннім людям. Просто так. Це тебе влаштовує?
Син, подумавши, кивнув.
– Ну от і чудово, от і прекрасно. Завтра ми з тобою це діло й перевіримо, – з полегшенням видихнула Ганна…
Наступного дня Ганна з’їздила в офіс у справах, а ввечері, повертаючись додому, заскочила в пекарню, що була поряд.
Там пекли смачні багети і здобні булочки і пройти повз було неможливо.
Набравши бажаної випічки, Ганна вирушила на касу, де краєм вухом почула, як за її спиною шепочуться молоденькі продавчині, які розставляли товар.
– Навіть не глянула на нього жодного разу, уявляєш. Дружина називається. Хоча зрозуміло, нащо їй слабий, – сказала одна.
– Так він з коханкою в машині був, ти що не знала? Все правильно вона зробила, я б йому ще влаштувала за таке… – відповіла їй інша.
– Що поставали? Ляси точите? Ви прямо розбираєтеся хто там з ким був і хто куди прийшов, чи не прийшов. А ну не заважайте підлогу мити! – розігнала пліткарок прибиральниця.
…Ганна вийшла на вулицю й задумалася. Треба ж як сарафанне радіо працює… Якщо навіть у пекарні знають. Видно, і до роботи вже дійшло, і до сусідів.
Свекрушка видно старається, як сорока новини на хвості розносить. Аж надто активно Ірина Григорівна намагалася донести до Ганни несправедливість її дій. Треба, мовляв, пробачити. Тому що мужики, вони такі слабкі. Чоловік, він трохи погуляє і назад повернеться. А жіноча справа – його назад прийняти, приголубити, нагодувати і спати вкласти…
Ганна з мораллю свекрухи було докорінно не згодна. І назад приймати блудного Сергія не збиралася.
Хоча їй було дуже сумно. І прикро. Лише кілька днів тому вона вважала, що її життя вдалося.
Що в неї дбайливий чоловік, прекрасний син, улюблена робота і взагалі вона щаслива жінка.
А виявилось, що все не зовсім так…
Вона зітхнула і дійшовши до ліфта, натиснула кнопку.
Зараз вона поставить чайник і вони із сином сядуть пити чай зі свіжою випічкою.
І нехай сьогодні не найкращий день, як і вчора, але життя триває. І треба сподіватися на краще…
І на те, що все буде гаразд…
Адже у житті немає нічого постійного. Все колись закінчується. І хороше і погане. Закінчиться й це…
