– І що це значить? – Павло дивився на плиту. – Казала мені мама, що господиня з тебе погана.
– Господиня погана? Мама? І в чому я погана господиня. Чистота, затишок. Що тобі треба? – ледве стримувала сльози від образи Ніна.
– У холодильнику пусто. Навіть пачки вареників нема, – пояснив Павло.
– Вечеря на плиті. Зараз все підігрію, – сказала Ніна.
– Це ти називаєш вечерею? Я з роботи прийшов. Їсти хочу, – єхидно сказав чоловік.
– На що грошей вистачило, те й купила.
Гроші були. Ніна працювала на добрій посаді і отримувала стільки ж як і чоловік. Іноді вони отримували премії. Але останнім часом, а вірніше вже рік, чоловік перестав брати участь у купівлі продуктів та всього іншого. А тепер він перестав оплачувати і комунальні послуги, посилаючись на те, що допомагає матері, яка втратила чоловіка. Батька Павла не стало майже відразу після весілля сина та Ніни.
Одружені вони були вже п’ять років. Жили у спільній квартирі. Батьки після весілля в рівних частках взяли участь у покупці, передавши їм гроші.
– Це не їжа, – наголосив Павло.
– Що? Пюре, котлетки, салат – вже не їжа? – здивувалася Ніна.
– Котлети? Тут картоплі більше, ніж котлет. І більше нічого нема?
– Ні, – сухо відповіла Ніна.
– Ну то хоч вареників зварила б.
– Вареники будуть завтра. Якщо я сьогодні куплю вареники, то завтра нічого не буде. Але якщо ти купиш чи гроші даси, то все буде.
– Ти ж знаєш, що я допомагаю мамі. І взагалі я гроші на відпочинок відкладаю.
– З мамою? Знову з мамою? А про нас не подумав. У тебе ще є дружина та дочка.
– Ми маємо відпочивати один від одного. А то вже почали сваритися.
– Це ти завжди став незадоволеним.
– Ну так годуй мене нормально, і бурчати не буду.
– Ти так і не зрозумів.
– Чого?
– Продукти купи. Я теж гроші на відпочинок відкладаю. Хочу всією сім’єю на морі відпочити. Сім’єю! Я, ти і дочка!
– А як же мама? – здивувався Павло.
– У твоєї мами є ще й дочка, – пояснила Ніна.
– Мама їй сама допомагає.
– Добре влаштувалися. Ти допомагаєш мамі. Мама твоїй сестрі. Я тебе годую. А хто твоїй дочці допоможе?
– Мама завжди казала, що ти меркантильна.
– Я?
– Я до мами. А ти подумай, – сказав Павло, і закрив за собою двері.
Павла не було три дні. Не дзвонив, не приходив і раптом, як ні в чому не бувало повернувся.
– Я скучив. А де Оля?
‐ Моя мама на вихідні забрала, в кіно підуть.
– Значить, ми одні. Нам треба поговорити. Ти маєш зрозуміти мене. Мамі потрібна допомога.
– Твоя мама працює, пенсію отримує. Яка ще допомога?
– Мама Юлі допомагає. Чи ти забула, що я маю сестру.
– Якщо може, то, звичайно, нехай допомагає. Я не прошу від неї допомоги. Вона навіть із Олею жодного разу гуляти не ходила, не те щоб на вихідні забрати.
– Так вона у вихідні з Юленими сидить!
– І що? Що взагалі ти хотів сказати? За останній рік ти дуже змінився. Що відбувається?
– Ось я й кажу, що мамі допомога потрібна.
– Яка? Вся твоя зарплата? Ти хоч для дочки щось купи. А мені ти колись останній раз квіти купував?
– Ну, це тимчасово.
– Рік, два, десять?
– Ну не знаю. Поки Юля на ноги не встане.
– Вона не встане. Звикла на халяву жити. А ще й дітей народила. У неї чоловік є. Ось нехай її забезпечує.
– Вони розлучаються.
– Ось якщо так триватиме, то й ми розлучимося. Все. Поговорили. Куди гроші носиш, там їж, спи та все інше.
– Але ж ми одна сім’я. Це моя квартира.
– Згадав? А платив ти за неї коли востаннє? Усі витрати на мені. Хто з нас меркантильний?
Павло пішов. Іноді він приходив і знову починав ту саму розмову. Нічого не змінювалося. Свекруха не дзвонила, а тим більше не приїжджала. Вона з самого початку не злюбила Ніну. Ніна своє спілкування не нав’язувала. Навіть коли народилася Оля, бабуся тільки глянула на неї та пішла. А Олі вже майже чотири роки.
Так тривало чотири місяці. Ніна з донькою поїхали на море.
Павлу запропонувала приєднатися.
Повернутись довелося раніше. Її мама занедужала, і Ніна терміново приїхала. Павло опинився вдома.
– А ти чого так рано? У вас ще два тижні відпустки.
– Мама занедужала.
– А я на вас не чекав.
– Але ж ми вже приїхали. А чого ти так розгубився? Ми ще твоя сім’я. Додому приїхали. – Ніна поклала Олю на диван, дівчинка заснула дорогою.
– Ну ти розумієш, тут таке діло…
– Яке ще діло? Адже ти у мами жив.
З кімнати вийшла дівчина.
– Це Катя, їй жити нема де. Ти вибач.
– Катя? І чому у моєму халаті? Нехай їде до своїх батьків.
– Немає в неї батьків.
– Та що ти крутишся, як на сковорідці. – Раптом сказала Катя. – Я вагітна від Павла. Тепер ми тут житимемо.
– А ось це ви помиляєтесь. Жити ви будете із мамою Павла. А ми поки що розлучимося, квартиру поділимо, майно. А ще забула про аліменти. А поки що до мами. Всі.
– Але мама не схвалила мій вибір.
– Та й я їй не дуже сподобалася. Господиня погана, меркантильна. – Ніна звернулася вже до дівчини, – Тож свекруха тобі гарна дістанеться. Мої вітання.
– Розлучитеся? Павло! Ти ж сказав, що не одружений. І що квартира цілком твоя. Павло! Що мені тепер робити?
– Я ж сказала, до мами. Раджу поквапитися. Я втомилася. Оля також.
Катя кинулася збирати свої речі та швидко вискочила з квартири. Павло вийшов за нею.
– Куди нам тепер?
– До мами. А ти думав, що добре тут влаштувався. А далі, щоб ти їй пояснював?
Ніна подала на розлучення, на поділ майна та на аліменти.
– Ніно, давай все вирішимо мирно. Мама не хоче, щоб ми з нею жили. А ти можеш до своїх батьків поїхати.
– І далі що? Ти мені пропонуєш половину грошей.
– Ні. Але я поступово все тобі віддам.
– Мені не треба поступово. Мені треба одразу. Це я можу запропонувати тобі гроші.
– Мені не потрібні твої гроші, мені потрібна квартира.
– Тоді просто продамо. А потім як хочеш.
Але квартира довго не продавалася, і Павло погодився, що Ніна викупить у нього половину квартири.
Документи оформлені, гроші передано. Павло пішов. Іноді дзвонив, дізнавався, як дочка. Платив аліменти. Приблизно раз на місяць приїжджав побачити дочку.
В один із таких приїздів він попросив залишитися.
– У тебе мама поряд живе.
– У неї Юля живуть. У них немає місця.
– Твоя Катя дізнається – не схвалить.
– Ми з нею не живемо. Вже не живемо. Вона мене виставила. Можна я залишусь. Лише на одну ніч. Завтра знайду квартиру.
– Тільки на одну ніч. Мамі помагав, а вона тебе не пускає. Оце й сімейка у вас.
Вранці Павло пішов. Він винайняв квартиру неподалік Ніни. Почав часто бачитися з донькою. Мамі він більше не допомагав. Платив аліменти для Олі. Катя теж подала на аліменти, але дитина виявилася не від Павла. Так що все лише для доньки. Нових відносин Павло не заводив. А Ніна прощати його не збиралася.
Але якось вона тяжко занедужала. Довелося довго відновлюватися. Павло все взяв на себе. Доглядав її в палаті, а потім і вдома, допомагав. Весь цей час він ще й працював, стежив за навчанням Олі.
Ніні стало легше вона сама почала ходити і все робити. Павло збирався йти.
– Все. Моя місія виконана. Я до себе.
– Павло. Залишайся…
– Правда?
– Правда.