Наталія Львівна просто розривалася між двома своїми чоловіками. Ніколи не думала, що доживе до такого…
…Перше заміжжя Наталії Львівни закінчилося розлученням.
Вкотре повернувшись із відрядження, її чоловік Ігор Іванович поставив перед фактом – у його нової коханої народилася від нього дитина.
І він іде до неї, до коханої!
Ну от так уже вийшло, він розлюбив Наталю, ну так, сам не думав, що так буде!
Та й що ж йому тепер, до кінця життя з нелюбою дружиною жити?
Адже почуття це діло тонке, душевне, що зверху дається. Вони від людини не залежать. То що ж це за життя буде, якщо він із нею залишиться? Хіба хоч хтось у їхній родині зможе бути щасливим?
Ігор був такий переконаний у тому, що він має рацію, що Наталя навіть не придумала, що йому заперечити. І справді, що тут скажеш?
Вона тільки спитала:
– Ігорю, а як же тепер Юрко? Як він без тата буде, ти ж сказав, що тепер в інше місто їдеш?
– Як буде, та ось так, як і багато інших дітей! Живуть вони з однією матір’ю. І нічого – прекрасні люди виростають! Дивне питання, я раніше якось не помічав, що ти, Наталю, така в собі невпевнена. А тепер бачу, і чоловіка ти не втримала, та й сина свого сама боїшся виховувати. Я на сина тобі звичайно надсилатиму гроші. Але ж ти розумієш, там теж дитина. Ти ж розумна жінка…
І Наталія Львівна одна залишилася із сином Юрком. Юрку було сім років, і він дуже переживав, що тато його залишив. І постійно питав:
– Мамо, хіба так буває, що дітей кидають? Ось у Володьки розлучилися батьки, то тато йому сказав, що це він тільки з мамою розлучився, бо вони не зійшлися характерами. А що Володька його син назавжди. А я не назавжди?
Наталія Львівна не хотіла сина погано налаштовувати проти рідного батька. Казала тільки, що тато просто поїхав далеко, у нього сім’я інша, але їм він надсилає гроші і напевно приїде.
Може тому, коли у житті Наталії Львівни з’явився Аркадій Іванович, Юрко зустрів його недружелюбно.
Аркадій Іванович працював із Наталією Львівною на одному підприємстві, але близько знайомі вони не були. А тут наче доля – їх обʼєднали в один колектив.
Наталія Львівна й раніше помічала, що він на неї дивиться з симпатією. А тепер вони поряд постійно, спробуй не помітити! Подруга Наталії Галя одразу їй все про нього розповіла:
– Розлучений, бездітний, дуже позитивний, начальство його цінує, а жінки всі в нього закохані!
Наталія Львівна здивувалася спочатку.
– Дивно! З чого це раптом усі в Аркадія закохані? Не схожий він на супермена… Зовнішність звичайна, невеликого зросту, не спортивний…
Не те, що її колишній, Ігор – високий, гарний, вони з ним, кажуть, виглядали разом приголомшливо.
А цей Аркадій ну так, очі якщо тільки – сіро блакитні, розумні, зі смішками.
Але потім і Наталя Львівна, сама не зрозуміла як, потрапила під його чари. Але якщо іншим Аркадій Іванович просто по роботі допомагав, чи грошей міг позичити, то за Наталією Львівною він одразу почав активно бігати і доглядати. А невдовзі вони вирішили жити разом.
Коли Наталія вперше запросила Аркадія додому, щоб із сином познайомити, Юрко до нього непогано поставився.
Показав гостеві, як він гантелями займається, ігри, машинки, книги показав. На прощання руку вони потисли один одному. Але коли Наталія Львівна синові сказала, що вони одружитися збираються, Юрко спохмурнів…
– Наталю, все буде добре, трохи подорослішає і все зрозуміє, він розумний хлопець, – переконував її Аркадій.
І Наталя йому вірила. Та й Юрко начебто змирився, погодився, але без радості.
Аркадій намагався з хлопцем спільну мову знайти, але якось не дуже виходило. А одного разу Наталя помітила, що Аркадій Юркові з гантелями вправи показує.
Зраділа, підійшла тихенько, Юрко стояв біля дверей. Хотіла сина обійняти, і раптом почула, як він тихо шепоче собі під ніс:
– Та який сенс тобі качатися?! Он слабий який… Просто ніякий! От тато мій приїде, він тобі влаштує!
Наталя вухам своїм не вірила! Вона так і застигла від несподіванки.
Жінка відійшла швиденько, засмутилася, а вона думала в них все добре…
Юрко ріс, називав вітчима “дядько Аркадій”, морщився від його зауважень, але не зухвало.
Навчався непогано, школу закінчив, в інститут вступив. Але Наталя завжди відчувала – холодок від сина до вітчима не пройшов.
Немає душевності, довіри, адже вони з чоловіком так старалися.
Аркадій Юрка підтримував, розумів, згадував своє дитинство, Наталю переконував, що син уже не маленький.
Що можна одного відпустити та й грошима допомогти. Але Юрко не приймав поради вітчима, не вважав їх батьківськими, не хотів його і своє дитинство порівнювати.
Ображався, вважав, що не розуміє його вітчим, от батько б рідний зрозумів, а вітчим ні!
– Він завжди для мене чужий буде, це тобі він чоловік, а мені – ніхто! – видав Юрко матері, коли йому тринадцять виповнилось.
Того дня вітчим не купив те, що Юрко хотів, вважав, що син не заслужив. Він переживав за хлопця, виховував. Сказав йому:
– Виправишся, тоді купимо!
А Юрко Аркадію пирхнув:
– А мені потім і не треба, мені зараз треба було, звичайно, чужого не шкода, я так і знав!
Наталя тоді всю ніч у подушку плакала. Може вона не права, може син і так обділений, а вона… І знову вона подумки металася між двома своїми улюбленими чоловіками, між чоловіком і сином, який дорослішає.
Аркадій лише сказав тоді:
– Наталю, я б зі своїм ще суворішим був, я і Юрка своїм вважаю, повір мені, не можна інакше, пропустимо хлопця!
І вона вірила, бачила, що Аркадій їх любить і для них тільки старається.
І ось одного разу їм дали путівку на море. Оксамитовий сезон, Юрко вже на другий курс перейшов, може поїхати? Разом вони щороку всією сім’єю то на морі, то на дачі, то ще кудись.
– Наталко, Юрко зовсім дорослий, дев’ятнадцять уже, впорається, – переконував Наталю Аркадій. – Навпаки радий буде, згадай себе в молодості!
Наталія Львівна погодилася, привабливо ж удвох, але серце було не на місці.
Але Юрко і справді сказав, що буде радий, якщо вони вдвох відпочиватимуть. А він обіцяє інститут не прогулювати, нормально харчуватися і чужих в дім не приводити.
Оксамитовий сезон добігав кінця, але погода стояла чудова. Людей було небагато, море тепле, лагідне. Наталя щовечора Юрку дзвонила, Аркадій сміявся:
– Ну що ти хлопцю від нас відпочити не даєш? У нього все гаразд, я відчуваю. Він дорослий вже зовсім хлопець.
І ось прощальний вечір у ресторані. Тихий плескіт темної нічної води з відблисками плаваючих у ній відбитих вогнів.
–Наталко, я щасливий, що ти зі мною. І Юрко… Я його давно вже сином вважаю, ти не подумай, я ж тебе ніколи не обманював. Відчуваю, Юрко став цінувати наші стосунки, ти мене розумієш? Давай за нас, за нашу сім’ю!
Дзвін келихів, Наталя ніжно посміхнулася. Вона теж любила Аркадія, була вдячна долі, що вони разом, і подумки завжди вважала їх батьком і сином. Та й як інакше, адже вже скільки років разом вони одна сім’я. Ігор так більше і не з’явився у їхньому житті. Та й дякувати Богові, Юрко про нього теж уже й не згадує.
Аркадій та Наталя повернулися в готель. Нагулялися біля моря, сон швидко їх зморив.
Наталці снилося, що вона все так і хитається на теплих хвилях, але відбиті у воді вогники раптом стали просто у воді розгорятися і їй стало жарко. Потім їй здалося, що Юрко поруч. Він махнув їй і крикнув:
– Ма–а–мо, а де тато. Де він, ма–а–мо?
Вона обернулася і побачила Ігоря. Той байдуже проплив повз і зник. А поряд із Юрком Наталя побачила Аркадія…
…Наталка прокинулася, встала з ліжка і відкрила штори.
– Треба ж, уже ранок! – вигукнула вона.
Раптом вона побачила Аркадія! Він сидів на кріслі біля ліжка і чомусь здивовано розглядав свої руки!
– Аркадію, ти чого?! – ахнула вона. – Знаєш, мені такий сон дивний наснився…
Наталя хотіла розповісти, але Аркадій раптом показав їй свої руки.
– Наталю, мені теж сон не дуже приємний наснився. Ти Юрку швидше, дзвони, я тобі зараз все розповім…
Наталя дивлячись на чоловіка розхвилювалася, набрала сина. Довгі гудки, не бере…
Наталя вже не знала, що й думати!
Набрала вдруге…
– Мамо, доброго ранку, а ми, а я, я ще сплю, сьогодні до другої пари, – нарешті відповів син. – Мамо, у мене все гаразд. Голос чому такий? Та ні, встав щойно просто, мамо, ти не хвилюйся, все гаразд. Бувай мамо, до зустрічі.
Наталці здалося – голос у сина збентежений, немов винний якийсь. Але каже все гаразд, а це вже добре.
Юрко зустрів їх у чудовому настрої. Обійняв Наталю, Аркадію руку потис. Той правда скривився трохи – у Аркадія дивна історія з руками трапилася. В останню ніч у готелі сон йому дивний наснився. Що довкола Юрки вогні, а Аркадій їх руками… Прокинувся – і відчуває ніби, що таке було. Чудеса прямо! Може реакція така на морепродукти, вони їх увечері у ресторані їли.
Наталя правда тоді розхвилювалася, адже їй теж Юрко снився, вогники, Ігор, Аркадій…
Юрко коли руки вітчима побачив, навіть на обличчі змінився.
– Мамо, я тобі дещо розповісти хочу! У мене позавчора… Дівчина ночувала, її Марина звуть. Маринка мала день народження, ми вирішили вдвох відзначити.
Вечерю при свічках влаштували. Тільки так вийшло, мамо, ти тільки не лякайся! Ми не помітили, як одна свічка впала. На столі рушник і… Сукня Маринки на стільці висіла…
Вона злякалася, а я все прибирати почав. І раптом, так дивно, мені здалося, здалося раптом, що, що…, – Юрко глянув на маму, потім вказав на Аркадія. – Що тато, що батько поруч руками прямо допомагає мені! Дивно, так мамо? Тату, у тебе що з руками, покажи?
Так вони толком і не зрозуміли, що тоді сталося. Ну не міг же Аркадій поряд з Юркою тоді опинитися за сотні кілометрів. А з іншого боку – що це тоді було?
Але тільки після цієї нагоди Юрко тепер Аркадія “татом” або “батьком” став називати. Вогнем вони з ним поріднилися, душею за сотні кілометрів зустрілися та й обʼєдналися. А це міцніше за багато що буде…
– Господи, як добре, що все обійшлося і мої улюблені хлопчики зі мною! Що б я робила, якби з кимось із них щось трапилося? Дякую тобі, Господи, за це незрозуміле диво, – шепотіла Наталка, не розуміючи, невже й справді так могло бути.
Невже й справді?
