– Ти не бачила мою бритву? – Микола із посмішкою вранці зазирнув у кімнату Лізи.
Микола мав чудовий настрій. Сьогодні вихідний, у нього день народження, увечері будуть гості. Ліза вже всього наготувала, замовила.
– Ліза, я поклав її в шухляду, ти не бачила? – Микола зайшов у кімнату, здивовано розвівши руками.
– Ні, Микольцю, не бачила, а в яку шухляду? Бритву поклав? А навіщо? – Ліза слухала чоловіка неуважно, у неї голова була зайнята важливими думками.
Треба ще збігати купити свіжий хліб і мандарини. Салат із куркою та грибами вона вже приготувала. Замовила три піци, Каті – з ананасами, два пироги, і суші.
Готувати не було бажання та й ні до чого це. Головне спілкування, а пироги та піцу і діти й дорослі люблять.
Треба ще збігати в сусідній магазин, купити помідорки чері. Їх так зручно – помив і кинув у салатницю. І нарізати не треба.
А ще до обіду тортики привезуть у магазин, треба “Казку” взяти, там такий бісквіт смачний, просочений, м–м–м! І «Наполеон»…
– Ліза, може вона у твоїй шухляді? Подивися, я не пам’ятаю, куди я її поклав, – Микола знову з’явився перед Лізою, розпатланий і неголений.
Він був трохи стурбований.
– Ти про що? – Ліза, усміхалася своїм думкам, уявляючи смак торта «Наполеон».
Вона викладе його на гарне блюдо, в сусідній пекарні його готують просто чудово, як вдома.
Щоразу Микола впевнено каже гостям, що це спекла його кохана дружина Ліза. І схоже, що він і справді в це щиро вірить!
Взагалі це дуже дивно, невже він не помічає, що Ліза не замішувала тісто, не збивала крем, не пекла коржі, як це робила колись, дуже давно. А просто принесла торт із магазину і виклала на блюдо.
Дивні ці мужики все–таки!
– Лізо, я згадав, що поклав бритву в твою шухляду комода, бо там було вільне місце. А тепер її там нема! – у Миколи в очах з’явився розпач.
У Лізи вже нагрілася бігуді. Вона вправно брала пасмо за пасмом, видавлювала трохи піни для укладання, щоб волосся довше тримало форму, трьома пальцями накручувала волосся на бігуді, і закріплювала затискач.
– А хіба твоя бритва не стоїть у ванній у склянці із зубними щітками? – здивувалася Ліза.
Вона перестала накручувати волосся і взяла пилосос. Треба трохи почистити килим, а то свекруха показово підніматиме брови і вдаватиме, що у них не дуже чисто.
– Не та бритва, інша, така для стрижки, якою я на «одиничку» стрижу бороду й вуса, щоб був ефект легкої неголеності, – забурмотів Микола, намагаючись встигнути сказати, поки Ліза не увімкнула пилосос.
– А-а-а, інша, – кивнула чоловікові Ліза. – Може ти її на полицю прибрав, де лежать ножиці для стрижки?
– Я там дивився вже, там її немає, я вже скрізь подивився, ніде нема моєї машинки для гоління, ніде! – Микола підозріло дивився на Лізу, ніби думав, що це вона переклала його бритву-машинку.
Ліза пропилососила квартиру, витерла пил. Уклала волосся і вискочила ненадовго в магазин поруч із будинком.
Їй пощастило – торти щойно привезли з пекарні, мандарини й помідори чері були чудові, а хліб пишний і теплий.
Ліза принесла покупки додому. Поставила торти у холодильник. Вимила і виклала мандарини та чері. Заправила курячий салат із грибами майонезом. Нарізала хліб тонкими шматочками.
Вона розклала столове приладдя, поставила фужери і склянки…
Вона глянула на годинник – скоро привезуть пироги, піцу і суші.
Та й гості також на підході. Ліза пішла у свою кімнату переодягнутися. Дістала одяг і намацала рукою в шухляді незнайому коробочку.
Ліза одягла улюблену сукню, потім приготувала чоловікові штани і сорочку і пішла шукати Миколу.
Він був у залі. Ящики столу були висунуті, обличчя його було стурбоване – чоловік продовжував пошуки.
Ліза простягла руку і виклала на стіл незнайому коробочку.
– Микольцю, може це те, що ти шукав?
Микола глянув на коробочку й ахнув.
Він здивовано, ніби побачив щось нереальне, дивився то на Лізу, то на коробочку…
– Де ти її знайшла?! – ахнув він. – Я вже весь будинок перерив, а її ж ніде не було!
Ліза чарівно посміхнулася чоловікові.
– Микольцю, твоя машинка лежала в моїй скриньці комода, як ти й казав. Речі зʼїхали і трохи накрили її. Ти, мабуть, просто відкрив і подивився, а речі не посунув. Пам’ятаєш, як ти ковбасу в холодильнику позавчора шукав, а її пакетик із вершками загородив?
…За столом гості говорили похвальні тости на честь господаря будинку та його чудової дружини.
Захоплювалися салатом із курки та «домашнім» тортом.
Навіть свекруха жодного разу показово не піднімала брів. Вечір явно вдався!
Потім Ліза швиденько зібрала і вимила посуд, поки Микола доїдав свій шматок торта і примовляв:
– Так смачно тільки ти можеш Лізо приготувати. І взагалі ви, жінки, дивовижні істоти, як з космосу. Ніколи не міг зрозуміти, як у вас все так спритно виходить?
Ліза кивала, складала тарілки й чашки. Потім вона налила собі й чоловікові трав’яний чай і сіла поряд.
Чоловік роздуваючи щоки, дмухав на гарячий чай, морщився. Згадував, які подарунки йому подарували діти…
– Лізо, а ти ж навіть не уявляєш, як я втомився! Збирати гостей на день народження це приємно, але так клопітно! – заявив у підсумку Микола, позіхаючи.
І Ліза з ним погодилася. Вона точно не уявляла, як він втомився і від чого. Але що говорити про це. Є багато інших речей, які її чоловік робить чудово.
Адже у світі ніхто і ніщо не ідеальне. А день народження чоловіка і справді пройшов просто чудово…