– Синку, ти мене вибач, звісно, але нам із батьком не подобається твоя Оксана. Точніше те, чим вона займається.
– Мамо, а чим вона таким займається, не розумію?
– Ну, як же ж… В інтернеті з чоловіками знайомиться і гроші з них бере. Ми знаємо, як це робиться. По телевізору показували таке.
Ігор засміявся. Придумати ж таке!
– Мамо, Оксана програміст, робота у неї така, розумієш. Сайти створює програми різні. Дуже вигідна професія. Шкода, що я не бум–бум в цьому, доводиться водієм працювати.
– Ага, сайти. І ти їй віриш? Заходила я нещодавно до вас, то вона сказала, що їй ніколи, і що я можу сама зробити чай і попити на кухні! Яке нахабство, сказати таке мамі чоловіка! Вона навіть не відволіклася від свого комп’ютера, хай йому добре буде!
Я, звісно, часу даремно не марнувала. Залізла в шафи на кухні, а там… Безлад! Гречка розсипана, макарони розкидані. Так і таргани скоро будуть, а вона й не помітить! Хазяйка з неї ніяка. Пил скрізь.
У холодильник заглянула, а там майонез один і борщ з того року ще, мабуть. Як ти з нею живеш, я не розумію. Який з неї толк?
– Люблю її, от і вся відповідь. Мене все влаштовує. Я часто готую і нічого страшного в цьому не бачу. У кафе ходимо, додому замовляємо, жодних проблем.
– Сину, це ж скільки грошей ви даремно витрачаєте? Могла б зварити супчик, котлеток насмажити, плов зварити, і їжте собі… Вона і пиріжки, напевно, готувати зовсім не вміє, а ти ж їх так любиш.
– Мамо, пиріжки я можу їсти у тебе, якщо ти не проти. Краще за тебе ніхто їх ніколи не зробить. Нас все влаштовує. Оксана заробляє в рази більше за мене, тому нам на все вистачає. Ну, не любить вона готувати, що зробиш.
– Ох і підлиза. Все одно синку, я переживаю. Я чула, як вона з мужиком якимось розмовляла дивною мовою. Це в них такий шифр, напевно. Кажу ж, вона дивна якась… Ось, дивись, я на папірець записала, що вона говорила.
Зінаїда Петрівна полізла в гаманець і дістала звідти папірець, згорнутий кілька разів. Розгорнула і почала зачитувати:
– Жабаскрипт, апішка, баг, пітон, дропнути, копіпаста… Синку, мені здається, це щось непристойне все. Незрозуміло, чим вона займається. Я б розібралася на твоєму місці.
Ігор глянув на папірець і застиг від здивування.
– Добре, мамо, обов’язково розберуся! Бережи себе, не нервуйся. У тебе ж ювілей скоро, гості зберуться, сходи зачіску зроби, плаття купи, займися чимось приємним, не думай про погане!
– Так до речі. Сподіваюся, що твоя Оксана відволічеться від улюбленого комп’ютера і прийде мене привітати? А то перед людьми незручно, скажуть, невістка мене не поважає.
– Не хвилюйся, прийдемо обов’язково! – сказав син…
…– Ну що, кохана, розсекретили тебе, – сказав він пізніше дружині. – Тепер все зрозуміло, звідки гроші. Ти береш з мужиків гроші… Мама вивела тебе на чисту воду!
– От же ж. І як я могла викрити себе?
– Пітон, жабаскрипт, баг… Ці слова тобі говорять про щось? Мама все зрозуміла одразу.
Ігор з Оксаною гучно розсміялися.
– Сьогодні в кафе підемо, чи додому замовимо? Я б суші поїла.
– А давай я запечу овочі й курочку в медовому соусі? Й ігристого відкриємо. Мені зовсім не важко. А ти можеш попрацювати.
– Ігоре, ти золото! Мені якраз програму одну потрібно доробити.
Оксана поцілувала Ігоря в щоку і пішла працювати. Ігор почав готувати вечерю. Їм було добре разом, вони були щасливі…
…На мамин ювілей Ігор вбрався у новий костюм, який вони з Оксаною купили нещодавно.
– Ну, як я виглядаю?
– Чудово. Все, ходімо, погано спізнюватися.
День народження відзначали в кафе. Зібралися близькі родичі, мамині друзі. Зінаїда Петрівна була в новій сукні з люрексом, на голові гордо сидів шиньйон.
Усі вітали іменинницю. Настала черга Ігоря з Оксаною. Він сказав промову і подарував мамі подарунок. Путівки в санаторій для неї та батька. На місяць.
У матері від подиву аж шиньйон з’їхав набік. Вона зворушилася і кинулася обіймати сина.
– Ой, синку, ну здивував. Путівки ці ж дорогі! Ми з батьком у житті не купили б самі. Ну, дякую, любий мій!
– Мамо, гроші на путівки дала Оксана. Вона заробила на програмуванні своєму. Сказала, що заощаджувати на здоров’ї батьків не можна. Від щирого серця все. Їдьте, відпочивайте, підлікуйтеся.
– Треба ж… Яка хороша все–таки професія в Оксаночки… Розумничка! Дівчина, а така тямуща, на цих комп’ютерах та програмах розуміється.
Пощастило тобі, синку. І нічого страшного, що готувати їй ніколи, дурниця. Я можу сама вам борщі варити і приносити. Треба допомагати невістці.
– Доню, Оксаночко, дякую тобі за подарунок! Я, грішним ділом подумала, що ти поганим чимось займаєшся, а воно он як…
Видно, ти хороший фахівець, якщо платять стільки. Розумниця. Якщо допомога якась потрібна, ти скажи. Копіпасту зробити не можу, а пасту італійську запросто! І взагалі, я чекаю, коли онуками вже потішите!
Оксана посміхнулася й обняла свекруху.
– Борисе, а все–таки у нас непогана невістка! Розумна й працьовита. А решта нісенітниці, дрібниці. Я прогресивна свекруха, і не чіплятимуся до пилу і немитої підлоги…
Ох, не терпиться вже в санаторій поїхати. Ну гаразд, піду я до гостей. Похвалюсь невісткою…
