– А така квітка буває по-справжньому? – Оленка вставала раніше за всіх, одразу бігла до бабусиної кімнати і залазила до неї під ковдру. – Буває чи ти придумала?
– Ну звичайно буває, Оленко! Це ж дуже рідкісна квітка, вона всього один раз за своє життя і цвіте. А що буває, то це я точно тобі кажу, – і бабуся обіймала Оленку м’якою теплою рукою, вкриваючи їй плечі легкою пуховою ковдрою.
– Бабуся! А я занедужала, мама сказала я до садка не піду! – повідомила радісно Оленка. – Ти мені ще раз цю історію розкажеш?
Оленка обійняла улюблену бабусю за шию: – Розкажеш, так?
Бабуся дивилася на неї, посміхалася і її пишне волосся, розтріпане від сну, злегка погойдувалося. І пишним віялом обрамляло кругле рум’яне обличчя.
– Бабусю, ти на якусь добру чарівницю схожа, – Оленка пригладила їй волосся. – Я тебе люблю!
– І я тебе люблю, давай вставати, одягатися, вмиватися та бульйончик тобі варити. А історія буде ввечері, домовилися?
– Мамо, я сьогодні Оленку не поведу в сад. Посидиш із нею, гаразд? – зазирнула до кімнати бабусі мама Оленки. – А я на роботу побігла, там такий вітер і дощ, посидіть вдома день.
– Не хвилюйся, Ірино, все добре буде, ти сама то одягнися тепліше, та парасольку не забудь, – бабуся до внучки повернулася. – Вставай, сонечко, ліжко будемо заправляти.
Мама пішла на роботу, а бабуся вирішила спекти улюблені пишні оладки Оленки з родзинками. Всім відомо, що від смачної їжі та теплого чаю людям швидше стає краще.
Оленка спочатку покрутилася біля бабусі, допомогла їй збити яйця зі сметаною. Потім додавали борошно та родзинки, рівно стільки, скільки сказала бабуся і разом замісили тісто. Але випікати оладки бабуся Оленці поки не давала.
– Оленко, йди поки пограй дитинко, я тебе скоро покличу, – бабуся у Олени була вся якась м’яка і щоки її були круглі і рум’яні, ну самі як оладки,. – Йди пограй, я тобе гукну, коли готово буде.
Олена пройшлася квартирою – вона дуже любила бути вдома. З бабусею ніколи не буває нудно. А ось мамі завжди ніколи. Мама багато працює, бо не мають тата. Олена навіть питала бабусю, чи не знає вона, де тато Оленки. Але бабуся якось незрозуміло відповіла, що тато десь вже давно загубився ще до народження Оленки. А мама сказала, що їм і так добре, і ніхто їм більше не потрібен. Звичайно Оленці добре з мамою та бабусею. Але якби в неї був тато, то було б ще краще. Коли в садку по дівчат приходять татусі, Олена їм заздрить. Бо поряд із татом подруги як маленькі принцеси. Оленка дуже хвилюється, коли вона уявляє, що раптом зараз і за нею прийде її тато. І допомагатиме їй одягати черевики і пов’язувати шарф. І принесе Оленці гостинці, а вона буде поглядати на всі боки – чи всі бачать, який у неї тато? Найкращий у світі! Тоді й мама не працюватиме так тяжко, як каже бабуся. Напевно тоді мама більше сміятиметься і вони всі разом ходитимуть у кіно та на атракціони!
Олена зайшла до бабусиної кімнати за плюшевим котиком, якого забула на її ліжку, і застигла, здивована побаченим. На підвіконні в горщику стояла бабусина квітка. Чому ця колючка називається квіткою Олені було незрозуміло. Але бабуся пояснила, що дуже рідко ця колючка цвіте. Дуже рідко, може навіть один раз у житті. І сьогодні на ній виявляється розпустилася небаченої краси квітка, а вони з бабусею навіть не помітили! Спочатку Оленка хотіла одразу бігти з цією новиною до бабусі. Але потім раптом згадала про те, що їй вчора ввечері та розповідала про таку ж незвичайну квітку. Так може це вона і є, адже вона сказала, що це все по-справжньому! Оленка обережно підійшла до ніжної квіточки – як у неї багато пелюсток! Якщо зірвати один – буде зовсім непомітно. Треба зараз спробувати, адже він може більше ніколи не зацвіте. Оленка акуратно відірвала один пелюсток і вимовила заповітні слова. Так, як бабуся їх розповідала, і Оленка додала:
– Нехай мій тато скоріше знайдеться і прийде до нас з матусею! – Тут Оленка прочинила вікно і кинула пелюсток вниз. Вітер підхопив його і поніс далеко далеко!
Оленка не встигла закрити вікно, як ще один порив вітру різко відчинив його, і горщик з бабусиною квіткою впав на підлогу і розлетівся!
– Оленко, йди, оладки готові, а що там у тебе так загриміло? – бабуся зайшла, побачила відчинене вікно та горщик на підлозі.
– Бабусю, пробач, я ненароком, – захвилювалася Оленка.
– Перестань, це ж на щастя, відійди від вікна, – бабуся прикрила раму. – Видно це я погано замкнула, ось вікно від вітру і відчинилося.
– Бабуся, він розцвів, я просто хотіла подивитися, – виправдовувалася Оленка.
– Ну і що ти так розпереживалася, неси віник. Зараз ми його в інший горщик пересадимо, а цей викинемо.
– Але ж квітка зламалася! – Олена була дуже засмучена! Адже якби все спрацювало б і її тато знайшовся, то скільки можна було б ще бажань загадати. Щоб у бабусі ноги не нездужали, і щоб мама частіше усміхалася. Або щоб Оленка мала великий ляльковий будинок з меблями і в ньому жила велика родина. Лялька мама, лялька тато, і ляльки діти, і котик з собачкою. А тепер квітка нема, тепер більше нічого ніколи не вийде! Бабуся побачила розпач в очах онуки і обійняла її.
– Не переживай! Все буде гаразд, зрозуміла? Ідемо краще снідати.
На ранок вітер припинився і визирнуло сонце. Ірина вела Оленку до дитячого садка. Дивна річ – один день Оленка з бабусею вдома посиділа і одразу дівчині стало краще!
– Ірино! Ірино, привіт, почекай, – вона почула знайомий голос і обернулася. Їх наздогнав невисокий міцний молодий чоловік. – Привіт, а ти зовсім не змінилася. Навіть покращала. А я тільки вчора приїхав, вперше за шість років у рідному місті.
– Олег? А ти змінився, я тебе одразу й не впізнала. Дорослий такий, наче інша людина, – Ірина міцніше взяла руку доньки.
– Я радий, що в тебе все гаразд. Сім’я, донька. Твій чоловік, напевно, дуже хороша людина. Знаєш, я тобі дуже вдячний, що ти тоді прогнала мене. Сказала, що я нероба і що мені треба міняти спосіб життя. Я тоді різко поїхав, зрозумів, що не вартий такої дівчини, як ти. І став зрештою іншою людиною, але схоже… вже не для тебе. На жаль. А в тебе гарна донька. Хоча на тебе не дуже схожа, напевно, тато у вас симпатяга і справжній чоловік! – Олег сів перед Оленкою. – Так, малюк? Та ти просто справжня принцеса!
-У мене немає тата, – Оленка соромилася говорити з чужим дядьком. – Мій тато давно загубився, коли я ще не народилася. Він поки не знайшовся, але він обов’язково знайдеться! А поки що нам з мамою і так добре!
Олег слухав Оленку, а дивився на Ірину: – Нема тата? Адже їй п’ять років, так? Ось я не розумний, я повний…, Ірино! Дивлюся на Оленку і думаю, кого вона мені так нагадує? Але ж вона вилита я в дитинстві! Чому ж ти мені нічого не сказала? Хоча я тоді… Я тоді точно був тебе не вартий, і тебе, і нашу дитину. Ірино, дозволь мені спробувати ще раз. Прошу тебе!
Олена уважно слухала все, що говорив Олег, а потім смикнула Ірину за руку: – Мамо, ти нічого не зрозуміла? Адже це наш тато знайшовся! Мамо, я знаю чому, це квітка… у неї пелюстка… я загадала і ось!
Але Ірина та Олег вже нічого не чули. Вони дивилися один на одного не помічаючи нікого, віч-на-віч, і ніби закохувалися заново. І відчували, що знову хочуть бути разом, але тепер уже назавжди!
Оленка тепер щодня поливає бабусина квітка і дуже чекає, що можливо вона знову колись зацвіте. Хоча їй поки що навіть нічого особливо загадувати. В Оленки тепер є тато, найкращий тато на світі! І мама тепер така щаслива. А ще в Оленки скоро народиться сестричка і вдома буде ще веселіше! Бабуся тепер не скаржиться на ноги, вона така рада, що знайшовся тато Олени. А тато купив Оленці не лише будиночок для ляльок та багато інших іграшок. Він збирається купити квартиру більше, тому що у них велика щаслива родина. А їхній тато – справжній чоловік, так мама каже. І всі з нею згодні.
