Якби хтось попросив Валю оцінити її сімейне життя з тридцятирічним стажем від одиниці до сотні, то вона поставила б впевнені п’ятдесят балів.
Тому що всього в житті вистачало – щасливих миттєвостей, сумних хвилин і навіть гірких, про існування яких взагалі хотілося б навіки забути, а ще були всілякі дрібниці…
Гарні, звичайні, захоплюючі, нудні… Словом, це було таке собі звичайне життя!
А ще Валя не сумнівалася в тому, що її чоловік – Степан, цілком достойна людина, хоч і зі складним характером.
Але вона не могла точно зізнатися, чи пішла б вона за нього заміж, якби всі ці труднощі стали відомі завчасно?
Але якби подумала, то, напевно, дійшла б висновку, що пішла б… Бо все ж таки він був хорошим чоловіком і вірним.
Щодо переломного моменту, коли сімейне життя Валі змінилося, то він припав на випадок, коли вона заслабла і злягла.
-Перевтома, знаєте, не минає безслідно! – зробив підсумки лікар.
Чоловік забирав Валю додому на таксі – власна машина знову була у ремонті.
Звичайно, варто було б поміняти старе авто, на якому вони їздили вже п’ятнадцять років, але грошей на це не було.
Сім’я і так, терпляче рухалася до того що, щоб погасити кредит їх дочки Марини.
Точніше, кредит вони взяли для доньки. Тому що вона – двадцятип’ятирічна панночка, яка працювала менеджеркою, нарешті вийшла заміж і звісно, дуже наполягала на тому, щоб така важлива подія в дівочому житті була незабутньою.
-А знаєш, таке відчуття, що пластилін жуєш, – висловив свою думку на рахунок весільного торта Степан.
Дружина легенько його щипнула і зробила круглі очі, мовляв, не здумай дочці свято псувати своїм бурчанням!
-А пам’ятаєш, які раніше торти були? Бісквітні, з трояндочками з масла… Ех, от би такого шматочок, – перейшов на шепіт чоловік.
Валя посміхнулася – загалом його думку розділити можна було.
І не лише торт не виправдав очікувань.
Оформлення залу здавалося надто строкатим, з надмірною кількістю повітряних кульок, а сукня нареченої була чомусь не біла, а бежева і зовсім простого покрою…
Марина, щоправда, сказала, що її нечувана ціна виправдана – бо це англійський шовк і сукня ручної роботи…
Валя тоді не стала вникати в деталі і сперечатися. А який сенс? Це ж донька виходить заміж! Тож нехай сама все вирішує.
Сімейне життя молодих почалося у власній квартирі – вона у спадок від дідуся дісталася нареченому.
І коли Степану доводилося бурчати про те, як він втомився тягнути на собі весільний кредит, Валя нагадувала йому, що все не так погано ще – хоч із іпотекою дитині допомагати не треба!
Повернувшись додому Валя з порога подумала про те, що заслабла вчасно, тому що до закриття кредиту два платежі, а отже, потім можна буде трохи розслабитися.
Справа була в тому, що Валя не лише викладала англійську, а й підробляла репетитором з іноземної мови.
Степан працював на заводі. І саме у зв’язку з його роботою і відбулися перші зміни.
На роботі теж треба харчуватися. І Степан був категорично проти кафе, всіляких там суші в доставці, бутербродів і навіть їдальні. Тільки домашнє! І різноманітне, будь ласка.
Валя ніби нічого проти не мала. Але часом, закрутившись по роботі, не завжди встигала…
Але все таки готувала чоловіку все свіженьке й натуральне.
-Любий, я втомлююся… Ну, як я тобі встигну перше, друге, салат і десерт? – запитувала Валя.
Але чоловік зазвичай починав бурчати, що ось, його прабабця в полі працювала, на сім’ю з восьми чоловік готувала і ще на сцені сільського клубу виступати встигала…
-Ну що я можу сказати? – розвела якось руками Валя. – Розумниця, твоя прабабця! Але я з іншого тіста, не здатна я на все це… Може, все-таки нормально буде, якщо напівфабрикатів наліплю у вихідний і потім, як треба, приготую?
-Ти чула, що у замороженого м’яса на п’ятдесят відсотків гірша засвоюваність? А вареники із замороженого тіста? Та вони ж одразу відчуваються, які!
Валя зітхала і як не втомлювалася – а змушена була вставатиь до плити після роботи, щоб коли чоловік повернувся додому, була у нього й вечеря пізня, а ще було те, що завтра вранці з собою взяти.
І ось одного разу, повертаючись із роботи, Валя побачила, що недалеко від будинку відкрилася кулінарія.
Вона туди у відділ випічки зазирнула, по свіжий хліб, але ще її погляд зупинився на вітрині з салатиками… І раптом вона спонтанно сказала:
-Мені, будь ласка, Дари Нептуна, великий лоточок.
І коли чоловік повернувся з роботи, то разом з домашніми голубцями і яблучним пирогом, на столі стояв цей самий салат.
-Дуже смачно! Новий рецепт, так? Раніше не готувала, – похвалив Степан, підчищаючи тарілку з-під салату хлібцем.
-Новий. Сподобалось? По-домашньому смачно? Ще нове приготувати? – уточнила Валя, а сама почувала себе… Трохи, як обманщиця.
Ще б пак! Давати чоловікові готове з кулінарії! А він і не помітив… І йому сподобалося… А чому б і не повторити…
З того часу так і повелося – якщо вона не встигала готувати, а часто, і просто, щоб полегшити життя собі, Валя ставила на стіл те, що купувала в кулінарії.
Так, виходило дещо дорожче за домашню кухню, але за це вона отримувала безцінне – вільний час, можливість відпочити, повалятися з книжкою… І так тривало з місяць.
А потім одного разу в обідню перерву чоловік сидів у кімнаті відпочинку і там же влаштувався ще один чоловік – молодий, неодружений, зелений зовсім хлопчина, новачок на заводі.
Степан із великим задоволенням наминав салат, а поряд на нього чекали розігріті в мікрохвильовці булочки з листкового тіста з вишнями.
-Ти б на домашнє переходив. Смачніше і корисніше, – сказав він новачкові.
-А мені нема кому готувати, – знизав плечима хлопець. – І взагалі, я в кулінарії одній беру, то там готують таку вже смакоту! Не відрізниш від домашнього!
-Ну не скажи, – строго глянув на хлопця Степан. – Домашнє завжди відрізняється. Ось, спробуй! – і він простяг хлопцеві булочку.
-Вишня-родзинки, і з горіхом та корицею, – зауважив, спробувавши її, хлопець. – Так це ж із кулінарії!
-Це моя дружина готувала, – розгублено зауважив Степан.
Хлопець тим часом дістав лоток із тефтелями в томатному соусі.
-А салат? – кивнув він на порцію Степана. – Дуже схожий…
-Тефтелі, – раптом здогадався Степан. – Можна спробувати?
-Так, будь ласка, – пригостив його хлопець.
Степан спробував. Томатний соус з відтінком паприки, багато часнику…
-А там часом немає салату з кальмаром, яловичиною та ананасом?
-Є…
-А оладки з гарбузом і насінням?
-Теж є! А що?
-Та так … Просто мені, схоже, дружина це кладе…
Степану було важко повірити в правду, що відкрилася. Він навіть версію склав – можливо, просто це збіг і дружина готує схожі страви?
Апетит зник. Настав час повертатися на робоче місце.
-Ти вчасно! Вечеря готова! – радісно повідомила Валя чоловікові, який переступив поріг.
Степан прийшов додому пізно. Він мовчки роззувся в коридорі і почепив пальто на вішалку. Степан пішов у ванну, вимив руки і пройшов на кухню.
У тарілці вже парувало рагу з курки із зеленим горошком. Це була фірмова страва Валі вже років з десять.
Поруч стояв салат з морепродуктів.
Ось він був новенький у її кулінарному репертуарі.
Степан сів за стіл, поколупався вилкою в салаті й обернувся до дружини.
-Кохана, скажи мені чесно, де ти взяла цей салат? – раптом запитав він. – Ти мене годуєш тим, що купуєш у кулінарії?
Валя застигла, не донісши чайник до чашки. Вона розгублено дивилася на чоловіка…
-Іди, обійму, – сумно сказав Степан і зробив те, що обіцяв.
Валя шмигнула носом.
-Ну ти чого? – зітхнув чоловік. – Ти б сказала, що тобі важко, не можеш готувати! Я б… Гаразд, якось поїв би напівфабрикати, чи там, у їдальні нашій харчувався… Тільки брехати навіщо, люба? Негарно це. І прикро навіть. Так, – тепер чоловік усміхався. – Миритися будемо?
-Будемо, – Валя кивнула.
-Тоді давай за стіл! Голодний я! Що там у нас сьогодні?
Ось так у сім’ї було вирішено питання із харчуванням чоловіка на робочому місці.
Минуло десь із місяць… На заводі відбулися дуже великі зміни – у керівника, змінилася секретарка. І яка красуня була взята на роботу!
Ноги довгі, волосся золоте, очі сині, а ще дев’ятнадцять років і цим усе сказано.
Щоправда, говорили про все це тихенько і навіть з побоюванням, бо секретарка на ім’я Ніна була керівнику рідною племінницею.
І Степан опинився серед тих, хто дивився. І проводив поглядом юну красуню. Взагалі, раніше за собою подібного він не помічав…
Звик вже до того, що якщо людина одружена, то всякі там дурниці з милуванням красунями – це нісенітниця і дурощі!
Виняток – перегляд фільмів у сімейному колі. Там маєш право милуватися актрисами. Бо знаєш напевно – дружина, можливо, теж дивиться зацікавлено на якогось героя стрічки. Але тут було справжнє життя.
І Степан раптом задумався про те, а якою була і якою стала його Валя? Ні, звичайно, треба враховувати вік! З плином десятиліть ніхто свіжішим не стає. Але було ще щось, що він помітив і обдумав тільки зараз.
Все сталося того дня, коли Степан із дружиною вирушили у торговий центр – в салоні посуду був розпродаж і не зайвим було придбати новий рондель.
Але коли з цим завданням було покінчено, Степан замість того, щоб попрямувати до виходу, м’яко відвів дружину зовсім в інший бік…
-Куди ми йдемо? – запитала Валя.
Вона не розуміла, навіщо вони звернули до магазинів одягу, може, шкарпетки треба купити? Запитала про це чоловіка прямо, а відповідь її здивувала.
-Не шкарпетки, а сукню.
-Що?
-Сукня потрібна… Тобі.
-Навіщо?
-Тому що… Жінки ж купують собі іноді одяг новий і гарний? От і ти, – Степан змахнув рукою в повітрі. – Ти давно собі нічого не купувала.
-Я теплий светр взяла і спідницю на роботу.
-Та я не про те! – ідеальний план не йшов ідеально і це навіть трохи почало дратувати. – Мені премію виписали… Ось я й подумав, – Степан набрав більше повітря і постарався вкласти якнайбільше переконливості у свої слова. – Що моя дружина дуже гарна жінка, а у шафі у неї мало речей! Тобто вони є… Але практичні.
-З якого часу ти в жіночому одязі став розбиратися?
-Я просто… Згадав, скільки у тебе суконь, блуз і всього іншого було, коли ми тільки одружилися.
-Так і літ мені скільки було! – сумно посміхнулася Валя. – Зовсім дівчинка…
-Ти й зараз гарна. І я хочу, щоб ти балувала себе.
-Степане, ти добре почуваєшся? Я тебе щось не впізнаю.
-А хіба немає у чоловіка права хотіти, щоб його дружина раділа жіночим штучкам і була гарною?
-Значить, на твою думку, я зараз негарна?
-Ех! – вигукнув Степан і сів на диван посеред торгового центру. – Ну, як ти мене не розумієш…
Валя присіла поряд. Кілька хвилин подружжя мовчало, спостерігаючи за тим, як тече повз них галасливий людський потік… Кожен думав про своє. І один про одного теж думали Степан і Валя. Нарешті, вона наважилася:
-Я, здається, тебе розумію… Просто я звикла якось… Ми давно одружені і я думала, що… Нерозумно буде, якщо почну вбиратися, чепуритися! Але ти… Віриш, що розплющив мені очі?
-Вірю, – відповів Степан.
Підвівся, простяг руку дружині і посміхнувся.
-Ходімо?
І вони пішли. Вибрали дорогий магазин одягу. Валя обрала для себе літню шовкову сукню. А ще спитала у чоловіка поради – які б босоніжки підійшли до неї? Степан запропонував взяти червоні. То був зухвалий для Валі колір – раніше вона таких не носила. Але вона їх вибрала. А потім вона вмовила Степана на те, щоб обрати краватку.
І нарешті, з пакетами, щасливі, вони вийшли з магазинів… Настав час іти додому.
-Вечеря пізно готова буде, – зітхнула Валя.
-Ну, її! – махнув рукою Степан.
-Тобто як це?
-Просто. Може, піцу замовимо?
Ідея була незвичайна для них, але Валя погодилася. Замовили піцу і замість того, як вони планували ще з ранку, розбирати в пізній вечір завали на антресолях у коридорі, вони сіли дивитись кіно.
Але цього разу чомусь головна героїня – розкішна італійка, вже не здавалася Степанові такою вже прекрасною.
Він кинув погляд на дружину – ось хто для нього найпрекрасніша жінка на світі! Валя ж була занурена у фільм…
Але головний герой не видавався їй дуже цікавим чоловіком. Тому що вона раптом зрозуміла, що її чоловік теж здатний на гарні вчинки.
Могло здатися, що в їх житті практично нічого не змінилося, але самі вони помічали зміни і раділи їм. Трохи менше домашніх справ, які можна відкласти, щоб побути разом, хоча б просто посидіти поруч, читаючи кожен свою книжку. І ще всілякі дрібниці.
А потім, одного дня, зателефонувала донька. І сказала, що вони з чоловіком вирішили взяти машину. Але машину хочуть хорошу і, значить, треба брати кредит. Знову. Не допоможете, батьки?
-Вибач, дочко, але ніяк! Ось, все розписано на термінові витрати! Так, на здоров’я… Все, бувай! – сказала Валя.
-Що там? Все добре? – стрепенувся Степан, який чув частину розмови.
-Ні, але так вона знову проситиме, – пояснила Валя. – Гроші нам самим знадобляться, згоден? Може… У відпустку поїдемо, га? На море?
-А знаєш, це чудова ідея! – посміхнувся Степан. – Років сто там не були!
