Гарний чоловік, який подобався б усім без винятку, – велика рідкість. Завжди знаходяться люди, які шукають вади: зарозумілий, сноб, нарцис. І подібні епітети приписують щасливому власнику зовнішності кіноактора.
Таким якраз і був Станіслав Микитенко. Він був керівником комерційного відділу у своїх неповних тридцять п’ять років.
У колективі його любили, але без пліток все одно не обходилося. І найпопулярнішою темою закулісних жіночих розмов була його дружина Наталя. З нею він приходив на всі корпоративи, та й у місті їх часто бачили разом.
І ніхто не міг зрозуміти, ну чому такий красень з білосніжною усмішкою і фігурою атлета вибрав собі за дружину таку непоказну, дружину? Наталя була звичайнісінькою зовнішності.
За собою стежила, одягалася добре. Але непоказна фігурка та коротка стрижка перетворювали її на простушку. І каблуків вона не носила, і косметикою не користувалася. На вечорах завжди з’являлася у закритих сукнях та туфлях «для жінок за…».
А Станіслав прямо світився поряд з нею, і всі незаміжні дамочки під сорок в сукнях з відкритими спинами і на шпильках невдоволено підтискали губи. Кожна уявляла себе поруч із ним як прикрасу його і так благородної зовнішності.
Але поступово всі звикли, що тут нічого ловити, ні на кого він не клює, компліментів не розсипає, хоча ставиться до всіх рівно і доброзичливо. Жодних переваг. І все ж таки найцікавішою в цьому незрозумілому феномені була Алла Микитівна, його заступник.
Вона не мала видів на свого начальника, була заміжня, але характер у дами був досить своєрідний: не давало їй спокою те, що Микитенко по-справжньому любить свою непоказну дружину.
– Ну, немає в ній ні краплі жіночої краси. А у чудовий характер і золоту душу я давно вже не вірю, – ділилася вона з колегами, поправляючи модні окуляри та моргаючи накладними віями. – Не це чоловікам потрібно, повірте. Форми, жіночність, – ось що приваблює чоловіків.
Жінки слухали, слухали, але поступово втратили інтерес до цих закулісних розмов. Любить Станіслав свою дружину, і добре. Пристрасті по ньому давно вже вщухли.
Але раптово знову виникли з новою силою з появою у нього у відділі молодої співробітниці Інрини. Красуня відразу стала предметом загального обговорення.
Всі знали, що вона незаміжня, татко великий начальник, сама одягнена з голочки, машинка, годинник, парфум – все по першому розряду. І почали мимоволі придивлятися: ну не може такий чоловік не зацікавитися цією Іриною!
Станіслав і справді почав сам вводити її в курс справи, давав особливі доручення, запрошував на п’ятихвилинки, попивав каву за розмовами. Алла Микитівна відразу почала розставляти акценти:
– Ну, що я вам казала, любі мої! Ось і поплив наш красень, варто було свіжому струменю влитися в наш колектив.
– Та облиште ви, Алла Микитівна! Це все робочі моменти. Він з усіма так спочатку, а потім і помічати перестає, – відповідали пані, але зерно сумніву все ж таки посіяне і потихеньку проростало в їхніх жіночих самотніх думках.
А раптом і справді неспроста їй стільки уваги, цій Ірині? Поряд з Наталкою її ніяк не поставити.
І тут раптом нова хвиля інтересу захопила колектив: майбутнє відрядження до постачальників. Директор викликав Станіслава до себе і сказав:
– Треба б у Київ з’їздити. Але я хочу, щоб ви Ірину взяли з собою. Познайомте з партнерами, введете в курс справи. Дружина не буде проти?
Станіслав не зрозумів питання: чому вона має бути проти? Відрядження траплялися й раніше, які проблеми?
– Ну все ж таки ви не один їдите цього разу.
Дізнавшись про відрядження, Алла Микитівна прийшла до директора до кабінету та заявила:
– Відправте і мене теж. Тут деякі документи не в порядку. Хочу владнати сама, бо Станіслав буде зайнятий іншими питаннями, не хочу його навантажувати.
Директор подумав, що це навіть на краще, що Станіслав не один вирушить у цю поїздку, розмов буде менше. А то дамочки і так вже шепочуться по кутках, а він пліток не виносив.
Насправді ж Алла Микитівна вирішила провести експеримент: поспостерігати за парочкою і навіть парі зробила, що не встоїть Микитенко!
– Ось побачите, звабить вона його. Я ж бачу, як вона з нього не зводить очей! Сьогодні вранці так йому з машини посміхалася, що він аж почервонів.
Усі недовірливо принишкли, але сперечатися не стали. Так і поїхали вони втрьох, залишивши всіх у тривожному очікуванні.
Роботи у столиці було багато, зайняті були з ранку до вечора. А після роботи проводили час за вечерею, в ресторані, так само обговорюючи справи насущні. Ірина поводилася коректно, ніяких ознак флірту до начальника не подавала.
А Алла Микитівна слідкувала за ними пильно. Не вірилось їй, що все тут так невинно. Не могла вона не помітити, що Станіслав з Іриною намагаються її позбутися. То до кафе відійдуть, то в фойє сидять балакають після вечері. І для ображеної Алли це були знаки того, що парі вона таки виграє.
Нарешті робочий тиждень добіг кінця. У п’ятницю звільнилися раніше, завтра додому. На вечерю Алла Микитівна з ними не пішла, але вирішила простежити за парою з далеку. Чомусь впевненість, що цю ніч вони проведуть удвох, не покидала її.
Вона причаїлася в дальньому куточку розкішного фойє і почала спостерігати. Станіслав з Іриною вийшли з ресторану, потім він залишився стояти біля виходу, а вона збігала нагору і невдовзі повернулася зі своєю дорожньою сумкою.
Ішла одинадцята година ночі, коли до готелю під’їхало таксі, куди сіла «закохана» парочка і поїхала в невідомому напрямку. Ішов сильний дощ, погода була погана.
– Що й потрібно було довести, – сказала вона собі, піднявшись у номер, і зателефонувала до однієї з колег. – Ну все, готуйте ящик ігристого. Парочка дозріла, – радісно повідомила вона і впала на ліжко, задоволене своєю проникливістю.
«Звичайно, тут вони б вдвох не залишилися надто ризиковано. Значить, в іншому готелі номер зняли. Туди й рушили. А куди ще можна поїхати в таку погоду і в таку годину?», – розмірковувала вона, впевнена у своїй правоті.
Від неї не вислизнули їхні зацікавлені погляди один на одного, легкі дотики та дружні посмішки. Тільки от чи дружні?
Жінці не спалося, їй будь-що хотілося розвіяти цей міф про чоловічу вірність. Вона сама ось гарна собою, а чоловік все одно зраджував пару разів із молодими. А тут прямо таке кохання. Та бути цього не може!
Заснула Алла Микитівна лише під ранок. У суботу по обіді вони відбували додому. А до сніданку вона мало не проспала. Трохи заспана і навіть не нафарбована до ладу спустилася до ресторану, не чекаючи побачити там солодку парочку. Але яке ж було її здивування, коли вона виявила за столиком… Микитенка з дружиною.
Вони запросили Аллу Микитичну приєднатися, і тут з’ясувалося, що вчора пізнім рейсом приїхала Наталя, щоби провести з чоловіком вихідні у Києві. А Ірина зворотнім рейсом поїхала додому. У її батька ювілей у суботу, їй захотілося повернутися раніше.
Аллі Микитівній стало прикро ледь не до сліз. І в той же час вона подумала: «Яка ж я не розумна! І чого я прив’язалася до цього Микитенка? Ну любить він свою дружину і слава Богу».
І вперше ця Наталя видалася їй навіть симпатичною. Напевно, від того, що очі сяяли щастям, а поряд був красень-чоловік, ніжно обіймаючи її. Тільки перед колегами буде незручно. Доведеться викручуватися.