– Ну якщо ти до нас надовго, значить вже не гостя. Так що Наталя, бери лопату і на город, картоплю копати – заявив рано вранці дядько Микола за сніданком.
Наталя навіть рот відкрила від здивування. Не для того вона їхала в таку далечінь, щоб городи копати. Але ж, коли дядько Микола з сім’єю в минулому році в гості приїжджали, вона їм таку культурну програму організувала. Стільки грошей витратила. А вони он, як віддячили? Наталя зі злістю взяла лопату і вийшла на город. І ахнула. Безмежне картопляне поле, здавалося тонуло на горизонті. Тітка Оля і дядько Микола вже щосили працювали, а Наталя все не могла прийти в себе.
Сюди вона поїхала за порадою мами. Ну всім іноді чоловіки зраджують. Але коли Наталя застала його з сусідкою, у неї почалася дeпpeciя. І головне сліз то не було. А була якась тупість в голові. Сяде чай пити, відключиться. А коли в себе прийде, перед нею чиста чашка стоїть. Або книгу візьме, а букви в слова не складаються. Думала, що все, хана, пора лiкyвaтиcя, але мама відмовила.
– Ти до, дядька Миколи поїдь. Погостюй, позасмагай, в річці викупайся. Там ще джерело є, кажуть біди відводить – Ось вона і поїхала. Спочатку на поїзді добу, потім шістдесят кілометрів по щебені.
Село була невелике, але красиве. Багато зелені, смачні запахи різнотрав’я. “Ось тут мені і справді полегшає” подумала вона, поки йшла до дому родичів. Зайшла на двір, двері приперті поліном. Наталя поставила валізу і пішла шукати господарів. Але обійшовши всі будівлі, побігавши від агресивного півня, їй довелося сісти на ганок і чекати.
Знову охопив сум. Ну чому у неї, розумниці, красуні, все так безглуздо в житті? Начебто в дитинстві потрясінь не було. Жила з батьками і бабусею. Єдине дитя в сім’ї. Усе найкраще їй і для неї. Над нею тряслися, оберігали. Вступила через татові зв’язку в престижний університет, де вона блищала. Не знаннями звичайно, а модними речами і яскравою зовнішністю. Кавалерів було, будь-якого вибирай. А вона вибрала самого непопулярного. Приїжджий, в окулярах, худий до непристойності. Зате розумний. Ну не пара він їй був, про це говорили всі. Але вона звикла домагатися того, чого дуже хоче. Закохалася в нього, ходила хвостиком. Познайомила з батьками. Ті ясна справа, здивувалися. Не таким вони уявляли собі обранця своєї дочки. Але і весілля справили і квартиру подарували.
Ось тут і з’ясувалося, що Наталя робити толком нічого не вміє. Все робив Саша. І прибирав і готував. А вона лащилася до нього – Ну прости свою, кішечку. Ось побачиш, я всьому навчуся – і спробувала. За допомогою інтернету стала вчитися готувати. Але в підсумку виявилося, що вона найкраще вміє, так це воду кип’ятити. З пранням теж не вийшло. Здавалося закинув брудне, витягнув чисте. Погладив і в шафу. Але після того, як після її мереживної білизни бірюзового кольору, всі сорочки Саші стали незрозумілого кольору, прання їй заборонили. Так само з прибиранням. Підлогу помила, розводи всюди. Пилосос її зовсім дратував, ламався після десяти хвилин прибирання.
А сусідка Надя, жінкою була простою і доброзичливою. Часто приносила пироги. Казала, що звикла на велику сім’ю готувати, ось і виходить багато. Це зараз Наталя зрозуміла, що вона хитрістю Сашу прикормлювала. Ну щоб з сім’ї його відвести. Їй навіть на думку не спало, що ось Саша та Надя і були парою. Обидва виросли на околицях. Без блату завоювали столицю. При цьому працювали не покладаючи рук. Вони все вміли, все могли. І під’їзди помити, якщо їсти нічого. І за слабою людиною доглядати, терплячи його примхи, заради даху над головою.
Роздуми Наталі перервали господарі. Дядько Микола вигукнув:
– О, Натля, в гості приїхала. Добре. А чого на ганку сидиш? Двері не замкнені. Зайшла б, відпочила з дороги
Наталя стала виправдовуватися: – Та мені незручно було. Все-таки не свій будинок
Дядько Микола відкрив двері і сказав: – Прошу в наш будинок. Ольга, йди клич гостей, все таки племінниця приїхала
Тітка Оля, мовчазна жінка, кивнула головою. І скоро дім набився гостями, які з цікавістю оглядали міську. Наталя переодяглася, одягла короткий топ і шортики. Дядько Микола крякнув, глянувши на її наряд, а тітка Оля нахмурились. Але обидва тактовно промовчали.
Незабаром Наталі стало нудно. Поохкаючи небагато, та поговоривши про міське життя, гості здавалося забули про неї. Затягнули свої тужливі пісні про те, що любила, а потім розлюбила. З молодих за столом було двоє хлопців, явно молодших за неї. Але не соромлячись запросили погуляти по селу. Вона відмовилася. Ходити з сопливими хлопцями і милуватися темрявою, їй не хотілося. Після дороги, їй хотілося спати. Що вона і зробила, влаштувавшись в кріслі біля телевізора.
А рано вранці її розбудила тітка Оля. Наталя не пам’ятала, як опинилася на дивані, накрита пледом.
– Вставай снідати, племінниця – сухо сказала та, і Наталя подивилася на годинник.
Так вона зроду о шостій ранку не вставала. А тут незручно вередувати і вона вийшла на кухню. Дядько Микола щосили вже наминав яєчню з салом. Пишні оладки, стояли на столі. Наталя скривилася, вона снідала свіжозвареною кавою і тостами з джемом.
-Чого стоїш, гайда за стіл. Підкріплюйся, до обіду ще далеко. Вчора забув запитати, ти надовго до нас? –
Наталя сіла за стіл і мляво колупаючи яйця, похмуро відповіла: – На тижні два або місяць – Ось тоді дядько Микола і сказав, що раз так, то пора і попрацювати.
Перший день Наталя пам’ятала погано. На руках від лопати, відразу надулися пухирі. Спину ломило і пекло від сонця. Родичі, які звикли до фізичної праці, справно йшли вперед, а Наталі хотілося впасти й заплакати. Потім був невеликий перекус на веранді. Але дівчині нічого не лізло в рот. Вона тільки з жадібністю пила холодний і смачний квас.
– Даремно не їсиш, сил не буде – зауважив дядько Микола, доїдаючи другу порцію гарячого борща.
– Не можу. Апетиту немає – відповіла Наталя.
– Ну як знаєш – відгукнувся той і сказав тітці Олі – Наталя нехай посуд помиє, а ми підемо сіно поворушити, щоб краще підсохнуло. Впораєшся, племінниця? – і підморгнувши їй, вийшов. Вона слідом показала йому язика.
Налила в таз води і стала шукати миючий засіб. Його не було. А посуда жирна, її в простій воді не відмиєш. Наталя подумала і додала соди, допомогло, але не дуже. Додала окропу і справа пішла. Після того, як остання тарілка була домита, вона зі сльозами подивилася на свої руки. Вони були червоними, манікюр наполовину обідраний, а на мізинці взагалі ніготь зламаний.
А потім знову було безкрає поле картоплі. Уже вночі, засинаючи, вона твердо вирішила, поїхати додому. Але дядько Микола, здавалося читав її думки:
– Що, додому захотіла? Тільки давай завтра. Автобус не кожен день ходить. А сьогодні давайте за ягодою. І матері привезеш гостинець – Довелося Наталі погодитися.
Ягоди і справді були смачними. Соковитими, великими. Вона спочатку їла, а тільки потім стала збирати. Так ягідка за ягідкою, вона заблукала. Відерце повне, а родичів немає. Вона стала гукати. Тиша. Сльози потекли з її очей.
– Чого ревеш? – раптом запитав хтось.
– Заблудилась – по дитячому, схлипнула вона і підняла очі.
Перед нею стояв високий чоловік з широкими плечима. Якщо вона в дитинстві уявляла принца, то зараз він стояв перед нею.
– Це ти до Акімовим приїхала? – запитав він низьким голосом
– Так – боязко сказала вона.
– Ну пішли, проводжу – і пішов попереду неї, вона попрямувала слідом.
Увечері вона розпитати дядька про свого рятівника. Той примружився:
– Сподобався? Він усім подобається. З нього навіть картину одна дамочка малювала. Всі намагалася його в місто відвезти, Іван ні в яку. Він підкидиш . Його тітці Галі, якась недолуга мати підкинула. А у тої, у самої троє було, але і цього прийняла. Виростила, вигодувала. Сама ж бачила, який богатир. Ось тільки не одружився до сих пір. Йому якась гадалка ляпнула, що одружується він на тій, у якої десь родимка буде. Де, чесно, не знаю. Я думаю, набрехала вона йому в сім мішків гречаної вовни, а він чекає. Так і залишиться відлюдьком на все життя – закінчив він з усмішкою.
А у Наталі була родимка на п’яті, велика. Вона її соромилася дуже, тому взуття носила тільки закрите. Вона намагалася її вивести, але її переконали, що це проблематично. Вона і стала її маскувати. Взуттям, шкарпетками.
А тут пішла вона на річку скупатися, та через незнання у вир потрапила. Вже втрачаючи свідомість, вона відчула, що сильні руки підняли її нагору. Коли вона прокинулася, то побачила Івана. Той тримав її за ногу і розглядав родимку. Потім взяв її на руки і легко поніс у будинок дядька. Зайшов до хати і відразу сказав:
– Прошу руки вашої племінниці. Вона моя майбутня дружина, яку я все життя чекав
Наталя зістрибнула з його рук: – З глузду з’їхав? Я в місто завтра їду, яке заміжжя? Ні за що? – і пішла в кімнату.
Через три роки, вагітна жінка, тримаючи за руку однорічного сина, стояла біля краю покосу.
– Іване, Іван. Ми тобі їсти принесли – З кущів вийшов чоловік і легко підхопив жінку на руки
– Наталя, з глузду з’їхала? Тобі народжувати скоро, а ти в таку далечінь прийшла?
Вона щасливо притулилася до його плеча: – Тому що я тебе люблю.
