Скільки пам’ятав себе Михайло, його батьки постійно сварилися. При цьому він явно розумів, що справа була не в його батькові. Його батько був добрим, дбайливим, добрим і дуже любив Михайла і його маму. Проблема була в мамі Михайла. Вона завжди була незадоволена і завжди вигадувала найменші приводи, щоб насваритися. При цьому вона зазвичай сварилася на батька, але якщо під руку траплявся Михайло, то і на нього теж. Михайло ніяк не міг зрозуміти навіщо вона так робить: адже і він, і його батько поводилися ідеально. Принаймні йому так здавалося. Але одного разу все розкрилося.
Того дня він був у Сергія – свого друга з класу та дивився у вікно. І навіщо він тоді вдивлявся у це вікно? Адже якби не дивився, нічого напевно не сталося чи сталося, але пізніше або він нічого не зрозумів би.
Загалом він побачив свою матір, яка йшла з незнайомим йому чоловіком і його мати посміхалася і, напевно, сміялася, а потім вони почали цілуватися. Ось просто на вулиці. Зупинились і розпочали.
Михайло протер очі. Але як би він не тер їх, то була його мама.
І напевно в цей момент він зрозумів, чому вона завжди не задоволена . Вся справа в тому, що вона не любить ні його батька, ні Михайла.
У його голові склався пазл із уривків розмов, із недомовлених слів, із не зрозумілих поглядів.
Просто вона не любить їх і все. Просто вони їй не потрібні.
-Що там, Михайле? На що ти дивишся? – Запитав Сергійко.
-Та нічого. Ні на що, – швидко зреагував Михайло. – Піду я додому, мабуть.
Михайло натягнув на себе куртку і вибіг надвір. Матері його вже не було, і тоді він побіг додому. Він відчинив двері своїм ключем і зрозумів, що нікого немає вдома. Тоді Михайло засів за уроки, але ніяк не міг зосередитись і тому в нього нічого не виходило.
Потім прийшов батько. Вони разом приготували вечерю і почали чекати маму, але час минав, а вона так і не приходила.
Настала 7-ма вечора, потім 8. Михайло допитливо дивився на батька. Він бачив, що батько теж хвилюється. І ось, Михайло вже наважився розповісти батькові те, що бачив, як раптом у замку заскрипів ключ і увійшла мама.
-Мамо! – вигукнув Михайло і кинувся до неї і обвив її талію руками. Але його мама навіть не звернула на нього уваги. Вона дивилася на батька.
Михайло відчував, що зараз щось станеться.
-Я йду, – почув Михайло слова матері. Тоді він не міг зрозуміти куди й навіщо, тільки міцніше схопився за неї і заплакав.
-Мамо, мамо, – схлипуючи твердив він. – Ні! Я з тобою!
Батько стояв і мовчав і дивився на неї.
Мати почала забирати руки Михайла від себе, кажучи, що вона їде дуже далеко і що з батьком йому буде краще
-Та відчепись ти вже, – в серцях гукнула вона Михайлові, і сказала батькові, щоб він забрав вже нарешті його від неї.
Батько не зробив жодного кроку. Тоді мати примудрилася якось виплутатися з рук Михайла, а потім вислизнути з квартири, кинувши ключі на підлогу і голосно закривши двері.
-Мамо! – плакав Михайло. – Мамо!
Тієї хвилини йому здавалося, що він втратив щось найдорожче у своєму житті.
Михайло не знав що робити: бігти за нею чи залишатися з батьком?
І тут він відчув на своєму плечі руку батька і почув спокійний, але сумний голос:
– Ходімо вечеряти.
Михайло зітхнув і поплентався за своїм батьком.
А потім почалося життя без мами. І якою б вона не була поганою, йому хотілося бути з нею. І, звичайно ж, Михайло пережива. Переживав, що довкола нього у всіх мами були. Татів не було, це так, але мами були… Щодня він мріяв про те, що вона чарівним чином з’явиться поряд з ним і він обійме її і притиснеться і відчує її такий рідний запах. А вона…вона…Він навіть не міг придумати, що зробить його мати…Може теж обійме або погладить по голові…
***
-Щастить тобі Михайле, – сказала його подружка Наталка, з якою вони разом йшли до школи.
-У чому мені щастить? – здивувався Михайло.
-У тебе тато є, – важко зітхнула Наталка. – І він тебе любить. І він про тебе піклується. А я його не маю.
-Як немаєш? Твій же тато дядько Микола, – здивувався Михайло.
-Ну так… дядько Микола. Ось тільки з мамою він давно не живе, і я йому взагалі не потрібна.
-Але мама тебе любить!
Наталя знизала плечима:
-Ну і що? А тато ні.
У цей момент вони якраз підійшли до шкільної будівлі та розійшлися по своїх класах.
І весь день Михайло думав про цю розмову. Треба ж, Наталка мріє про тата, якому вона не потрібна, а я мрію про маму, якій я не потрібний. А тих людей, які поруч із нами, ми виходить не цінуємо? Адже мій тато стільки для мене робить. І я впевнений, що й Наталки мама теж.
Чому ж так виходить?
У той момент Михайло вирішив, що коли виросте, обов’язково підбере собі таку дружину, яка б ідеально йому підходила і якій він теж ідеально підходив би і тоді вони завжди будуть разом і їхні діти ніколи не переживатимуть, як зараз переживає він або як переживає Наталка .
****
Ішов час.
Михайло закінчив школу, потім вступив до інституту, потім його закінчив, влаштувався на роботу.
Здавалося б і – ось воно, життя звичайної людини.
Але не все було в його житті як у всіх, він мав чітку установку – знайти ідеальну дружину.
****
-Михайле, а в тебе з Катею все серйозно чи ні?
Михайло був у гостях у свого друга, Сергія, і допомагав збирати комп’ютер.
-Не знаю, – Михайло почухав потилицю. – Поки не знаю ….. А що?
Сергій почервонів.
-Просто вона мені подобається. А вона довкола тебе все в’ється і в’ється. І взагалі не розумію, що в тобі дівчата знаходять, чим ти їх приваблюєш?
Михайло засміявся.
-Та нічим.
-Тоді чому поряд з тобою їх юагато, а поряд зі мною ні?
-Не знаю, – Михайло знизав плечима і посміхнувся. – Правда, не знаю. А щодо Каті? Я думаю, що вона таки не моя друга половина. Так що… а давай я побачення вам двом влаштую, га?
-Ну давай, – не рішуче сказав Сергій. – А чому ти думаєш, що вона тобі не підходить?
Михайло знову знизав плечима і посміхнувся:
-Знаєш, я хочу знайти таку дівчину з якою хочу прожити все життя. І я знаю яка вона має бути на зовнішність, яка в неї має бути постать, ну і якою вона має бути людиною.
-Ти серйозно зараз? Та дівчата можуть прикидатися і ти ніколи не дізнаєшся, що в неї всередині. Про що думає, що мріє, що хоче.
-Тому я слухаю їх і розмовляю з ними, я завжди намагаюся кожною стати другом. Може тому вони довкола мене і ходять? – Але я ще не зустрів жодної, у якої не було б недоліків.
-Та ти так все життя можеш шукати тоді. Тому що не буває людей без вад! Та й ці недоліки не завжди одразу виявляються, – заявив Сергій.
-А я нікуди не поспішаю, – спокійно відповів Михайло.
І знову помчали дні.
****
Михайло сидів за столом і поглядав на Світлану. Світлана в цей час хвацько готувала вечерю і розповідала Михайлу про те, як пройшов у неї день.
В принципі, вона його цілком влаштовувала і іноді здавалося, що вона саме та людина, яку все своє недовге життя шукав Михайло. Тому він навіть запропонував їй пожити разом і думав про те, щоб узаконити їхні стосунки.
-Михайле, я хочу на вихідних до батьків з’їздити, – сказала Світлана.
-Добре. Давай разом поїдемо, – запропонував Михайло.
-Та ні, відпочивай. Що тобі робити? Нудно ж буде. А я швидко повернуся.
Михайло посміхнувся: адже правда, у Світлани дуже сумні батьки. Яка вона молодець! Розуміє це і думає про нього, Михайла. І все-таки він міг би й поїхати.
-Ти точно не хочеш, щоб я поїхав із тобою? Мені не важко.
-Точно.
-Добре.
Тема була закрита, але чомусь Михайло думками все повертався та повертався до неї. Чому Світлана не хоче, щоб він поїхав з нею? Може, вона щось приховує? Та ні… Нічого вона не приховує, це просто не розумні підозри.
Чим ближче наближалися вихідні, тим більше його насторожувала поведінка Світлани. Вона була ідеальною! Саме такою, якою він уявляв у своїх мріях і саме це йому не подобалося.
І ось настав день ікс.
Світлана зібралася, цмокнула в щоку Михайла і вийшла з дому. Михайло стояв біля вікна і бачив, як вона вийшла з під’їзду і попрямувала у бік зупинки. А ще він бачив, як за нею попрямував і Сергій, якого Михайло попросив придивитися за його без п’яти хвилин нареченою.
Як тільки обидва зникли з поля зору, Михайло став ходити з одного кута кімнати в інший, кидаючи погляд на раптом чомусь застиглі стрілки годинника. Він сердився сам на себе і раптом виразно зрозумів, що неважливо, що скаже йому Сергій, чи справді Світлана поїде до батьків чи ні, він чомусь їй не довіряє. А довіра є в описі його ідеальної другої половини. І це означає, що Світлана це не вона.
Сергій зателефонував через годину і сказав, що Світлана поїхала на зустріч з подругами, а не до батьків і крім подруг, там були і молоді люди і з одним з них вона довго про щось розмовляла.
-Прости мене! Вибач! – гукала до Михайла Світлана ввечері. – Просто там був мій колишній і мені потрібно було поставити у стосунках із ним крапку!
-А хіба ти не поставила крапку у стосунках із ним півроку тому, коли зустріла мене? – очі Михайла звузилися.
Світлана мовчала. Михайло зітхнув і показав їй на вже зібрану валізу.
І знову почалося все з початку: знову він оглядався на всі боки і оцінював оточуючих його дівчат і знову шукав ту єдину, з якою був би готовий прожити все життя.
-Слухай, Михайле, а на яку дівчину ти б ніколи не звернув увагу? — спитав його якось Сергій. — От навіть не став би дивитис?
-Знаєш… та напевно всіх, хто подобається розглядав би… Хоча ні, стоп. Якщо дівчина має дитину, то відразу ні. Кого – кого, а чужих дітей я виховувати не хочу.
****
Михайло майже дійшов до свого будинку і раптом побачив, що поряд з машиною стоїть його сусідка, а навколо неї 3 чи 4 хлопці, які дуже некрасиво «наполягають» щоб вона сіла до них в машину.
Звичайно, він міг пройти повз нього, але чомусь на душі все стислося і він відчув, що ці хлопці зовсім не її друзі.
-Наталю! – гукнув він і швидко попрямував до них.
Він побачив, що Наталя обернулася, помахала йому рукою, хлопці розступилися і вона кинулася до нього на шию.
-Яке щастя, що ти проходив повз.
-Що вони від тебе хотіли? – Запитав Михайло, коли вони зайшли в під’їзд.
-Хотіли, щоб я поїхала з ними. Обступили. Я вийти з їхнього кола не могла. А всі проходять повз, начебто так і має бути. Хоча… напевно ніхто і не зрозумів, що відбувається насправді… Дякую тобі.
Наталя зайшла до своєї квартири, а Михайло до своєї.
-Михайле, привіт! – до нього кинулась Марина. -Михайле! Я нічого не готувала, давай разом приготуємо чи замовимо.
Марина була майже саме такою, якою Михайло уявляв собі ідеал.
-Ну давай, – легко погодився він.
Вони пішли на кухню і почали розглядати, що у них є в холодильнику. Марина говорила не перестаючи, вивалюючи на Михайла свої новини.
-Уявляєш, а от до моєї подруги, в ліфті, намагався один чоловік дуже некрасиво «залицятися» – тихим, драматичним голосом сказала вона і зробила великі очі.
-Уявляю, – сказав Михайло. І спробував розповісти, що щойно його сусідку мало не відвезли на машині.
-Та це нісенітниця, – зупинила його Марина, навіть не вислухавши, і почала далі щось розповідати.
Михайло зітхнув і подумав, що Марина теж не дівчина його мрії.
****
-Михайле, ти вибач. Не зможу я з тобою у відпустку поїхати, – Сергій розвів руками.
-Та без проблем. Я й один чудово відпочину, – усміхнувся Михайло.
-Ой, у цьому я не сумніваюся. Ти ж хлопець у нас видний, одразу купа дівчат збіжиться. Ти тільки вибиратимеш.
Михайло розсміявся.
-Ти що, заздриш чи що? Це мені тобі заздрити треба. Як тоді одружився, так і живете разом. І дітлахи є. Краса ж! А я все один і один…
-У тебе просто дуже багато вимог до дівчат.
-Може ти і правий…може ти і правий…
****
Михайло сів у крісло літака, витяг ноги і заплющив очі.
“Ось і довгоочікувана відпустка! Два тижні нічого не роби!”
На його обличчі з’явилася посмішка.
-Доброго дня! А можна ми пройдемо?
Поруч із кріслом Михайла стояла тендітна дівчина з дитиною. Побачивши дитину, Михайло одразу подумав, що поїздочка в нього буде ще та! Напевно ця дитина капризуватиме і весь політ заважатиме йому.
Незнайомка ніби прочитала його думки:
-Не хвилюйтеся, ми не будемо вам заважати. Більше того, якщо ви хочете сісти біля вікна, то ні я, ні мій син не будемо проти.
-Я не хочу. Чесно. Я спеціально купив квиток, щоб сидіти в проході та в кінці літака. Адже ви напевно знаєте.
Михайло хотів розповісти про те, чому варто обирати такі місця, але потім передумав.
-Втім це не важливо, – виправився він. – Проходьте.
Як не дивно, але ні дівчина, ні дитина не турбували його весь політ. Михайло сам завів із дівчиною розмову і до кінця польоту раптом зрозумів, що не хоче з нею розлучатися.
“У неї є дитина!” – гукав йому внутрішній голос. – “Це не твій варіант!”
Михайло сам це все розумів, але зробити нічого не міг.
***
-Ну що, Сергію, я одружуся! – Заявив Михайло другові.
-Як одружишся? На кому? – Сергій був здивований. Михайла не було всього 2 тижні. Невже він познайомився із кимось на відпочинку? І навіть якщо і познайомився, він не міг за 2 тижні зважитися на весілля, ну ніяк не міг! Сергій знав, що Михайло довго придивляється до дівчат і перевіряє їх на відповідність своєму ефемерному ідеалу.
-Ну як на кому? – підморгнув Михайло. – Звичайно, на прекрасній незнайомці!
-І Де ти з нею познайомився?
-В літаку.
-Але… але… Тобі не здається, що це занадто швидко?
-Можливо. Але я закоханий.
– А як же всі твої вимоги до майбутньої дружини? Невже вона настільки ідеальна?
-Та ні звичайно. Більше того, вона має дитину, але я зрозумів, що коли любиш по-справжньому, то все це стає неважливим.
