Валентина нічого не могла з собою вдіяти. Вона немов шкірою відчувала, що чоловік їй зраджує. Вона переживала від невизначеності. Якось навіть наважилася відверто з ним поговорити.
Запитала, так це чи ні, але він лише відповів:
– Ти що? Ми вже десять років одружені! Яка коханка? Мені й тебе вистачає!
Здавалося б, говорив Ігор чесно, щиро. Не помітила вона вади ні в його усмішці, ні в словах, ні в очах, але все одно щось не давало спокою.
Валя була не з тих, хто покладається на долю, тому вирішила неодмінно докопатися правди, але як це зробити?
Начитавшись порад в інтернеті, вона вирішила насамперед перевірити телефон чоловіка, але нічого особливого там не знайшла. Хіба що порожня балаканина з парочкою однокласниць колишніх, але це її не схвилювало. Подумаєш!
Пароль чоловік на телефон ніколи не ставив. Нема чого йому було приховувати за його словами. Жодних таємних діалогів або віддалених повідомлень. Немов ангел у тілі.
Іноді Валі здавалося, що вона все надумала, і все одно щоразу, коли чоловік затримувався з роботи, вона відчувала щось недобре.
Подруга їй завжди казала:
– Це все твої припущення! Ігор любить тебе і ніколи на бік не подивиться! Ти своїми підозрами тільки все псуєш!
Тільки Валя її не слухала. Душа їй говорила інше, а ділити чоловіка з іншою жінкою вона в принципі відмовлялася.
Одного разу навіть наважилася його перевірити, прибігла до його контори, щоб з’ясувати, чи на робочому місці Ігор чи по жінках вештається. Він як побачив її, так розгнівався. Мовляв, соромить його перед колективом. Вибачатися потім довго довелося, але чоловік відходливий швидко пробачив.
Здавалося б, все в їхньому житті добре. Будинок – повна чаша. Двоє дітей підростає. Живи та радій, але ні – Валентина вміло шукала собі пригоди на п’яту точку.
Як то кажуть – хто шукає, той завжди знайде! Ось тільки в неї поки що не виходило.
Загалом, Валя дуже переживала, як це часто буває з тридцятилітніми жінками, які не хочуть залишитися без чоловіка з двома дітьми.
Вона ніби на вигляд здавалася спокійною, але всередині в неї все вирувало.
Ні в чому не було помічено Ігора. Ні помади на сорочці, ні запаху чужих парфумів, ні навіть зміни іміджу чи способу життя, але вона все одно відчувала щось тут не так.
Якби не випадок, Валентина, напевно, ніколи не дізналася б правду. Вигадану чи справжню? Далі буде видно.
Загалом коли молодший син пішов у перший клас, Валя виявила бажання водити машину. Навчалася в автошколі. На заняття ходила вечорами після роботи. Через три місяці сама склала іспити і отримала посвідчення водія.
Чоловік так пишався нею, що купив машину. Маленьку, але все ж таки машинку.
Валя й сама була худенькою та невисокою на зріст. Їй у ній було цілком комфортно, та й легше паркуватися.
Ігор, звичайно, не зізнавався, але машину купив лише для того, щоб його дружина Ауді не просила покататися. Він вважав, що їй на такій ще рано їздити. Треба спочатку досвіду набратися. Їй точніше так казав.
І ось одного дня у вихідний день Валя прокинулася раніше, ніж звичайно, і вирішила домочадцям приємне зробити – пиріг спекти з баклажанами та куркою. Вони його дуже любили. Та й вона також. Взялася, а муки немає.
Надворі мороз, сніги намело, але вона вже по зимі навчилася їздити. Вирішила швидко зганяти в магазин. Пішла до машини, а вона не заводиться. Повернулась додому, ще сплять. Вона тихенько, ходила, нікого не розбудила.
Пішки по морозу йти було небажання, тому вона вирішила взяти гріх на душу і покататися на машині чоловіка без дозволу. Що там їхати? Пара кілометрів від сили. Він навіть не дізнається.
Загалом взяла Валентина ключі від його автомобіля і знову пішла на вулицю. Поки машина прогрівалася, вирішила вікна протерти. Полізла в бардачок, бо знала, що у чоловіка там серветки лежать. І випадково рукою щось зачепила, на підлогу щось упало.
Вона підняла, а там телефон. Але чий?
У чоловіка такого вона точно не бачила. Його телефон вона добре знала, а цей смартфон очевидно не його. Спочатку в голову полізли погані думки, що чоловік його ненавмисно прихопив, як він любив говорити, але пальчик потягнувся до кнопочки, і Валя його ввімкнула.
Перше, що вона побачила, було повідомлення від якоїсь Оксани.
– Любов моя, я так за тобою скучила! Приїжджай до мене швидше! Чекаю на тебе дуже!
Валя навіть заморгала від подиву. Пароля не було, тож вона полізла читати листування. Машина все грілася, а вона читала.
Довгим було це листування. Довжиною мало не в ціле життя.
Виявилося, що чоловік щодня працював до п’яти, а додому приходив о сьомій. Валентина б і не додумалася перевірити, в скільки він закінчує працювати.
Виявилося, що майже кожен день він спочатку йшов до своєї ненаглядної Оксани на годинку, а потім додому повертався, ніби нічого не було. І такі слова їй писав, яких дружина від нього у житті не чула.
На фотографії була старша жінка. Років сорок це точно. І на навіщо вона йому здалася?
Валентина розгнівалася не на жарт.
Якраз збиралася вийти з машини та піти додому, коли побачила, що Ігор її виходить із під’їзду.
Вона вдома записку залишила, що в магазин поїхала. Він, мабуть, вирішив скористатися моментом і своїй ненаглядній Оксані ще одне повідомлення відправити.
Валя тільки зараз почала згадувати, що чоловік часто вечорами спускався до машини. То гаманець забув, то ще щось. Майже щодня виходив на ніч дивлячись, але повертався швидко, тож вона нічого й не запідозрила.
Ігор помітив дружину за кермом своєї машини та попрямував прямо до неї.
– Тобі хтось дозволяв? Ми так не домовлялися!
Валя побачила його і розізлилася ще більше.
Вона пристебнулася, увімкнула задню швидкість і різко натиснула на газ. Машина зі свистом вїхала в огорожу ззаду. Валі полегшало трохи.
Вона вийшла з машини, дивлячись на здивованого чоловіка. Валя вигукнула:
– Ось і йди до своєї! Гляну, як ти їй потрібен без житла і без машини! Йди! Щоб мої очі тебе не бачили!
На підтвердження своїх слів вона закинула ключі від його Ауді в здоровенний кучугур і пішла додому.
Хлопчаки вже прокинулися. Вони до ладу і не зрозуміли, що сталося. Через кілька хвилин додому спробував увійти і Ігор, але Валя двері на клямку замкнула і не пустила його.
– Йди до своєї! Забудь сюди дорогу! – гукала вона на весь будинок.
Ігорові довелося піти. В одних тапочках, домашньому халаті та куртці побрів він до своєї ненаглядної Оксани. Думав, прихистить, обігріє, але не тут було.
Двері Оксана відчинила, а з квартири почувся чоловічий голос.
– Золотце, ти там скоро? Я тебе вже зачекався!
Ігор-то до Оксани тільки в будні приходив, а у вихідні жодного разу. Виявилося, що в неї теж два кавалери було. Чого сумувати у вихідні?
Вона лише винно на нього подивилась і двері перед носом зачинила.
Довелося Ігорові в засмучених почуттях брести до будинку матері. Вона ще за дві вулиці жила.
Марина Павлівна його як побачила, так одразу все й зрозуміла. Прийняла сина, обігріла, нагодувала, вислухала його історію про погану дружину, яка з дому на порожньому місці вигнала, і сказала йому напутньо:
– Не хвилюйся, синку! Хто ж знав, що твоя Валя такою виявиться? Буде ще й на твоїй вулиці свято! Адже тобі всього тридцять п’ять! Зустрінеш ти ще своє кохання, навіть не сумнівайся!
Так і залишився Ігор жити у матері. Вирішив наново своє життя починати. Навіть порадувався, що тепер вільний, доки Валентина на аліменти не подала. Тільки тоді й зрозумів, що нове життя тепер починати не так просто буде. Добре хоч мати його не покинула, бо взагалі б пропав.
