Зустрічі з цією жінкою Микола хотів найменше, але вона таки сталася!
Причому зустрівся він з нею випадково, прямо лицем до лиця…
…Микола йшов по супермаркету з важкими пакетами продуктів в руках. Раптом з купи людей вийшла дуже знайома йому постать, і мовчки застигла перед ним.
Микола хотів вдати, що не помічає жінку, але вона так уважно дивилася на нього, що він машинально, а може й за звичкою, буркнув:
-Здрастуйте…
Потім Микола схаменувся, зробив крок праворуч, і спробував пройти далі.
Але жінка, дуже акуратно і дуже чіпко, взяла його за рукав своїми пальцями, і, єхидно посміхаючись, промовила:
-Привіт, Миколо! Що, поспішаєш?
Микола аж оторопів від несподіванки. Такої зустрічі він точно не очікував.
-Так, поспішаю… – Микола смикнув руку, намагаючись вибратися, але марно.
Колишня теща відпускати його не хотіла.
-Все одно, ти постривай, Миколо, – сказала вона вкрадливо. – Дай я з тобою трохи поговоримо.
-Ой, Тамаро Григорівно, про що нам тепер з вами говорити? – скривився невдоволено Микола. – Усе вже між нами проговорилося тисячу разів! Ви свого, нарешті, досягли, і ваша дочка тепер живе не зі мною. Мої вам вітання!
-Ну навіщо ти так, Микольцю? – раптом ні з того ні з сього заговорила колишня теща, чим одразу ввела Миколу в ступор.
Миколкою вона його ще жодного разу не називала…
-Що це з вами, Тамара Григорівно? – про всяк випадок запитав він. – Все добре?
-Та нормально все, – невдоволено зітхнула жінка. – Та що я? Ти чому, Микольцю, не запитуєш про Тетянку?
-А що про неї запитувати?
-Як що? У тебе ж до неї було кохання.
-Було, – кивнув Микола. – Але я чув, що вона нового чоловіка собі вже знайшла. Напевно такого, якого ви їй порадили. Багатого і діловитого. Не такого ніякого, як я.
-Ой, ну, досить… – теща зробила обличчя, ніби вона раптом заслабла. – Коли це я тебе ніяким називала?
-А щодня й називали. Отож, Тамаро Григорівно, ви свою місію, як матір виконали сповна! Врятували дочку від такого от Миколи, і тепер живіть щасливо. На цьому й прощавайте!
Микола потягнув руку на себе, намагаючись вибратися, але знову марно.
-Відпустіть, Тамаро Григорівно. Я ж справді, дуже поспішаю.
-Та постривай ти поспішати, – насупилась жінка. – Може, я тебе запитати дещо хочу?
-Ну, питайте. Тільки питайте швидко, без будь-яких ваших дивних підводок, як ви це любите робити.
-Не зрозуміла…
-Я говорю, кажіть прямо, що вам від мене треба?
-Гаразд… Прямо так прямо… – жінка зробила невелику паузу і спитала: – А ти, Микольцю, часом повернутися до нас не хочеш?
-До кого це – до вас? – заперечив Микола.
-Ну, до нас? У нашу з Тетянкою родину. Тобі жити поки що, я ж знаю, ніде. Ти начебто житло винаймаєш.
-Стривайте, Тамаро Григорівно, я не розумію.
Микола розгубився.
-Ви що, хочете, щоб у нас з Тетянкою та з її новим чоловіком була спільна родина? Ви в своєму розумі?
-Та ні, ти мене не зрозумів, Микольцю! – запереживала колишня теща. – Яка ще спільна родина? Я кажу – ти не хочеш, щоб моя Тетянка знову почала жити тільки з тобою?
-Але ж вона знову заміжня!
-Ну, це діло таке. Можна виправити, – усміхнулася жінка. – Якщо ти скажеш мені, що повернешся, ми цього нового чоловіка швидко виставимо.
-Хто ви?
-Я виставлю. Заради щастя моєї Тетянки я що хочеш зроблю. Я ж бачу, як їй тепер стало важко. Тож ти тільки скажи мені, що повернешся. Решту я беру на себе. Цей новий чоловік у мене через тиждень від Тетяни піде.
-Ви, що, зовсім вже, чи що? – ось тепер Микола, нарешті, впізнавав свою колишню тещу. – Таня ж його ніби любить?
-Мало що вона любить. Але я його не люблю. Та в порівнянні з ним, Микольцю, ти, виявляється, янгол. Я тепер тебе часто згадую. А цей тип… Він мене намагається на місце поставити. Хазяїном себе уявив! Але в моїй хаті – я господиня!
-У якій вашій хаті? – “Миколка-янглл” від несподіванки оторопів. – Наскільки мені відомо, вони живуть окремо від вас! Ви що таке кажете, Тамара Григорівно?
-Ну і що, що окремо! Якщо Тетяна моя дочка, значить, їхній дім і мій теж. Повертайся, Микольцю. Я тобі обіцяю, що ніколи на тебе голос не підвищу.
Ти ж хороший, ніколи на мене не сварився. А цей, новий, щойно зайшов в дім, так одразу почав свої порядки наводити. Микольцю, подумай. Адже ви так добре жили.
-Ні, Тамаро Григорівно! – Микола, нарешті, зумів забрати рукав із її чіпких пальців. – Я вашим обіцянкам ціну добре знаю. Тому прощавайте. Якщо маєте бажання, передавайте привіт вашій дочці!
Видавши все це, Микола майже бігцем, кинувся вперед, немов переживаючи, що теща кинеться за ним слідом…
…Але жінка тільки подивилася йому вслід і пробурмотіла:
-Втік… Слабенький… Мене побоюється… Добре, що я тоді все таки його з життя Тетянки виставила… Навіщо їй такий – ніякий? Але ж вже краще ніякий, аніж отой теперішній! Ну ні, буде по моєму…
Тамара Григорівна хитро посміхнулася й пішла додому, вже точно знаючи, що вона таки поверне Миколку в сімʼю…