Варто було тільки Василеві прилягти на диван і задрімати, як у двері подзвонили.
Він невдоволено сів на ліжку, намацав ногами капці і пішов у коридор, при цьому думаючи, хто б це міг до нього прийти о сьомій годині вечора.
Як не дивно, за дверима стояла літня сусідка із сусідньої квартири. Про цю жінку в усьому будинку ходили чутки, що вона дуже дивна і підозріла людина.
Підозріла в тому сенсі, що всіх сусідів вона завжди в чомусь підозрювала…
-Ви сам? – не вітаючись з порога, запитала сусідка.
-Сам, – здивовано відповів Василь. – А ви, мабуть, до моєї дружини, так? Вона поїхала до мами, буде тільки завтра увечері.
-Та це я знаю, – відповіла сусідка, а потім якось дивно подивилася на Василя і перепитала: – А ви точно сам?
-А вам яке діло? – Василь здивовано подивився на сусідку.
-А можна я зайду на вашу кухню? – раптом заявила жінка.
-Навіщо? – здивувався Василь.
-Хочу у вас там повітря понюхати.
Василь застиг від здивування.
-Що з вами? – запереживав за жінку Василь. – Ви добре почуваєтеся?
-Поки що добре, – якимось роздратованим тоном промовила сусідка. – Але в мене на кухні пахне якимось дивним запахом. Хочу понюхати, раптом і у вас так само пахне?
-У мене на кухні нічим не пахне, – категорично заявив господар. – Отже, обнюхувати мою кухню необов’язково.
-А вам, що, шкода, чи що, повітря на своїй кухні? – образилася дивна сусідка. – Не бійтеся, я там зайвого нічого не винюхаю. Але я маю зрозуміти, мені цей запах здається, чи ні.
Василю після таких промов сусідки раптом дуже захотілося зареготати, але він стримався.
-Ну, якщо вам так треба, то сходіть, понюхайте.
-Дякую, – діловито відповіла вона.
Дорогою на кухню сусідка чомусь спочатку заглянула у ванну, потім у туалет, а потім ще й у кімнату.
На кухні ж вона трохи постояла, вдаючи, що принюхується, покрутила головою і швидко пішла назад.
-Ну що? Винюхали все що вам було потрібно? – із сарказмом запитав її Василь. – Нічим підозрілим не пахне?
-Ні, – спокійно відповіла жінка. – У вас на кухні взагалі нічим не пахне, навіть їжею.
-От і добре, – кивнув Василь. – Отже, ви можете спати спокійно.
Зачинивши за дивною сусідкою двері, він і сам зайшов на кухню, теж принюхався, хмикнув і відкрив холодильник. Тому що пора вже було й повечеряти.
Одразу після вечері Василь вирішив лягти спати.
Але варто було йому розстелити постіль, як у двері знову подзвонили. І яке ж було його здивування, коли за дверима він знову побачив ту саму сусідку.
-Що, знову у вас пахне? – роздратовано спитав Василь.
-Ага… – кивнула сусідка. – Пахне.
І вона знову поставила своє головне запитання:
-А ви сам?
-То вас що більше цікавить, чи пахне в мене на кухні, чи те що я сам, чи ні? – прямо запитав її Василь.
-Що? – розгубилася сусідка.
-Я питаю, чи ви на кухню підете?
-Навіщо?
-Як навіщо? Нюхати. По дорозі знову загляньте у всі кімнати, щоб перевірити, чи сам я, чи ні?
У сусідки миттю змінилося обличчя. Вона невдоволено стиснула губи, мовчки розвернулася і гордо пішла до своєї квартири.
-І можете не хвилюватись, до мене сьогодні ніхто не прийде! – крикнув їй навздогін Василь.
Зачинивши двері, він знайшов мобільний телефон і набрав номер дружини.
-Слухай, кохана, а ти сьогодні перед від’їздом з нашою дивною сусідкою про щось розмовляла? – спитав він, почувши рідний голос.
-А ти чого такий злий? – здивувалася дружина.
-Я запитую, розмовляла, чи ні?
-Ну, трохи говорила, – засміялася дружина. – Вона спитала, куди я так вбралася. А коли дізналася, що я їду до мами, то спитала:
-А ти не боїшся, що твій Василь до себе коханку приведе?
А я їй жартома кажу:
-Не боюся. Ви ж за моїм чоловіком приглянете!
-Ну, кохана… – невдоволено видихнув Василь. – Знайшла з ким жартувати. Якщо вона ще раз прийде мене перевіряти, я відправлю її куди подалі.
-Не треба! – знов засміялася дружина. – Ти вже цю ніч якось протримайся, Васильку. А завтра я приїду, і вона заспокоїться!
І Василь з дружиною весело засміялися…