Валерій вибіг зі своєї роботи і озирнувся на всі боки. Він шукав Катерину, яка вийшла трохи раніше. Побачивши її, він побіг за нею.
-Катерино, чекай, – гукнув Валерій, коли наздогнав її. – Нам треба серйозно поговорити.
Катерина продовжувала йти, не знижуючи темпу.
-Я дуже поспішаю, – відповіла Катерина. – Кажи на ходу. До зупинки десять хвилин пішки. Думаю, що ти встигнеш сказати все, що хочеш.
-Добре, – погодився Валерій. – Чому ти уникаєш мене, Катерино? Чому не відповідаєш на мої почуття?
-Які почуття? – здивувалась Катерина. – Ти ж одружений.
-До чого тут моя дружина? – не зрозумів Валерій. – Я тебе люблю. Чи ти не бачиш?
-Ну припустимо, любиш, – сказала Катерина. – І що?
-Я хочу, щоб ми зустрічалися. Хочу бути з тобою якнайчастіше. Хочу…
-Ми не можемо зустрічатися з тобою, бо ти одружений, – різко сказала Катерина.
-Чому ж не можемо? – не зрозумів той. – Ти ж мені подобаєшся. Я закоханий…
-Я ж сказала, бо ти одружений!
-Теж мені причина, – обурився чоловік. – І що, що одружений? Втекти від дружини – для мене особливих труднощів не складе.
-Це тобі тільки так здається, Валерію, що ти легко зможеш уникати своєї дружини, – відповіла Катерина.
-Та не сміши мене.
-Це ти мене не сміши, – сказала Катерина. – Піде він від дружини! Кому це ти розповідаєш? Невже ти думаєш, що я повірю в це?
-А що тут такого неймовірного? Не розумію.
-Ну, якщо не розумієш, я нічим допомогти не можу, – сказала Катерина. – Розмову закінчено.
-Та я сьогодні ж від неї піду! – сказав Валерій. – Обіцяю!
-Ага, підеш! Так твоя дружина і дозволить.
-Та я й не збираюся в неї дозволу питати, – розізлився у відповідь чоловік. – Піду, і все. Ось зараз піду додому, зберу речі і піду.
Катерина мовчки глянула на Валерія і прискорила крок.
-Що? – розгублено поцікавився той.
-Нічого. Я нічого від тебе не хочу. Я просто думаю, як тобі не набридло даремно язиком молоти. Від дружини він піде… Розмріявся. Сам і кроку ступити не можеш без її дозволу. А тут – на тобі! Піду, каже!
-І піду, – сердито відповів чоловік.
-Ага. Ти ж кроку без погляду на дружину ступити не можеш.
-Та що ти таке кажеш, Катерино?! – здивувався Валерій. – Коли це я кроку не міг ступити?
-Підкаблучник! – посміхнувшись, сказала Катерина. – Ти в нас відомий підкаблучник.
-Та я свою дружину в покорі тримаю. Вона в мене сказати щось зайвий раз переживає. Та вона в мене вдома ходить по струнці.
-Це ти на словах лише такий герой. В покорі він там когось тримає. Чого ж ти бігаєш за мною, а з дружиною не розлучився? Га? Якщо такий сміливий? Що? Мовчиш? Нічого сказати? Тому й не розлучився, бо ніхто тебе, підкаблучника, нікуди не відпустить. І бігаєш з оглядкою. Боїшся, мабуть, що дружина дізнається? – Катерина посміхнулася. – Так! Уявляю, що тоді від неї тобі буде.
-Прикро таке чути, Катерино, – сказав чоловік.
-Ах, прикро тобі! – відповіла Катерина. – Звісно! Гірку правду завжди прикро чути.
-Та в твоїх словах ні слова правди!
-Що?! – обурилась Катерина. – Ні слова правди? І це ти мені кажеш? Значить, це неправда, що ти за мною бігаєш? – спитала Катерина.
Валерій мовчав.
-Чи неправда те, що ти при цьому одружений? – спитала Катерина. – Тоді де неправда? – спитала Катерина. – Скажи!
-Я піду від неї, – рішуче сказав чоловік.
-Ха! Ха! Ха! – урочисто сказала Катерина.
-Ось побачиш! – сказав Валерій. – Ну все, я додому. Я тобі подзвоню. Чекай дзвінка.
…Валерій і подумати не міг, що зараз він є частиною хитрого плану, який розробила його дружина Люба разом зі своєю найкращою подругою Катериною.
Люба якось поскаржилася Катерині, що Валерій погано поводиться, а виставити його з хати вона боїться. Тоді вони й вигадали, як це зробити. Знаючи характер Валерія, вони були впевнені, що все вийде.
Пообіцявши Катерині, що піде від дружини, Валерій пішов додому.
Катерина одразу зателефонувала Любі.
-Все йде за планом, – сказала вона. – Скоро він буде вдома.
Минуло десять хвилин.
-Люба, ти вдома? – гукнув Валерій одразу, як увійшов у квартиру.
Люба вийшла з кухні в коридор, витираючи руки рушником. В квартирі стояв смачний запах смажених котлеток.
Валерій якось дивно глянув на дружину і з порога заявив:
-Значить так, Любо! Я від тебе йду! Зрозуміла?
Збери мені швиденько щось поїсти і цей… Поки я їстиму, ти візьми валізи і склади мої речі. Дивись, щоб все було акуратно складено. Зрозуміла? Що у нас там на вечерю?
Люба очі вирячила від здивування. Але ні слова не говорячи, вона зробила все, як хотів Валерій.
-Ну, Любо, я пішов! – нарешті сказав чоловік.
-Ти назавжди? – запитала Люба.
-Сподіваюся, що назавжди, – відповів той. – Набридла ти мені, Любо. Бачити тебе більше не можу. Життя з тобою, Любо, гірше за гірку редьку. Віриш?
-А як же я, Валерію? – жалібно сказала Люба. – Може, залишишся? Мені без тебе буде погано.
-А мені без тебе буде дуже добре, – сказав Валерій, засміявся і вийшов із квартири.
Валерій вийшов з під’їзду і викликав таксі.
-Чого я їй дзвонитиму? – думав Валерій. – Я знаю адресу. Ось одразу до неї й поїду.
Через годину він вже дзвонив у двері Катерини. Його дружина тим часом викликала майстрів, які змінили замки у вхідних дверях.
-Ти? – здивувалася Катерина, відчинивши двері й побачивши Валерія.
-Ось, Катерино, – сказав Валерій і показав на валізи. – Я пішов від дружини. Як і обіцяв.
-Ну, пішов і молодець, – сказала Катерина. – А сюди чого приперся?
-Так цей… Що значить «навіщо»? Я до тебе пішов від неї. Ти ж сама сказала.
-Що я сказала? Я сказала, що не стану з тобою зустрічатися, тому що ти одружений і не пішов від дружини.
-Ось я й пішов, – сказав Валерій.
-І розлучився? – спитала Катерина.
Валерій розгублено дивився на Катерину.
-Чого ти так на мене дивуєшся? – спитала жінка. – Не розумієш, про що я говорю? Пішов він. Так піти будь-хто може. Для цього великого розуму не треба. Сьогодні пішов, а завтра дружина скаже, і назад повернешся, так?
-Що значить «дружина скаже»? Я сам розпоряджаюсь своїм життям.
-Те й значить, Валерію, що ти не розпоряджаєшся своїм життям, – відповіла Катерина. – А всім розпоряджається твоя дружина.
-Як це я не розпоряджаюся своїм життям, коли я щойно сам від нього пішов?
-Це не ти від неї сам пішов, – сказала Катерина. – А вона сама тебе відпустила. Набрид ти їй. Життя з тобою, Валерію, для неї гірше за гірку редьку. Ось вона й вирішила відпочити від тебе трохи. А от як тільки відпочине, то одразу назад тебе й покличе. І побіжиш ти до неї назад аж бігом.
-Та чому ж це я побіжу?! Та й з якого дива?!
-Я тобі вже сказала чому. Тому що ти підкаблучник. Тебе нагодували, речі тобі зібрали і за двері виставили, а ти радий старатися. І тут зараз героя переді мною корчиш. Ти може й станеш героєм у моїх очах, але не раніше, як покажеш мені свідоцтво про розлучення. Тоді тільки, можливо, я й пущу тебе до себе. Зрозумів?
-Зрозумів.
-На що ти взагалі сподівався? – здивовано сказала Катерина. – Що ти ось так просто прийдеш до мене зі своїми валізами, скажеш, що від дружини пішов, і все? І я тебе пущу у своє життя?
-Чесно кажучи, так, – відповів той.
-Даремно, – сказала Катерина.
-І куди мені тепер? – спитав Валерій. – Я ж не місцевий. У мене своєї квартири нема. Жив у Люби. А тепер мені куди?
-А де ти зареєстрований?
-У гуртожитку.
-Ну, ось і живи там, – сказала Катерина. – Тимчасово.
-А коли розлучуся, то можна до тебе приїхати?
-Ну що про це даремно говорити? – сказала Катерина. – Тобі дружина розлучення все одно не дасть. Вона тобі заборонить навіть думати про розлучення. А оскільки ти, Валерію, підкаблучник, то сперечатися з дружиною не посмієш. І всі твої розмови про розлучення – це не більш аніж пустий звук.
-Та чому ж «пустий звук»? – вигукнув Валерій. – Я не розумію! Чому ти так погано про мене думаєш?
-А як мені ще думати про тебе, якщо ти боїшся своєї дружини і в усьому її слухаєшся? – сказала Катерина і зачинила двері.
Валерій зробив усе, щоб якнайшвидше довести Катерині, що він нікого не боїться і ніякий він не підкаблучник.
Отримавши свідоцтво про розлучення, він одразу поїхав до Катерини.
-Що це? – спитала Катерина, дивлячись на чоловіка, який стояв перед дверима і простягав їй аркуш паперу.
-Я розлучився, – сказав Валера. – Ось свідоцтво.
-І що тепер? На що ти сподівався? Що ти прийдеш до мене, покажеш свідоцтво і все, я маю пустити тебе у своє життя?
У цей час із-за спини Катерини вийшов чоловік.
-Хто це, Катю? – спитав чоловік. – Чого йому треба від тебе?
-Познайомся, Валерію, – сказала Катерина. – Це мій чоловік Василь. Місяць тому я вийшла за нього заміж. А це – Валерій. Колишній чоловік Люби.
-Люба – це твоя найкраща подруга? – спитав Василь.
-Так, – відповіла Катерина. – Набрид він їй, ось вона і розлучилася з ним. Він навіть слова не сказав. А тепер він хоче до мене. Щоб героєм вважала його. Свідоцтвом про розлучення хвалиться.
-Який же ти герой, Валерію, – сказав Василь. – Якщо так легко тебе жінка зі свого життя виставила. Підкаблучник ти, а не герой.
-А я йому те саме сказала, ще коли його Люба просто з квартири виставила.
-Ходімо вечеряти, – сказав Василь.
Катерина зачинила двері. Валера вийшов з під’їзду, викликав таксі й поїхав назад у свій гуртожиток.
Повернувшись в гуртожиток, Валерій змушений був одразу пояснювати своїм сусідам, серйозним мужикам, як так сталося. Він сказав їм, що їде назавжди. Їде, як серйозний чоловік, який хазяїн свого життя. А в результаті… Не минуло й двох годин, як він приїхав назад.
-Як це ти так, Валерію? – дивувалися мужики. – Ми тебе вважали серйозним чоловіком. Думали, що ти сам все плануєш у своєму житті. А що насправді? Виходить, що за тебе планують все жінки? Так, чи що?
-Сам нічого не розумію, – говорив Валерій. – Як таке могло статися? З одного боку, я начебто зробив усе, як хотів. Сам розпоряджався своїм життям. А вийшло, що це не я так хотів, а за мене хотіли. І що ж це виходить?
-Виходить, Валерію, що ти несерйозний мужик, – усміхнулися чоловіки. – Виходить, що жінки крутять тобою, як хочуть. А отже, ти хто, Валерію?
-Підкаблучник?
-Гірше, – сказали чоловіки.
-А що може бути гірше?
А ось те, що ти, Валерію, собою являєш, і є гіршим. Ми тільки не знаємо, як це сказати.
Тому що твої проблеми ще не мають визначення. Це щось новеньке. Такому, як ти, ще й назва не вигадана. Але ти саме такий і є…
