-Яна, скільки можна? Ми ж збираємось одружитися! Яка ще перерва? Знову? Я так більше не можу! Я втомився від цих твоїх проблем! Або разом, або розходимося! Більше жодних перерв!
Яна важко зітхнула і сумно посміхнулася до Сашка.
-Значить, розходимося! Мені шкода, але інакше я не можу.
Олександр дуже здивувався від її слів. Він думав, що його наречена нарешті візьметься за голову.
Розлучатися з нею він точно не хотів, адже вони були разом уже п’ять років.
Яна та Сашко познайомилися на якійсь вечірці. Вони мали спільних друзів, які їх і звели. Вони майже одразу почали зустрічатися. Він гарно залицявся, був ніжним, уважним і дуже щедрим.
Звичайно ж, юній студентці подобалися його залицяння.
Сашко в її очах був втіленням дівочих мрій. Успішний бізнесмен зі своєю квартирою, машиною та пристойним капіталом. За такого хоч одразу можна одружитися, але вона не поспішала.
До того ж бойфренд не скупився на подарунки, часто запрошував у ресторани та кіно. Йому подобалося, коли з вдячністю приймала його залицяння.
Яна дивилася на нього як на Бога, і він не міг залишатися до цього байдужим.
Одружитися тоді Олександр не планував. Все-таки Яні лише двадцять один рік. Йому здавалося, що вона повинна трохи подорослішати та дозріти для сімейного життя.
Він запропонував їй жити разом, і незабаром вона переїхала у його трикімнатну квартиру в центрі міста.
Звичайно ж, спочатку у стосунках панувала гармонія та кохання. Вони були так захоплені один одним.
Пристрасть затьмарила все на світі. Здавалося, що так буде завжди.
Яні важко вдавалося не забувати про навчання, але вона дуже старалася, адже не хотіла залишитися без освіти. Вперше вона запропонувала зробити перерву, коли наближалася сесія.
Вона сказала Сашкові, що їй потрібно більше займатися, тому вона якийсь час поживе в гуртожитку, а коли здасть усі заліки, повернеться до нього.
Йому це, звичайно, не особливо сподобалося. Він наполягав, що не заважатиме їй, не відволікатиме, але вона була непохитна. Зібрала речі й поїхала, щоправда, багато чого залишила у його квартирі, адже вона справді збиралася повернутись.
Сашко так образився, що майже не дзвонив та не писав їй. Лише короткі смс, на які отримував короткі відповіді.
Він уже й не чекав її повернення, коли раптом пролунав дзвінок у двері.
-Я все здала. Я повернулася. Ти сумував? – сказала вона так просто, ніби це було буденною справою.
Сашко хотів на неї позлитися ще трохи, щоб вона зрозуміла, що вчинила неправильно, але не зміг. Він справді сумував і був радий її поверненню.
Вони почали жити разом знову, ніби нічого й не сталося. Здавалося, що стосунки навіть стали теплішими.
Яна не вибачилася за те, що тоді пішла, не намагалася виправдатися, хоча іноді Олександр злився. У такі моменти він намагався отримати від неї обіцянку, що таке більше не повториться.
Він уже серйозно почав замислюватися над тим, щоб зробити їй пропозицію. Навіть обручку купив, але щось йому ніби заважало.
Так минуло ще кілька місяців. Напередодні наступної сесії Яна знову взяла перерву. Якось він повернувся додому і застав її за збиранням речей та конспектів.
-Ти куди?
-Сашко, мені треба займатися. Не ображайся, але тут мені складно зосередитись. Я повернуся. Просто почекай трохи. В мене сесія.
-Ти більше не втечеш! – обурився він.
-Я тебе не кидаю. Мені просто потрібна невелика перерва, щоб позайматися!
-Я можу сплатити тобі всю твою сесію, тільки не йди!
-Сашко, я ж не лише заради оцінок. Мені справді треба вчитися, якщо хочу стати лікаркою. Не все у житті можна купити! Прошу тебе, почекай ще трохи!
-Якщо ти підеш, можеш не повертатись! – грубо сказав він, сподіваючись, що вона передумає.
Яна не передумала, вона зібрала свої речі й пішла. Все забирати не стала, сподіваючись, що він охолоне і передумає, але наступного дня на неї чекав сюрприз.
Сашко зібрав залишки її речей у сумку і привіз їй у гуртожиток:
-Я попереджав! Це востаннє! – буркнув він.
-Ти добре подумав? – тільки й спитала вона.
-Так, прощавай! – впевнено сказав він і пішов.
-Як скажеш, прощавай!
Яна, звичайно, трохи засмутилася, але довго сумувати не стала. Вона зібралася з силами і зосередилася на підготовці до іспитів, а коли склала сесію, все ж таки вирішила з ним поговорити.
Сашко їй дуже подобався. Вона була закохана в нього. Щоправда, він мав одну рису, яка її трохи дратувала, але незважаючи на це, вона вірила, що все в них ще може вийти.
Їй здавалося, що її кохання допоможе йому змінитися.
Яна одягла свою найкрасивішу сукню, нафарбувалася, зробила зачіску, навіть про високі підбори не забула.
Викликала таксі й поїхала до нього в гості.
Вже у під’їзді вона почула гучну музику. Яна не одразу зрозуміла, що вона грає в квартирі Олександра.
Зрозуміла вона це лише тоді, коли підійшла до дверей. І все ж таки подзвонила в дзвінок.
Їй ніхто не відчинив. Тоді вона натиснула дверну ручку, здогадавшись, що не зачинено.
У квартирі було багато незнайомих їй людей, хоча час від часу з’являлися знайомі обличчя його друзів, з якими вона вже встигла раніше познайомитись.
Першим її помітив Євген. Він підійшов ближче і поцілував її в щоку на знак вітання.
-Як життя?
-Добре, а де Сашко?
-Ой, Сашко сьогодні погано почувається. Не думаю, що вам варто бачитися.
-Він досі ображається на мене?
-Швидше за все просто пустився берега! – натякнув Євген і вказав у бік вітальні, де її Сашко танцював обійнявшись з якоюсь білявкою.
Яна очі вирячила від несподіванки. Вона стояла й дивилася на них кілька хвилин, поки Олександр її нарешті помітив.
Він на мить змінився на обличчі, але потім знову став байдужим, продовжуючи на неї дивитися, а обіймати іншу дівчину.
Що ж, ні, то ні. Яна зрозуміла, що зараз у нього набагато цікавіші плани, аніж з’ясування стосунків із нею.
Вона знизала плечима, посміхнулася йому і вийшла з кімнати. Вона збиралася піти, адже їй більше нічого не залишалося.
-Може, ігристого? – наздогнав її Євген вже у коридорі. – На Сашку ж світ клином не зійшовся.
-Дякую, не хочеться, я краще піду!
-Ну як знаєш! – невдоволено сказав Євген і пішов.
Яна пішла до ліфта і вже натиснула кнопку, коли Сашко вибіг у під’їзд. Він наздогнав її й зупинив. Він виглядав таким засмученим і злим одночасно.
-Не йди! – видихнув він. – Ти мені потрібна!
Вона посміхнулася і поцілувала його, наче вони знову не розлучалися. Яна була не дурною. Чудово розуміла, що може статися щось подібне.
Адже він вирішив, що вони розлучилися. Вона була впевнена, що вони знову будуть разом.
Того вечора Олександр безцеремонно виставив усіх друзів і закінчив ту вечірку, щоб побути з нею наодинці.
Наступного дня вона знову переїхала до нього. Вони жили майже душа в душу до наступної сесії, а потім вона знову сказала, що їй потрібна перерва.
-Та ти що зовсім, чи що? Я тут бігаю перед тобою на задніх лапках, виконую всі твої примхи, а ти знову йти від мене зібралася! Скільки можна?
-Сонечко, не злись. Я думала ти вже зрозумів, що коли я готуюся до сесії, мені потрібна тиша й самота!
-Можна подумати, що у твоєму гуртожитку тихіше!
-Так, там багато хто готується. Не всі люди закинули навчання. Я повернусь, обіцяю тобі!
Цього разу Сашко не став припиняти стосунки, адже тепер він точно був упевнений, що вона справді повернеться, але образа в душі не дозволяла йому жити спокійно.
Він діставав кохану дзвінками по десять разів на день, постійно писав повідомлення, скидав якісь жартівливі відео. Дійшло до того, що їй довелося вимкнути телефон.
Тоді він і дійсно розізлився! Приїхав в гуртожиток і вперше влаштував сварку на очах її однокурсників.
-Ти навіщо телефон вимкнула? Я просто хочу бути ближче до тебе, як ти цього не зрозумієш? – кричав Олександр, не звертаючи уваги, що в кімнаті є ще кілька людей.
Там були і хлопці та дівчата з її потоку.
-Вибачте, я на секунду! – сказала Яна, звертаючись до них, а потім взяла Сашка за руку і вивела з кімнати.
І тільки залишившись із ним наодинці, запитала:
-Що ти тут влаштував? Навіщо ти мене ганьбиш перед друзями?
Вона намагалася зберігати спокій хоча б зовні, адже всередині все вже вирувало.
-Тобі ці друзі дорожчі за мене? Отак значить?
-Вони мені допомагають займатися, а ти заважаєш. Як ти цього не зрозумієш?
-Я можу хоч завтра купити тобі цей диплом! Я тобі вже сто разів пропонував!
-Я тобі сто разів казала, що мені не потрібний просто папірець, я хочу здобути професію.
-Нащо тобі ця професія? Все одно ти одружишся, народиш дітей. Коли тобі бути лікаркою?
-Я поки що не збираюся заміж. Пропозицій не надходило, а лікаркою я мріяла стати змалку! Прошу тебе, йди!
-Я піду, тільки якщо ти підеш зі мною! Досить уже гратися в студентку. Я готовий увесь світ до твоїх ніг покласти, а ти ніс вернеш!
-Сашко, я просто прошу тебе, йди додому, мені потрібно займатися. Якщо ти не підеш…
Вона замовкла, не бажаючи продовжувати цю фразу, а Олександр напружився.
-Ну, кажи, чого замовкла?
-Я не хочу цього казати!
-Зате я хочу це почути. Якщо…
-Якщо ти не підеш, нам доведеться розлучитися. Вибач.
-Ти мене кидаєш?
-Я не бачу іншого виходу! – сумно сказала вона.
-Ну і йди собі! – злісно відповів він і пішов.
Щоправда, вранці Яна отримала повідомлення із його вибаченнями. Сашко дочекався закінчення сесії, а потім приїхав та забрав її до себе.
Здавалося, цим її перервам немає кінця краю. Поки вона не закінчила інституту, перерви не припинялися.
Зате коли Яна нарешті отримала диплом, Сашко був упевнений, що з усією цією нісенітницею нарешті покінчено.
Він зробив коханій пропозицію. Вона погодилася, але запропонувала не квапитись – розписатися влітку, коли буде тепло.
Він не заперечував. Зачекати півроку – це не проблема.
Яке ж було здивування, коли за два місяці до весілля Яна знову почала просити його зробити перерву.
Здавалося, у них уже все налагодилося. Що їй не подобалось?
Сашко допоміг їй влаштуватися працювати у приватну клініку, виконував будь-які її примхи. Декілька разів вони їздили відпочивати за кордон. Вона одягалася в дорогих бутиках, і все одно хотіла цю перерву!
Він не розумів мотивів її вчинків. В голову почали закрадатися думки про те, що вона має іншого чоловіка.
На цей раз він не збирався відпускати її так просто, незважаючи на її рішучий настрій.
-Я погоджуся на цю перерву, якщо ти мені все поясниш. Я так більше не можу. У тебе є інший?
-Що? – здивувалася Яна. – Хто інший?
-Інший чоловік! Не прикидайся, тобі це не пасує!
Яна похитала головою і посміхнулася йому, хоч посміхатися зараз зовсім не хотілося.
-Сашко, у мене немає іншого чоловіка. Деколи мені здається, що й тебе в моєму житті забагато.
-Що це означає? Я тебе не розумію!
Яна подумала трохи, а потім все ж таки вирішила, що варто обговорити все це. Все-таки вони збиралися одружитися. Не зможе вона збігати від чоловіка, коли в них з’являться діти. Навіть при всьому бажанні. Чи зможе? Чи може взагалі не варто одружуватися?
Вона багато про що встигла подумати останнім часом. Тільки її висновки її не дуже радували.
-Давай, поговоримо спокійно? – запропонувала вона і присіла на диван, пропонуючи йому зробити те саме.
-Я слухаю!
-Сашко, вислухай мене, будь ласка, уважно. Тільки одразу попереджаю. Я тобе ні в чому не дорікаю. Просто констатую факти. Ти часто буваєш дуже негативним, мене це дуже гнітить.
Коли в тебе не ладнається на роботі, всю свою злість ти часто перекладаєш на мене.
Ні, ти не сваришся, але ти намагаєшся контролювати все моє життя, вважаючи, що в тебе є на це право.
Коли в мене були сесії, я йшла щоразу не тому, що мені хотілося тиші, а тому що мені не хотілося чути, як ти висміював мою освіту. Ти завжди казав, що я займаюся дурницями, що я жінка і мені це не потрібне. При цьому я часто сама тобі казала, що це для мене важливо.
Я багато разів просила тебе не говорити так про мої переконання, але ти мене ніби не чув.
Для того мені й були потрібні ті перерви. Щоб підготуватися до сесії та відпочити від тебе самого. Це допомагало.
І ось зараз ми готуємось до весілля, а ти мені навіть сукню не дозволяєш вибрати. Усе обирають якісь дизайнери, декоратори, організатори. Таке відчуття, що це не наше весілля, а чиєсь ще.
Я вже розучилася чути свій власний голос та свої бажання. Мені треба побути наодинці, щоб зібратися з думками. Поруч із тобою я цього зробити не можу. Ти надто тиснеш на мене.
Олександр слухав її і не зупиняв, а коли вона закінчила свій щирий монолог, запитав:
-Якщо я такий поганий, то навіщо ти погодилася вийти за мене заміж?
-Я не сказала, що ти поганий. У тебе є дуже багато позитивних якостей, які я ціную!
-Мої гроші, наприклад, так?
-Одним словом, я мала на увазі твою доброту по відношенню до інших людей і до мене, твою уважність. І так, щедрість також.
Якій же жінці це не сподобається. Мені подобається, що ти ніжний та ласкавий, хай і не завжди. Ти вмієш веселитися та влаштовувати класні сюрпризи. Мені багато чого в тобі подобається, але іноді мені потрібно побути на самоті, щоб не втратити саму себе, не розчинитися в тобі. Розумієш?
-Ні, не розумію. Якщо тобі не подобається, що я тобі говорю, чи пропоную, ти завжди можеш мені про це сказати!
-Я багато разів пробувала, але ти мене не чув! Ти починаєш злитися, якщо я з тобою не погоджуюсь, і тоді стаєш чоловіком, з яким неможливо домовитися.
-Коли таке було?
-А давай у цю нашу перерву, ти сядеш і подумаєш, скільки разів таке було, а не коли. Просто сядеш і спробуєш згадати. Наші листування тобі допоможуть. Давай?
Сашко посидів трохи, подумав, а потім спитав:
-І надовго ти?
-Дні на три. Мене Маринка давно в гості кликала. Я погостюю в неї трохи, а потім повернуся. І ми знову поговоримо!
На цей раз Олександр погодився. Коли вона пішла, він узяв телефон та почав перечитувати повідомлення.
Спочатку йому здавалося, що немає жодних ознак його поганого відношення до Яни.
Він був впевнений у тому, що вона каже якісь нісенітниці. Саме тому він шукав докази, але знайшов інше…
Після цього він посидів-подумав. Зважив усі «за» і «проти». Сашко й сам собі не зізнавався, що незважаючи на те, що він любив Яну, його дуже дратували в ній деякі речі.
Її бажання працювати, хоч він спокійно міг забезпечувати їх обох. Її бажання вчитися, хоча вона могла просто насолоджуватись життям за його рахунок. Її небажання розчинятися в ньому, хоча йому здавалося, що саме і так має бути в парі.
Адже він розчинявся в ній, чому їй цього не хотілося?
Чому вона хотіла бути, як би окремо від нього в той момент, коли він хотів, щоб вони стали єдиним цілим?
Йому важко було це зрозуміти, і не хотілось розбиратися з цим.
Коли вона повернулася, Сашко просто сказав:
-Весілля не буде. Між нами все скінчено!
Яна не стала заперечувати. Вона зібрала свої речі й пішла.
Цього разу назавжди…
Вона так сподівалася, що ці перерви допоможуть їй зберегти їхні стосунки, але помилилася.
Піти треба було набагато раніше, адже вона вже давно усвідомила, що не створена для життя в золотій клітці…
