Взагалі день народження у чоловіка був вчора і сьогодні вони нікого не чекали, але відмовити Катя не могла.
– Він тобі потім сам зателефонує, прийдуть із дружиною з парку, і зателефонує, – продовжувала розмову тітка. – Значить, я скажу Володі, що ти їх з Настею чекаєш.
– Чому з Настею? З якою Настею? – Розгубилася Катя. – У Володі ж дружину Алла звуть. Дружина Алла, син Юрко, так?
Тітка засміялася в слухавку. Весело, задерикувато, як молода. Втім, вона й була ще далеко нестара жінка, Володі сорок три, а він її старша дитина.
– Все ти, Катерино, за ці роки пропустила, – радісно сказала вона. – Ще б пак, треба думати, стільки років не бачилися! Володя розлучився з Аллою. На Насті одружився. Спільних дітей поки немає, ну і будуть, які їх роки. Ти, до речі, води мінеральної купи, доки вони не приїхали. Настя, крім води, нічого не п’є, ні чай, ні каву, ні сік.
Мінералка у Каті була. Її чоловік Славко теж любив попити холодної, з холодильника, газованої води.
Прийдеться йому сьогодні змінити плани, дарма в гараж збирався. Треба зустрічати гостей, погано, якщо іменинника не буде вдома. А їй треба готувати стіл. Зі вчорашнього залишилися салати і заливне, але гаряче треба зробити сьогодні, та й на солодке щось спекти. Раз на десять років двоюрідний брат приїхав, Катя хотіла зустріти його гарно.
Володя покинув їхнє провінційне містечко через пару років після служби. Повернувся додому, трохи попрацював то там, то тут, познайомився і одружився з Аллою, і разом із нею поїхав до столиці. Батьки Алли мали там квартиру, яка дісталися у спадок від когось із родичок, у ній молода сім’я і оселилася.
Скільки Катя пам’ятала, Володя завжди мріяв жити саме у Києві, казав, що тільки там можна по-справжньому розвернутись. Як і чим збирався «розвертатися» з освітою слюсаря двоюрідний брат, Катя не знала. Втім, не дуже цікавилася. Спілкування обмежувалося кількома святковими дзвінками на рік і тим, що про нього розповідала тітка. Тітка сина любила і не втомлювалася ним захоплюватися.
Чоловік таки поїхав у гараж: гості обіцяли прибути не раніше, ніж у сім вечора.
О п’ятій Володя зателефонував Каті:
– Слухай, сестро, у вас же машина є якась, так? Нехай твій Славко по нас приїде.
– Навіщо? – Здивувалася Катя.
Їй не хотілося відволікати чоловіка від справи. Щоб забрати Володю з дружиною, чоловікові треба кинути розпочату справу, помитися, переодягнутися. Славко у гаражі займався утепленням підвалу.
– Тут їхати двадцять хвилин загалом. Приїжджайте самі.
– Ти знаєш, скільки коштує таксі? – Усміхнувся Володя.
– Маршрутки ходять одна за одною, вам таксі не треба, – впевнено відповіла Катя.
– Катерино, ти що? Я ще на маршрутках не катався! – засміявся Володя. – Маршрутки! Як скажеш! Ех, як ви були селом, так і залишилися.
– Ой, знайшовся міський! Давно звідси виїхав? – усміхнулася Катя. – То приїдете чи ні? Якщо ні, кажи одразу.
– Привітати Славка з днем народження – обов’язково. Чекай, коротше, скоро будемо, – вирішив Володя.
Взагалі-то «скоро» Каті не треба було. Обіцяли до семи, хай би до семи й прибували. У неї ще м’ясо не готове, пиріг щойно поставила в духовку. І Славка поки що немає вдома. Але якщо прийдуть раніше, значить сама гостей розважатиме.
Пиріг у духовці ледве встиг піднятися, як у двері подзвонили.
Нова дружина Володі виявилася помітно молодшою за двоюрідного брата. Катя не стала б питати її вік, але Настя сама повідомила, що їй нещодавно виповнилося тридцять. Що після нового року вони з чоловіком планують всерйоз замислитись про дитину, а зараз зайняті ремонтом у квартирі.
Володя з порога простягнув Каті маленьку круглу коробку цукерок.
– Це тобі, сестричко, – сказав він. – Відкривай, смачні, Настя дуже любить.
Катя відчинила коробку, поставила на стіл.
– Давайте вечеряти, – запропонувала вона. – Славко сказав на нього не чекати.
Володя невдоволено похитав головою:
– До речі, ми його привітати приїхали. А він, теж мені, міністр, затримується. Де хоч вештається, знаєш?
Катя здивовано глянула на нього. Що це за тон?
– Славко не вештається, Славко зайнятий, -сказала вона. – Якщо до семи не приїде додому, то дуже зайнятий.
– Ой, я не можу! – розвеселився Володя. – Він у тебе хто, топ-менеджер чи керуючий банку? Зайнятий він! Мама казала, твій Славко десь на фабриці працює.
– Славко електрик найвищого розряду. Його на фабриці поважають, нещодавно начальником цеху призначили, – гордо повідомила Катя.
Володя з дружиною переглянулись.
Настя, із задоволенням пробуючи заливне, запитала:
– Начальник цеху це велика посада? Прям начальник-начальник, у раді директорів є?
– Ні, немає. Цех невеликий та посада звичайна, просто звучить голосно. Але відповідальність велика, знань та вмінь теж треба багато. Якщо ніхто відремонтувати не може, завжди мого Славка кличуть. Машину надсилають за ним і дзвонять, просять особисто приїхати.
Володя доклав собі та дружині у тарілки смачну дорогу рибку, яку Катя купила виключно на день народження чоловіка. Зачерпнув ложкою грибочків. Їли гості з апетитом, Катя навіть подумала, що напевно пообідати сьогодні вони не встигли.
– Незамінний, коротше, робітник, – констатував двоюрідний брат.
Повернувся до дружини, додав:
– Він і в дитинстві таким був, все хапався, все хотів сам зробити. Не змінює людей життя.
Каті розмова не подобалася. Вона не зрозуміла, що Володя мав на увазі, але фраза була їй неприємна.
– Піду пиріг подивлюся, – сказала Катя.
Настя пішла з нею. Влаштувалася на вузькому кухонному дивані, попросила собі чашку кави.
– Нічого у вас, затишно, – зауважила Настя, потягуючи каву. – Вас тут наче четверо живе, так?
– Ми з чоловіком і діти, – підтвердила Катя. – А у вас велика квартира?
– Так Володіна, двокімнатна. Не особливо велика, але спочатку піде. Зате вона в хорошому місці, центр і стелі високі. Потім іншу купимо, – безтурботно сказала Настя. – Моя мама обіцяла допомогти, має свій бізнес. Квартиру Володі продамо та іншу купимо.
– Яку квартиру Вооді? – не зрозуміла Катя.
Наскільки вона знала, своєї особистої квартири у Володі не було, таку приголомшливу новину тітка б обов’язково повідомила їм неодноразово.
– У якій вони з Аллою жили, – пояснила Настя. – Як ми її виселяли, ти собі не уявляєш! Рік судились! На адвоката купу грошей витратили, Алла навіть сина Юру викликала.
– Звідки викликала?
– Він закордоном жив. На суд його Алла викликала. Сина Володя абияк вмовив, пояснив, що нема чого в батьківські суперечки влазити. Юра дорослий, має своє життя. А з Аллою довелося повозитися.
– Як же розділили квартиру, що вона ваша залишилася? – не зрозуміла Катя.
– Ой, там ціла історія, довго розказувати. Закінчилося тим, що їй довелося зі своїми вузлами переїжджати в комуналку, – Настя допила останній ковток кави та широко посміхнулася. – Кімнату Володя підібрав – захитаєшся!
– З двокімнатної квартири в комуналку, – здивувалася Катя.
– А навіщл їй більше? – Здивувалася Настя. – Син виріс, у нього своє життя.
– Вам, отже, двокімнатної мало, а їй кімнати вистачить? Якщо можете купити квартиру, навіщо Аллу позбавили житла?
– Не на вулицю вона переїхала, – заявила Настя. – А ми, до речі, самі поки що купити не можемо, нам моя мама грошей дасть.
– Ви де працюєте? – Запитала Катя.
Їй все більше і більше набридло робити гарне обличчя. Роздратування на гостей зростало, як снігова куля.
– Я на ресепшен сиджу у спортзалі, а Володя маму возить.
– Кого возить? На чому?
– Та маму ж мою! На машині, він особистий водій. Так ми з Володею і познайомились. Він відразу в мене без пам’яті закохався, але все не наважувався сім’ю залишити. Переживав. Важко йому було: мене любить, а там ніби звик. І Алла його тримала, навіть спеціально вдавала, що занедужала, щоб Володя її не покинув. Майже два місяці в палаті лежала.
Два місяці? Що ж із нею було?
– Дівчата, де ви там застрягли? – вигукнув із зали Володя. – Мені нудно і я вже все смачне з’їв!
Катя дістала з духовки пиріг, попросила Настю взяти чашки та цукор і вони пішли до Володі.
Забрала порожній посуд, накрила стіл для чаю.
– Де твій чоловік? – Згадав Володя. – До семи обіцяв.
– Прийде, – відповіла Катя.
Взагалі їй вже дуже хотілися, щоб гості скоріше пішли. Володя з Настею були їй неприємні. І розмови їх також. Але ж не виженеш гостей. Тим паче родичів.
– Я Каті про Аллу розповідаю, як ти їй кімнату підсунув, – сказала Настя.
– А, кімнату! – Володя задоволено усміхнувся, відкинувся на стілець. – З кімнатою добре вийшло, сам не очікував.
– Все одно не розумію, – здивувалася Катя. – Квартира ж батьків Алли, а ти її звідти вижив!
– Я? – здивувався Володя. – Я вижив? Я її переселив! Не плутай поняття! І квартира моя по праву. Знаєш, скільки я в неї грошей вклав?
– Але ж ти в ній жив, Володя. Ти, твій син, твоя дружина, тож і вкладав. Усі так роблять.
– Я не всі. Я свого не віддам, – Володя налив собі міцного до країв, швидким рухом виплеснув у рот, пошукав очима, чим би заїсти.
Настя метнулася на кухню, принесла тарілку із солоною рибкою, поставила перед чоловіком. Володя набрав повну виделку риби, поклав до рота.
У коридорі щось брязнуло. Славко приїхав!
– Вибачте, – сказав чоловік, швидко знімаючи куртку. – Довелося затриматись, непередбачені обставини. Я вже додому їхав, коли із заводу подзвонили. Ну, не відмовишся ж, якщо перша лінія стоїть. Ось і спізнився.
– Нічого, ніхто нікуди не поспішає, – усміхнулася Катя, обіймаючи чоловіка. – Гості у відпустці, я вихідна. Мий руки і сідай, я тобі все підігрію. Далі день народження святкуватимемо.
– Діти де? – Запитав Славко.
– У бабусі з дідусем відпросилися до завтра, – відповіла Катя.
Поки Славко упорядковувався, Вова підійшов до вікна.
– Чуєш, Катю, яка ваша машина?
– Ось, біля горобини стоїть.
– Джип цей новий? – здивувався Володя.
– Ні, з іншого боку, – засміялася Катя. – Джип сусідський, з другого поверху. А наш сірий, дивись.
– Меган, чи що? Мабуть ще й уживаний?
– Не новий, з рук брали, – підтвердила Настя. – Нічого, хлопці у гаражі Славка його так добре зробили, третій рік їздимо та радіємо.
– Три роки! На старому відрі! Знайшла, чому радіти! – засміявся Володя. – Ой, не можу! Ні, люди не змінюються! Настя, Настя!
– Що? – Його дружина відірвалася від пирога.
І чого тітка сказала, що вона тільки п’є воду? Каву пила на кухні, зараз пиріг чаєм запиває. Явно не з ввічливості, а смачно та із задоволенням.
– Катя, коли маленька була, любила насіння, – почав розповідати Володя. – Їй її мама їх не давала, вважала, що від насіння зуби погані стають. Отож, щоб її порадувати, багато не треба було. Дадуть нам, дітям, гроші на морозиво. Я собі купував морозиво, а їй у бабусь склянку насіння за копійки. Здачу забирав. Нічого не змінилося, уявляєш!
– Що не змінилося? – не зрозуміла Настя.
– Так досі насінню радіє! Квартирка – ніяка, машина – відро з гайками. Чоловік – роботяга, на заводі. А наша Катя так само щаслива! – веселився двоюрідний брат.
До кімнати зайшов Славко. Втомлений, але з усмішкою, у чистій білосніжній футболці, у джинсах. Катя залюбувалася чоловіком: який він красивий. Руки великі, сильні. Волосся підстрижене коротко. Очі, як озера в лісі, сірі та глибокі. У них і діти обидва на Славка схожі.
– Ну, гості дорогі, сідаємо за стіл і святкуватимемо! – Оголосив Славко.
– Не будемо. Гості вже йдуть, – сказала Катя. – І я дуже сподіваюся, що більше ніколи не прийдуть.
– Он як, значить! – усміхнувся Володя. – Правду не любиш? Не любиш, так, сестро?
– Іди!
Славко, хоч і не знав, що трапилося, підтримав Катю.
– Ну, ідуть так ідуть. До побачення. Всього найкращого.
– Ти чого як підкаблучник? – не витримав Володя. – Чого ти її, слухаєш? Знайшов, кого слухати!
Настя підійшла до нього, підхопила під руку:
– Володя, пішли, нам справді час, – заметушилася вона.
Катя зрозуміло посміхнулася. Знала вона звичку Володі посваритися в гостях, влаштувати сварку з іншими гостями, висловити свою неприємну думку про кожного. Правда, раніше він не був таким категоричним, говорив натяками і недомовками. Зараз би краще піти.
Якщо він почне ображати Катю, Славко довго не розмовлятиме.
Гості пішли швидко, благо Настя підсуїтилася і одразу викликала таксі.
Коли за ними зачинилися двері, Славко спитав:
– Ти можеш пояснити, що у вас тут сталося?
– Можу, – легко погодилася Катя. – Тільки ти сідай за стіл і поїж, бо охолоне. Знаєш, є прислів’я про непроханого гостя? Це сьогодні якраз про нас. Краще б не приходили. Ти ж сам зрозумів, що він по-хамськи поводився, так?
– Знаєш, є прислів’я про чоловіка та дружину? – засміявся Славко. – Ще б я не зрозумів! Я ж бачив, яке у тебе обличчя напружене. Значить, братик щось ляпнув, не стримав свого поганого характеру.
Катя сіла ближче, притулилася до Славка.
Тітка зателефонувала вранці:
– І не соромно тобі, Катю? Ось я все матері твоїй розповім. З-за столу брата вигнати, як у тебе совісті вистачило?
– Ви краще в нього спитайте, – сказала Катя.
– Нема чого вам сваритися. Завтра ми всі разом приїдемо, вас миритиму, – вирішила тітка.
– Не треба, нас вдома не буде. І післязавтра, і за тиждень, і за місяць!
Катя поклала слухавку. Треба, про всяк випадок, поїхати завтра на весь день до батьків на дачу. Щоб гості вдруге не прийшли без запрошення.
