Віка поспішала додому після занять, знаючи, що мама вже приготувала вечерю, після якої можна буде розслабитися, подрімати та підготуватися до завтрашніх занять.
Тільки ноутбук потрібно буде забрати у мами. Щось вона довго сидить у ньому останнім часом…
Віка питала її, що вона там шукає, чи читає. Мама відповіла, що рецепти всілякі, новини, а ще сторінку завела, щоб спілкуватися з подружками.
Але Віка до маминих інтересів ставилася терпимо.
Зрештою, вона ще молода жінка, красива. Тільки не в інтернеті треба проводити час, а на людях.
Спілкуватися наживо, шукати супутника життя зрештою. Не всі ж чоловіки такі недолугі, як її колишній тато.
Але мама від таких порад доньки червоніла і відмахувалася.
Вистачило їй, бідоласі, одного заміжжя. Ось і сидить вечорами вдома, то в телевізорі, то в інтернеті. Хоч самій їй кавалера шукай.
А що, у них в інституті є пара пристойних викладачів, неодружених і самотніх.
Тільки як маму на них вивести? Місія здавалася Віці нездійсненною, і вона від цієї думки відмовилася. Тільки ось мама раптом стала якоюсь радісно-збудженою останнім часом.
Купила собі новий телефон і попросила завантажити на нього соцмережі, щоб завжди під рукою були.
Віка завантажила.
Ішов час. Віка була зайнята своїм навчанням. Мама теж захоплено займалася господарством після роботи, все якось встигала, і гарний настрій її ніколи не залишав.
Але весь свій вільний час вона проводила з телефоном: комусь щось писала, розміщувала якісь дописи, фото.
Віка не дуже вникала в це, поки одного разу мама раптом не попросила її зробити фото на фоні двору, що потопав у зимовій красі.
Мама вийшла на балкон у своїй легкій шубці, в макіяжі і накинутій на голову хустці, з-під якої вибивалося її розкішне волосся.
Жили вони на другому поверсі, і вся картина засніженого двору та дерев в інії потрапляла у кадр.
Мама на цьому тлі виглядала просто чарівно, посміхалася, така собі красуня.
-Навіщо тобі це фото, мамо? – запитала Віка.
-Попросили надіслати одні знайомі, – якось нерішуче відповіла мати. – Давно мене не бачили, – відповіла вона, але при цьому дуже почервоніла.
Віка трохи спантеличилася. Які такі знайомі у неї? Але значення вона цьому не надала. Запитувати теж не стала.
Має ж у людини бути особистий простір. Своїм, наприклад, Віка дуже дорожила.
Так пройшов ще місяць, і маму було не впізнати: вона просто світилася щастям.
Віка поділилася з подругою, на що та відповіла: познайомилася з кимось, точно.
Хороша версія, але мама всі вечори вдома була, вихідні теж…
-Значить… Віртуальне знайомство! – дійшло нарешті до Вікі, і вона злякалася.
Мама, недосвідчена в цих справах, могла натрапити на якогось пройдисвіта!
Треба було щось вирішувати. І Віка приготувалася до серйозної розмови.
Мати в той день закривала ікру з баклажанів. Віка зайшла на кухню, сіла за стіл і з цікавістю слідкувала, як вона все готує.
-Мамо, нам треба серйозно поговорити, – несподівано сказала вона.
-А що таке, – Марія витерла руки і сіла біля доньки.
-Що в тебе за знайомі, з ким ти постійно переписуєшся і кому надсилаєш фото?
Мама здивовано подивилася на дочку.
-Я переживаю за тебе. Знаєш скільки пройдисвітів в інтернеті? Ти навіть собі не уявляєш! – не заспокоювалась Віка.
-Я тут познайомилася з одним чоловіком, – нарешті сказала Марія. – Але він, як би це тобі, доню, сказати… Живе трохи далеко від нас!
-Що це ще означає?! – Віка не розуміла, що відбувається.
-Його звуть Рональд, – відповіла мама спокійно. – І ми просто переписуємось.
Виявилося, що цей Рональд живе на півдні Англії, він колишній моряк, а зараз чоловік на пенсії.
Кілька разів він бував в Україні, і навіть трохи знає українську мову.
Маму він знайшов випадково, вона йому сподобалася, і ось тепер вони друзі.
-Мамо! Ти мене дивуєш! Ти ж доросла жінка, невже ти віриш у всі ці його розповіді?! Він у тебе ще грошей не просив, щоб приїхати в гості?
Мама образилася і сказала, що навпаки, він пропонував їй, щоб вона приїхала в Англію.
-Ага, і номер банківського рахунку попросив, щоб їх переказати, так? – обурювалася Віка.
-Ні, просто сказав, що відшкодує всі витрати, коли я приїду до нього в гості. Хотів надіслати запрошення, але я відмовилася. Я не хочу їхати в Англію, принаймні зараз. Нехай він спершу приїде до нас, а там побачимо.
-Так, треба припинити все це, поки не пізно. Мамо, ну ти ж не дитина. Ну як ти не розумієш, що таких знайомств в інтернеті просто не може бути. Для цього існують спеціальні сайти, та й там повно пройдисвітів!
Але мама не погоджувалась.
-Саме тому, що я не маленька дівчинка, я можу відрізнити нормальну людину від такого. Можеш почитати наше листування. Може сама зрозумієш, – сказала мама і відкрила свою сторінку на ноутбуці…
«Марійко! Я дуже радий будь-якому листу, отриманому від тебе. Моя українська мова далека від досконалості, щоб висловити всі свої почуття. Але щодня я чекаю на твої листи. Ми побачимося, обов’язково цього року. Я зрозумів, що ти не зможеш приїхати. Але я приїду. Ми зустрінемося, познайомимось. І тоді, можливо, ти погодишся побачити мою країну, моє біле місто на березі моря, в якому я на тебе завжди чекаю і чекатиму. Рональд».
-Браво! – сказала Віка, не вірячи жодному слову цього міфічного Рональда і все ще намагаючись переконати маму припинити це листування негайно.
Мама закрила ноутбук, ні слова не кажучи, але Віка з тривогою помітила, що вона їй не повірила і не збирається припиняти це безглузде віртуальне спілкування.
А влітку мама зібралася на зустріч із Рональдом. Віка була у нестямі від обурення. Добре хоч сесія закінчилася, і вона вирішила поїхати разом з мамою, відмовити її не вдалося. Та, як не дивно, не заперечувала.
-Поїхали. Сама переконаєшся, що твоя мати поки не вижила з розуму.
Настав момент істини. Віка одразу заявила, що не відпустить маму одну ні на крок! І на всі побачення, якщо такі звичайно будуть, вона ходитиме з нею. Мама згідно закивала головою.
І ось вони приїхали в Київ, поселилися в готелі, а ввечері вирушили на перше побачення.
І що ви думаєте? Рональд виявився цілком реальним чоловіком! Дуже приємний, який сяк-так знає українську мову. А Марійку він просто обожнював! І дзвонив їй кожні пів години, доки вони нарешті не зустрілися.
Рональд був радий знайомству з Вікою. Зачарував їх обох, маму одну нікуди не кликав, пізно вечорами, після прогулянок, театрів та ресторанів, відвозив їх у готель. Справжній джентльмен!
А в останній вечір перед розставанням подарував мамі каблучку і зробив пропозицію в присутності Віки. Мама сказала, що подумає і на тому й розійшлися…
Марія поки що не вийшла заміж за Рональда. Їй треба довчити дочку, дати можливість стати на ноги. Але вже наступного літа вони разом збираються до нього в гості.
Справа непроста – запрошення, документи, квитки. Але любов має пройти свою перевірку часом та відстанню.
Головне, є людина, яка чекає, пише, дзвонить і найголовніше – любить. Навіть Віка заспокоїлася на мамин рахунок. Бувають таки чудеса на світі. Варто лише в них повірити…