Подруги та знайомі заздрили Ірині. Ще б пак, такого чоловіка відхопила! Дуже гарний, неймовірно привабливий, та ще й заробляє непогано, при цьому щедрий і добрий. А як він любить свою Іру! Просто порошинки з неї готовий здувати. Ось вже пощастило, так пощастило!
Та й Ірина теж вважала, що їй пощастило, доки не з’ясувався один неприємний момент. Її Віктор виявився великим ревнивцем. До весілля, коли вони просто зустрічалися, дівчина нічого такого за ним не помічала, він здавався їй практично ідеальним чоловіком, а ось варто було стати його дружиною, як почалося.
То йому на вулиці здається, що вона з цікавістю подивилася на якогось чоловіка. Або на неї хтось задивився. Що, зрештою, було не дивно. Ірина була вродливою молодою жінкою, і, безумовно, представники протилежної статі часто поглядали на неї з цікавістю. Але Віктору це дуже не подобалося, і він допитувався у дружини, хто цей тип, і чи було в неї щось із ним.
– Я гадки не маю хто це, вперше бачу, – зітхала Ірина, яка втомилася від цих запитань і від постійної необхідності щось доводити і пояснювати. – Я обрала тебе, стала твоєю дружиною, і причин для ревнощів у тебе немає. Мені ніхто не потрібен!
На якийсь час Віктор втихомирювався, але потім все починалося спочатку. Він щовечора перевіряв телефон дружини, поки вона була у ванній, а коли одного разу виявив, що Ірина встановила пароль, дуже образився, вирішивши, що таким чином дружина приховує своє листування з коханцем.
І тільки коли Ірина назвала йому пароль, і він переконався, що нічого підозрілого в телефоні немає, Віктор трохи заспокоївся.
– Пробач, просто я дуже люблю тебе і переживаю втратити, – пояснював чоловік свої ревнощі. – Я постараюся контролювати себе.
Але надовго його не вистачало. І це дуже засмучувало Ірину. Адже в усьому іншому Віктор її влаштовував.
– Ой, мені здається, що ти все перебільшуєш, – сказала якось Оксана, близька подруга Ірини, коли та вирішила поділитися з нею. – Просто він насправді дуже в тебе закоханий! Це ж одразу видно. Ну, ревнує і що? Ревнує – значить, кохає! Знаєш приказку?
– Знаю, але все має бути в міру, а Віктор занадто ревнивий.
– Так ти приводу не давай, і не буде ревнувати, – сказала Оксана. – Від чудового життя спокійно не живеться тобі, Іро. Мені б твої проблеми…
Ірина нічого не відповіла подрузі, зрозумівши, що марно з нею сперечатися. У тому й річ, що жодного приводу для ревнощів у Віктора не було. Ірина була вірною дружиною і ревнував її Віктор на порожньому місці. Жінці залишалося лише сподіватися, що згодом чоловік все усвідомлює та заспокоїться.
Але час минав, а Віктор не змінювався. Навпаки, він став ще більш ревнивим та підозрілим. І коли він влаштував Ірині сварку через те, що вона ненадовго затрималася на роботі, молода жінка не витримала і запропонувала чоловікові звернутися до спеціаліста.
– Твої безпричинні ревнощі псують життя і тобі, і мені! – сказала вона. – Давай я запишу тебе на прийом до хорошого спеціаліста? Можемо піти разом.
– Що? Зі мною все добре, не потрібен мені ніякий спеціаліст? – вигукнув Віктор.
І Ірина зрозуміла, що дарма почала розмову на цю тему. Схоже, що він не усвідомлює своєї проблеми і змінюватися не збирається.
Наступного дня у Ірини було день народження. Віктор, відчуваючи все ж таки свою провину за вчорашню сварку, встав дуже рано, щоб купити дружині квіти в цілодобовому магазині.
– Дякую любий! – Вигукнула жінка, прокинувшись і побачивши на столику поряд з ліжком розкішний букет.
– Увечері ми з тобою йдемо до ресторану, – відповів чоловік. – Я сьогодні замовлю столик, звільнюся раніше і заберу тебе з роботи. Проведемо цей вечір удвох. І вибач за вчорашнє, я, мабуть, був не правий.
Ірина була щасливою. Невже Віктор насправді все зрозумів? Він здавався таким щирим, коли вибачився.
Подружжя поснідало разом, після чого Віктор поїхав на роботу, а в Ірини залишалася ще ціла година до початку робочого дня, тим більше, що працювала вона неподалік будинку. Жінка почала спокійно збиратися, відкривши шафу з одягом і вибираючи, що вдягнути. Сьогодні хотілося бути особливо гарною.
О шостій вечора Ірина вийшла з будівлі офісу в очікуванні Віктора, який мав ось-ось під’їхати. У руках вона тримала кошик із квітами, який подарували їй колеги, вітаючи з днем народження.
– Що це? – Нервово запитав Віктор, коли Ірина сіла до нього в машину.
– В сенсі? – не одразу зрозуміла жінка. – Ти про квіти?
– Так. Від кого вони?
– Хіба не зрозуміло? – Здивувалася Ірина. – Колеги привітали. У нас так заведено, жінкам у день народження завжди дарують квіти. Що в цьому поганого?
– Ці колеги – чоловіки? – Віктор дедалі більше сердився.
– Та яка різниця? Це просто колеги! В нашій компанії працюють і чоловіки, і жінки.
– Я питаю, хто саме подарував тобі цей віник у кошечку?
– Це не віник! – Тепер вже образилася Ірина. – І так, мені його подарував Валерій Семенович, наш директор. І йому п’ятдесят дев’ять років, він давно одружений, у нього вже онуки… Ще питання є?
– Я зараз зупинюся, і ти викинеш цей букет, – заявив Віктор, не задовольнившись поясненнями дружини.
– Це ще чому? Я не хочу викидати подарунок. Викину, коли квіти зав’януть. А поки нехай тішать мене якийсь час.
– А я сказав, що викинеш! Або ми нікуди не їдемо.
– Навіть так? Чудово. Дякую, тобі, за добрий вечір. Зупини машину. Я піду додому пішки.
Віктор припаркувався, вз’яв із рук дружини кошик із квітами і, вийшовши з машини, викинув подарунок колег на асфальт, почавши топтати його ногами. Ірина дивилася на це дійство і не вірила своїм очам. Вона вже звикла до періодичних ревнощів з боку чоловіка, але це було вже занадто!
Їй захотілося плакати. Було дуже шкода красиві квіти, подаровані колегами від щирого серця. Було прикро за зіпсований вечір і такий самий зіпсований настрій. Адже сьогодні у неї день народження, а Віктор так поводиться.
Ірина вийшла з машини і нічого не кажучи чоловікові, попрямувала у бік автобусної зупинки. У цей момент вона вже прийняла рішення… Вона йшла швидким кроком, не звертаючи уваги на вигуки Віктора з проханням зупинитися… Тоді чоловік наздогнав її і вз’яв за руку.
– Тепер ми можемо їхати до ресторану, – заявив він.
– Ні, ми нікуди не поїдемо, – твердо сказала Ірина.
Віктор вже м’якшим тоном сказав:
– Але я замовив столик, на нас чекають. Ми ж хотіли провести цей вечір удвох у ресторані. І я подарунок тобі приготував.
– Гарний подарунок ти мені приготував, – сказала Ірина, згадуючи квіти… – Дякую!
– Ірино, вибач, я не знаю, що на мене найшло… – винним голосом сказав Віктор. – Давай поїдемо в квітковий магазин, і ти вибереш будь-який кошик з квітами, який тільки захочеш!
– Ні, – похитала головою Ірина. І пішла далі.
Викинутий у пориві ревнощів кошик із прекрасними квітами став останньою краплею терпіння Ірини. Вона раптом так чітко усвідомила, що її чоловік ніколи не зміниться. Він так і виводитиме її безпричинними ревнощами, і одного разу вчинить з нею так само, як з цим кошиком.
Ірина дістала з сумочки телефон і зателефонувала мамі, запитавши дозволу приїхати до них із ночівлею. Їй не хотілося повертатися в їх з Віктором квартиру і залишатися з ним удвох.
Ірина про все розповіла батькам, вони були вражені до глибини душі поведінкою зятя та підтримали дочку у її рішенні розлучитися з ним.
Віктор, звичайно, робив кілька спроб повернути Ірину, обіцяв, що він все усвідомив і більше не влаштовуватиме сцени ревнощів…Але молода жінка не змінила свого рішення.
Через рік Ірина зустріла хорошу людину, з якою створила сім’ю, перед цим переконавшись, що майбутній чоловік не є ревнивцем. Вона щаслива у другому шлюбі, і зараз вони з чоловіком чекають на свого первістка.
Оксана, колишня найкраща подруга Ірини, дізнавшись, що Віктор тепер вільний, вирішила тут же його втішити, а потім будь-що одружити на собі, вважаючи ідеальним чоловіком, а Ірину не розумною, яка просто його не оцінила. Її задум вдався і вже через три місяці з початку відносин на її пальчику засяяло заповітне колечко … А ще через три місяці Оксана пішла від чоловіка, не витримавши його безпричинних ревнощів …