-Доню, коли ви приїдете? Давно вже не були… Скучила дуже… За тобою, за внучкою…
-Приїдемо, приїдемо… Напевно на Новий рік.
Світлана поклала трубку і посміхнулася чоловікові.
-Світлано, а правда, чому ми так рідко до твоєї мами їздимо? Ну я розумію, раніше ми в її місті жили, можна сказати поруч, але і зараз живемо, хоч і в іншому місті, але недалеко… Може допомогти їй щось треба? Може не будемо чекати Нового року, а поїдемо зараз?
Світлана чмокнула чоловіка в щоку:
-Який ти у мене чудовий! Про всіх дбаєш. Я подумаю, добре?
-Звісно! Ну я пішов.
І Костя пішов гуляти з їхньою донькою, Дашею.
А в цей час Світлана почала займатися домашніми справами, але все валилося їй з рук. Вона ніяк не могла зрозуміти чому її чоловік завжди хоче допомогти її мамі, хоча її мама… Її мама… Та просто він не знає чому Світлана не хоче з нею спілкуватися!
-Світланко, ти бачила як на тебе дивиться Андрій?
-Бачила. І що?
-Так ти ж йому дуже подобаєшся! Це ж видно зразу!
-Мамо, мій чоловік – Костя. А Андрій його друг. Він прийшов не до мене, а до нього.
Світлана побачила, як її мама підняла брову і багатозначно подивилася на неї:
-Ти серйозно віриш в це? Я ось другий раз зустрічаю його у тебе і бачу, що чомусь він приходить коли Кості твого немає вдома. Ти думаєш, що він не знає, що ти вдома одна?
-Може і знає. Мені насправді не подобається, що він приходить, – сказала Світлана. Чомусь з мамою вона не хотіла обговорювати цю тему.
-Та годі тобі! Навпаки, пофліртувати б з ним… А ти сидиш, обличчя серйозне робиш і червонієш постійно.
Світлана і дійсно почервоніла…
-Мамо, ну ти що?
-А чого ти червонієш? З твоїм чоловіком не пофліртуєш… А тут такий видний і симпатичний хлопець…
-Мамо! Я не хочу все це чути від тебе!
Світлана і справді розсердилася: Ну навіщо їй фліртувати з кимось, у неї коханий чоловік є!
А її мама тільки розсміялася і знизала плечима.
А потім для Світлани почалися важкі часи. Андрій все частіше і частіше з’являвся в них вдома, казав, що прийшов до Кості. І чомусь в цей же час приходила і мама Світлани і починалося:
-Ох, Андрію, як чудово, що ти прийшов. Світланко, постав чай.
Або:
-Які смачні тістечка ти приніс. Давайте пити чай.
І Світлана не могла виставити Андрія і нехотя ставила той чай і сідала з усіма за стіл…
А потім мама Світлани різко зникала і залишала Андрія і Світлану наодинці.
У такі моменти Світлана просто набирала номер чоловіка і говорила, що до нього прийшов його друг.
-Костя, приходь скоріше. Він сидить і чекає на тебе. А у мене ще багато справ, я його розважати ніяк не можу…
Нарешті Костя поговорив з Андрієм по-чоловічому і на деякий час Андрій зник. Як же раділа Світлана!
Але радість її була не довгою: заслабла її мама і прийшовши до неї, Світлана знову побачила… Андрія!
-Я почув, що твоя мама заслабла і вирішив зайти…
І добре, якщо б це сталося один раз. Ні. Таке відбувалося при кожному відвідуванні мами.
-Мамо, ти скоро змусиш виїхати нас з цього міста, – сказала одного разу Світлана.
-Та куди ви подінетеся? З твоїм-то чоловіком!
-Петрівна! Ти що виробляєш?
-Я? – мама Світлани округлила очі. – Нічого.
-Ага, нічого… Свахою влаштувалася? Навіщо дівку свою з Андрієм звести намагаєшся? Що, хочеш, щоб чоловік її залишив?
-Так чоловік у неї… Тьху… Ніякий…
-Не твоє це діло. І не твоє це життя. Любить Свєтка твоя Костю. І він хороший, турботливий, вірний. А Андрій твій жодної спідниці не пропускає. Ну розведеш ти дочку свою і що? Думаєш Андрій одружиться на ній? Не факт. А якщо і одружиться, то точно буде гуляти направо і наліво. А може і дочку твою залишити потім і буде вона одна, як і ти колись…
-Так багато ти розумієш! – розсердилася мама Світлани. – А може я і хочу, щоб він її залишив. А може я і хочу, щоб вона залишилася одна, та ще й з дитиною на додачу. А може я і хочу, щоб ніхто їй не допомагав…
-Навіщо?!
-А так. Щоб зрозуміла, як мені було, коли її батько пішов. Щоб пройшла все, що пройшла я… Щоб цінувала мене, а не міняла на мужика. А то любов у неї бач… А то чоловік у неї бач працьовитий і весь такий позитивний…
-Ну Петрівна… Ти даєш… Радіти треба, що вона такого гарного хлопця собі вибрала, а не пройдисвіта якогось, а ти заздриш. Вона ж із чоловіком для тебе все робить, а ти… Чує моє серце, втече вона від тебе і залишишся ти тут кувати одна, нікому не потрібна…
Сусідка позітхала і пішла.
-Костя, я не хочу залишатися тут. Давай поїдемо… Ну хоч до обласного центру! Там і роботу можна знайти кращу і медицина хороша і освіта. Мені здається, що для нашої майбутньої дитини це буде найкращим варіантом…
-Хм… А знаєш, давай. Мені якраз там роботу одну пропонують непогану і знайшовся покупець на землю, ну на ту… Яку ніхто брати не хотів. Зможемо квартиру придивитися… Звичайно на всю квартиру грошей не вистачить, але ми придумаємо щось.
Оце так! – думала Світлана. – Виявляється все простіше, ніж я думала!
Вона і правда думала, що Костика доведеться вмовляти на цей переїзд.
-Сподіваюся, друг, який запропонував роботу там, не Андрій?
-Андрій? Та що ти! Звичайно, ні…
Так Світлана і Костя переїхали зі свого рідного міста в місто побільше. Незабаром у них народилася дочка. Вони були щасливі, та й зараз щасливі теж.
Тільки після їх переїзду, Світлана практично припинила спілкування зі своєю мамою, та й приїжджати і допомагати їй не дуже-то поспішає…
Багато з вас можуть сказати: Так не буває. Не може бути такого, що батьки можуть заздрити своїм дітям. Але в житті можливо все. Просто деякі люди приймають успішність своїх дітей у різних життєвих сферах, а деякі починають вставляти “палки в колеса”.