Мама прийшла ввечері, Ліля вже збиралася сходити в душ і лягти спати. Ні, ну а що, має право раніше лягти, вранці вставати рано.
Мама сиділа на кухні, від чаю відмовилася і говорила ні про що.
Ліля відверто позіхала, вказати матері на двері совість не дозволяла, але й сидіти з пустого в порожнє переливати теж не дуже хотілося.
-Мамо, – не витримала Ліля. – Щось трапилося?
-Ні, а що має трапитися?
-Ну не знаю, ти так пізно прийшла.
-Я що, до дочки в гості не можу прийти, – сказала мама. – Ти й так від нас відособлюєшся, ніби ми тобі не рідні.
-Я відособлююсь? Мамо, навіщо ти так кажеш, адже зараз посваримося знову.
-А що ні? – мама підібгала губи. – Все одна, тобі подруги дорожчі за сім’ю.
-Тааак, – Ліля подивилася на матір. – Мабуть добром це не скінчиться, ну давай, висувай свої претензії.
-А що пред’являти, що пред’являти, ти і так чудово все знаєш.
-Давай, кажи, а я послухаю, – каже Ліля, сон як рукою зняло.
-З Тетяною ти не товаришуєш, все з подружками своїми.
-Тааак.
Ліля вже зрозуміла, що зараз станеться.
-Тато попросив тебе відвести бабусю на дачу, а ти, бачте, зайнята була…
-Хто попросив? Кого відвезти?
-Не як же ж, ти чудово чула хто і кого.
-Угу, далі…
-А що далі, ти живеш як сир в маслі катаєшся, он на відпочинок двічі на рік мотаєшся, гроші нікуди подіти?
-Ну чому ж є куди, я їх збираю, мамо, – Ліля єхидно посміхнулася. – Заробляю і збираю.
-Збирає вона, у нас ремонту років п’ятнадцять не було, а то й більше, могла б і виділити на ремонт у батьківській квартирі.
-Таак? Ага, цікаво а далі що?
Ліля вже відверто сварилася з матірʼю, та й та завелася не на жарт.
-А то, Тетяна старається, а в тебе ні дитини, ні кішки навіть, могла б і допомогти сестрі.
-Хм, як цікаво? Віддавати зароблені гроші? Або що? Взяти і тягнути сестру, її чоловіка та дітей? Так, мамо?
-А чому ми з татом маємо це робити?
-А я звідки знаю, мамо? – запитанням на запитання відповіла Ліля.
-Ми сім’я, – уперто каже мама, – ми повинні допомагати один одному.
-Ви сім’я ось ви і допомагайте, я то до чого?
-Знущаєшся, так? Звичайно, тобі все на блюдечку дісталося, і квартира у неї трикімнатна, а сестра сім’єю в одній кімнаті тулиться, і машина, знаєш, не погана, навіть у Дмитра Тетяни такої немає, а він, між іншим, чоловік, люба моя.
-Ага, а я при чому, що він чоловік, і що в нього немає машини, як у мене? І житло для своєї сім’ї він не може придбати туляться в одній кімнаті, у вашій двокімнатній квартирі, зате дітей роблять добре.
Ти ще забула мою роботу приплести вона мені дуже гідні гроші приносить, правда я працюю шалено, ось завтра мені, наприклад, потрібно рано встати, тому згортаємо нашу марну розмову і йдемо по ліжках.
-Ти виставляєш мене? – кричала мама.
-Ні, чому ж, можеш у мене переночувати, у мене є кімната для гостей.
-Отже, допомогти сестрі ти відмовляєшся?
-Відмовляюся.
-І Рому з собою на море не візьмеш?
-Не візьму.
-Безсовісна.
-Так, вся в тебе.
-Ноги моєї більше тут не буде!
-І слава Богу.
-Ти… Ти…
-Що, мамо? Більше не приходити? Так я й так до вас не ходжу, востаннє була, коли мене твій чоловік виставив, нагадай мені, коли це було?
Ах так… Коли бабуся лежала, а мені одну її не підняти було, я потім сусідів покликала, ага, вони мені допомагали її мити. І в останній путь вони мені її збирали, у неї ж, крім мене, нікого не було. Батько мій був єдиним сином.
А ще, мамо, ти забула видно, ви мене в шість років моїх, мамі твоїй віддали, ну я типу заважала Тетянці спати. Хоча в мене є інша версія – я заважала вашому сімейному щастю, я нагадувала тобі про свого батька, правда? А твій чоловік, не зміг бачити потомство від минулого чоловіка, так?
А потім, коли тобі знадобилася допомога з Тетяною, твоєю улюбленою донькою, ти відправила мене до батька бабусі, до речі, до зовсім незнайомої мені людини.
І твоя мама, а моя на кшталт бабуся, з легкістю відвела мене в чужу квартиру, вона не згадувала про те, що є старша онука багато років. А тепер раптом знадобилося на дачу їхати, згадала про Лілю, ну точно.
Мені пощастило, що моя рідна бабуся відігріла мені серце, в мої вісім років, адже мене найближча людина, мама, зрадила.
-Що ти таке кажеш! Ти сама захотіла жити у бабусі!
-Серйозно, мамо? Тобі самій не смішно? Я навіть не знала про її існування, поки ви мене не віддали їй.
Ні, ти мене, звичайно, брала на сімейні свята, з Тетяною хтось мав водитися, ти навіть не здогадувалася мене погодувати, а я не їла вдома, бо до мами на торжество йду… Ти хвалилась перед гостями як я обожнюю сестричку і вони розчулювалися нашій любові, а як тільки гості розходилися, ти садила мене в таксі і відправляла до бабусі, так і не нагодувавши…
Ти хотіла поговорити?
Давайте поговоримо, розкажи мені, як так вийшло, що я стала тобі не потрібна.
Я ж пам’ятаю, як ти мене любила, мамо, як заплітала мені кісти, такі як у твоєму дитинстві, шукала по всьому місту банти та атласні стрічки, щоб заплітати мені справжні коси, а не перев’язані резиночками.
Як ти любила зі мною веселитися, читала мені казки, розповідала історії і переповідала тихенько фільми про кохання, на які ти ходила без мене.
А потім ти зустріла людину, яка стала тобі чоловіком, і ми втрьох ходили скрізь, і я так раділа, що в мене теж є тато, пам’ятаєш, мамо?
Я розуміла, що це не мій тато, але він був такий гарний, я його так полюбила. Я підходила і обнімала його, я лежала і шепотіла, щоб татко завжди був здоровий.
А пам’ятаєш, пам’ятаєш у нього був такий шарф у смужку? Коли тата не було вдома, я брала цей шарф із шафи і нюхала татовий запах.
Але потім народилася Таня і я стала зайвою, вам так добре було, тобі, тату, а тоді він ще був для мене татом, і вашій дитині.
Ви розстеляли на підлозі теплу ватяну ковдру, пам’ятаєш, мамо? Таку червону? І лягали на нього по краях, а в середині лежала і бовтала ніжками Таня, місця для мене не було.
Я якось теж захотіла з вами, полежати з краєчку, хоч би з краєчку, просто полежати.
Твій чоловік виставив мене, а ти промовчала, мамо.
А потім ти віддала мене своїй матері. І з яким задоволенням вона відвела мене до бабусі, тієї, яку я ніколи не бачила.
Ти виконувала батьківські обов’язки, та, наприклад, ходила на батьківські збори, щоб там тебе похвалили.
Я намагалася вчитися, думала ви побачите, яка я розумна і полюбите мене, кликатимете до себе додому, ми знову будемо сім’єю…
Моя сім’я була моя бабуся, а подруги — це мої сестри, вони завжди зі мною, це їхні мами витирали мені сльози, це їхнім мамам я довіряла свої дівочі секрети та переживання.
Мені тридцять років, мама і я не заводжу сім’ю, знаєш чому? Я не хочу стати, як ти.
А раптом я не зможу вжитися з чоловіком і залишуся з дитиною на руках, потім зустріну іншого чоловіка, народжу від нього дитину, а старшу віддам… Ні, не тобі, а його бабусі.
А раптом вона не виявиться такою, як моя…
Я переживаю, мамо… Я все ще люблю тебе, тому що ти моя мама, тому що у кожної людини є така потреба любити.
Тому я досі спілкуюся з тобою, розумієш? Терплю все те, що ти робиш.
Я не люблю твою матір, вона мені ніхто, я не люблю твого чоловіка і твою дочку, вибач, для мене це чужі люди.
Згадай, я намагалася потоваришувати з твоєю дочкою, з цього нічого путнього не вийшла, вона просто самозакохана, думала, що я даруватиму їй дорогі подарунки, возити за кордон, а коли зрозуміла, що цього не буде, вона викреслила мене зі свого життя.
Я перевірила тоді її, сказавши, що цього разу ми посидимо вдома, сходимо на річку.
Я все сказала, мамо… Іди, якщо хочеш залишись, я обніму тебе, ми забудемо всі образи, і я обіцяю, що стану найкращою дочкою…
-Вибач мені потрібно йти…
Мати підвелася і мовчки вийшла, Ліля сиділа спустошена на кухні, мама повернулася. Очі Лілі засвітилися щастям.
-Я не зрозуміла, – сказала мама. – Так ти візьмеш Рому Тетяни з собою на море? Хлопцю п’ять років, а він ніде не був… І що там з приводу ремонту?
-Іди, – прошепотіла Ліля. – Йди, чуєш…
Мати знизала плечима і зникла за дверима…
