Обуренню Віри не було меж!
-А чому це твоя мама житиме у нас, а не у твого брата?! – зиркнула вона на чоловіка.
-Бо в нас більше місця, – намагався говорити спокійно Артем. – У нашій квартирі три кімнати, а у брата лише дві…
-Так, тільки в нього одна дитина, а в нас двоє. Причому хлопчик і дівчинка, – не вгамовувалася Віра. – Тепер їм доведеться тулитися в одній кімнатці, бо Ганна Петрівна, бачте, займе кімнату доньки!
Артем зітхнув. Його мама жила в селі, у хаті без зручностей. Останнім часом вона заслабла, і вже не могла справлятися з важкою сільською роботою.
Під час останнього візиту до мами Артема дуже запереживав. Усю дорогу назад він думав, думав, і вирішив, що маму треба забирати.
Віра сприйняла цю звістку без захвату. З мамою Артема вона не спілкувалася. Причому приводу для цього не було. Просто літня сільська жінка була нецікавою Вірі…
-Уявляєш, він хоче привезти до нас цю бабцю, – скаржилася Віра по телефону подрузі. – У неї освіта три класи. Вона грамотно говорити не вміє. Чого вона навчить наших дітей? В них репетитори, навчання. А тут ця з села. Та ще й у нашу тісноту. Ото б другий синок забрав. Так ні, до нас!
-Так, складно прийдеться вам, – погоджувалась подруга. – Але, може, відправити Катю до твоєї мами? Вона живе сама, та й місце для Катрусі є. І їй буде веселіше. А вам не так тісно.
-Ти що! – обурилася Віра. – У моєї мами своє життя: театри, музеї… Вона звикла жити сама і вести богемний спосіб життя. Навіщо там Катя? І чому ми повинні обтяжувати мою маму? Ні. Катя житиме вдома. А ось як бути з цією свекрухою, не знаю. Ну от як, Олю?
-Може, відправити її в будинок для літніх людей? – невпевнено запропонувала Оля.
-Я б з радістю, але Артем точно не захоче, – і Віра важко зітхнула. Вона розуміла, що якщо чоловік вирішив, що його мати житиме з ними, то так і буде.
Через кілька днів Артем привіз Ганну Петрівну. Жінка важко піднімалася сходами, часто зупиняючись для відпочинку.
Сім’я мешкала на четвертому поверсі, а ліфта в будинку не було. Віра подумала, що старенька навіть на вулицю рідко виходитиме, якщо взагалі буде це робити. Доведеться постійно терпіти її присутність…
-Ось, мамо, твоя кімната, – Артем провів маму в квартиру і завів у колишню кімнату Каті. – Розташовуйся.
Бабуся сіла на ліжку і розплакалася. Вона відчувала холодність невістки і розуміла, що своєю присутністю буде напружувати сім’ю сина.
-Бабуся, не плач, – ласкаво сказала Катя. Дівчинка спокійно сприйняла звістку про те, що їй доведеться пожити з братом. Треба, значить, треба. А ось Олексій був зовсім не радий.
-Чому я маю тіснитися з Катрусею, – скаржився він. – Навіщо нам ця бабуся? Жили без неї та добре було…
Звичайно, життя з бабусею одразу змінилося. Хоча старенька намагалася завдавати якнайменше клопоту. Тепер діти жили в одній кімнаті. Олексій постійно скаржився, що йому некомфортно, адже тепер друзів у гості не приведеш. Віра намагалася щонайменше спілкуватися зі свекрухою і постійно виказувала чоловікові, як соромить усіх його мати.
-Діти в одній кімнаті живуть. Це як так? – обурювалася Віра. – Допомоги від неї ніякої. А витрати додаткові на неї не малі, між іншим.
-Які витрати? – обурювався Артем. – Пенсію сюди перевела і нам дає.
-Ну і що. Пенсії її – кіт наплакав. А їжа нині дорога.
Артем махав рукою і припиняв цю неприємну розмову на якийсь час.
Якось Ганна Петрівна дивилася телевізор. Там саме йшла передача про хенд-мейд, і показували в’язані речі. Катя сіла поряд і почала дивитися разом із бабусею.
-Як чудово! – захопилася вона. – Це не те, що однакові безликі речі з ринку. От би таку сукню, як у тієї дівчини.
-Подобається? Давай, я тобі пошию, – запропонувала Ганна Петрівна.
-А ти так умієш? – Катя здивувалася.
-Спробувати можна, – бабуся лукаво посміхнулась.
У Ганни Петрівни зʼявилося заняття, за яке вона взялася з великим ентузіазмом. Минуло зовсім небагато часу, і сукня була готова. Катя була в захваті.
-Бабуся, ти справжня чарівниця, – дівчинка поцілувала жінку в щоку і міцно обняла. – Всі дівчата позаздрять, така краса!
Сукня справді викликала фурор у школі. Дівчинка замовила у бабусі ще й кофту, яка теж вийшла просто чудовою.
-Бабуся, а мене ти можеш навчити шити і вʼязати? – запитала Катя. – Я теж хочу творити таку красу.
-Чому ж ні, звичайно, можу, – очі Ганни Петрівни сяяли теплом і любов’ю.
Катя дуже зблизилась із бабусею. Вони не тільки займалися в’язанням, а й довго розмовляли за чашкою чаю. Незабаром Катя повідомила батьків, що переїжджає у бабусину кімнату.
Вірі не хотілося зізнаватись у цьому навіть самій собі, але їй теж дуже подобалися пошиті свекрухою речі.
Катя в новій сукні була такою красунею. Кофточка теж дуже їй підходила.
Якось Віра поралася на кухні. Ганна Петрівна зайшла на кухню і тихо спитала:
-Може, чимось допомогти?
Віра застигла від несподіванки.
-Не треба, я впораюся, – невдоволено буркнула Віра.
Але бабуся не пішла.
-Сьогодні Катруся отримала в школі хорошу оцінку. Давай її порадуємо пиріжками.
-Ой, ще морочитися з ними, – пробурмотіла Віра.
-Давай зробимо, – стояла на своєму Ганна Павлівна. – З капустою, з картоплею, а може й солодкі? Артем їх так у дитинстві любив…
Віра не розуміла, що відбувається. Що це таке сьогодні зі свекрухою.
Віра ніколи не пекла пиріжків чоловікові, тому гадки не мала, що він їх любив у дитинстві. Однак на свій подив погодилася.
-Добре, давайте пекти.
Жінки взялися до роботи. І незабаром кухня наповнилася чудовим ароматом свіжої випічки.
Коли Катя прийшла зі школи, вона не повірила своїм очам. Мама та бабуся разом пили чай на кухні, а на столі красувалася величезна тарілка з пиріжками.
-Ого! – тільки й змогла вимовити Катя.
Пиріжки пішли тільки так, а особливо їх оцінив Олексій.
-Смачно, але мало, – діловито промовив він. – Напечіть ще, я візьму у школу.
Через кілька днів Ганна Петрівна знову зайшла на кухню і запропонувала Вірі:
-Вірочко, скоро в тебе день народження. Хочеться тебе порадувати. Може, я і тобі пошию сукню? Або що замовиш…
Віра розгубилася. Вона згадала, якою непривітною була зі свекрухою весь цей час, та ще й голосно скаржилася по телефону на неї подругам, спеціально, щоб та чула. І всіх налаштовувала проти бабусі. І з чоловіком сварилася через те, що привіз маму. Що ж тепер виходить? Господи, як соромно…
-Дякую, не треба, – Віра вийшла з кухні і закрилася в кімнаті.
Проте Ганна Петрівна на день народження все одно вручила Вірі чудову сукню.
-Це наша спільна праця з Катрусею, – повідомила вона. – Ось ці квіточки Катя в’язала гачком. Вона велика розумниця.
Катя стояла поряд дуже задоволена. Результат їхньої спільної з бабусею праці і справді був чудовим. Віра одягла сукню і аж змінилася. На обличчі з’явилася усмішка, а в душі щось почало танути.
-Дуже дякую, – тихо сказала вона.
Наступного дня на роботі до Віри підійшла її начальниця та поцікавилася:
-Віро, а що це за шикарна сукня на вас? Це ручна робота?
-Так, – відповіла Віра. – Це моя свекруха шила. І донька допомагала.
-Просто чудово. А чи можна зробити замовлення? Я добре заплачу.
-Я спитаю Ганну Петрівну.
Ганна Петрівна з радістю погодилася. Невдовзі пішла купа замовлень. Грошей у сім’ї побільшало. Катя продовжувала брати у бабусі уроки в’язання. Вона виявилася дуже здібною ученицею, і незабаром почала теж в’язати і шити на замовлення. Ну, а бабуся змогла зосередитись на таких улюблених для Олексія пиріжках.
Якось Артем покликав увечері в кімнату Віру і сказав їй:
-Слухай, у мого Дмитрика новина. Квартиру він купив. Стару продали, додали грошенят і тепер у них цілих чотири кімнати. Коротше кажучи, він готовий забрати до себе маму…
-Та ну! – вигукнула Віра. – Оце так новина! А тепер слухай мою відповідь.
Готовий він там чи не готовий, тільки я Ганну Петрівну нікуди не відпущу! Придумали теж літню жінку з місця на місце возити! Ні! Так і передай своєму Дмитрику. А я на кухню. Ми пиріжки затіяли робити…
