Ольга Сергіївна трохи з осудом розглядала панночку, що сиділа навпроти і дивилася в телефон.
-Жодної пристойності, – бурчала про себе Ольга. – Знаходиться в громадському місці, а поводиться…
Як, на її думку, не так поводиться дівчина, Ольга ще не придумала. Але щось не так, це точно…
По-перше, дівчина була у якихось джинсах з дірочками, кедах і майці з безглуздим написом!
По-друге, на голові у неї були кіски фіолетового кольору, у вусі безліч сережок!
-Що за молодь пішла? Жодної пристойності, – думала Ольга.
Ольга і не уявляла якби вона у свої юні роки так поводилася.
Розглядати і відверто дивитися на чужих людей теж не дуже добре. Ольга робила це тихенько, до того ж на ній були великі чорні окуляри.
Дівчина сиділа навпроти і теж часом розглядала Ольгу Сергіївну.
Вона думала, що такі пані, не їздять електричками, навіть якщо вони за їхніми мірками скромно одягнені, хіба може собі хтось дозволити окуляри, такі як у пані, або сумочку, яка коштує цілий статок.
Сидить і нахабно розглядає її, думає якщо окуляри надягла то незрозуміло, що вона дивиться, смішна така.
Ольга повернула голову і почала дивитись у вікно.
Вона не любила цей заміський будинок, який її чоловік, якого вже не стало, називав сімейним гніздечком.
Їй доводилося мило посміхатися і підтакувати, вдаючи, що їй подобається сидіти там.
Копатись на грядках вона не любила і одразу поставила умову Івану Івановичу, що робити нічого не буде.
А він і не заперечував, адже там все одно господарювала Юля, її дальня родичка, яка дуже любила будиночок і здається була таємно закохана в Івана Івановича.
Ольга Сергіївна задумалася…
…Ось вона дівчинка нафарбувалася у подружки, Оленки вії синьою тушшю, а губи вишневим блиском.
Вона прийшла додому, і це побачила мама.
Вона насварила тоді Ольгу. Ольга не ображалась на маму, адже якби вона її не виховувала, як треба, Ольга не стала б тією, ким вона зараз є.
Іван Іванович не подивився б на неї і все було б інакше, не було б Олега, не їхала б вона зараз у цій незручній електричці.
-А цікаво, як було б? – замріялась вона і тут же струснула головою – нема чого нісенітниці вигадувати.
Вона все ще продовжувала сердитися на сина, який не приїхав за нею в місто на машині.
Сама Ольга їздити не вміла.
Коли ще був Іван Іванович, вона їздила з водієм, або з чоловіком.
Іван Іванович любив покататися за кермом.
Тепер Ольгу возить син Олег.
Поїхав раніше, бо в нього день народження, і доводиться тепер їй самій їхати на електричці…
-Ну що поробиш, Олег єдиний син, рідна дитина, – вирішила вона…
…Ольга Сергіївна вийшла з електрички на своїй станції і скривилася – міг би й зустріти матір Олежик!
Добре хоч іти недовго…
-Ольга Сергіївно, доброго дня! – з Ольгою привітався сусід. – Ви на електричці, чи що?
-Здрастуйте, Вікторе Миколайовичу, так, я своїм ходом.
-Ходіть я вас довезу!
-Та незручно, я дійду сама…
-Ходімо, ходімо, я друга проводжав, все одно сам поїду.
Ольга Сергіївна засумнівалася, але перспектива йти пішки, коли ще небо почало хмаритися і збирався дощ, її не дуже тішила.
Переступивши через сором’язливість, Ольга Сергіївна сіла в чужу машину! О, Боже, до чужого чоловіка!
Віктор Миколайович за дві секунди довіз її до будинку. Проїжджаючи, вона бачила ту дівчину, яку розглядала в електричці, і яка їй дуже не сподобалася.
Дівчина йшла, трохи втягнувши голову в плечі. Ользі, навіть, стало шкода її, все ж таки мало приємного, змокнути під дощем.
Олег вискочив звідкись з-за будинку. Він біг розкинувши руки, щоб обійняти маму. Всі образи в Ольги на сина одразу пройшли…
-Синку, з днем народження! – радісно гукнула вона.
-Матусю, дякую! Я такий радий, що ти приїхала! Та яка ж ти розумниця, сама добралася! Ну ходімо, ходімо…
Олег повів Ольгу Сергіївну в хату. У великій кімнаті був накритий стіл.
-Олеже, як смачно пахне! Це ти, чи що? Ти все? Сам?
-Ну, мамо, не зовсім сам, – раптом заметушився Олег. – А ти тією електричкою, що на 5 годину приїхала?
-Так, а що? Ми когось чекаємо? – здивувалась Ольга Сергіївна.
-Так, так… Ми чекаємо одну важливу людину, – чомусь ніяково сказав Олег. – Хочу тебе де з ким познайомити.
-Так? – сказала Ольга. – Ну що ж, якраз переодягнуся…
Ольга тільки но зайшла в кімнату, як почула радісний голос сина, а потім інший – жіночий.
Вона швидко переодяглася у гарну сукню і вийшла з кімнати вся дуже ошатна.
Ольга Сергіївна глянула на гостю сина і відкрила рота від здивування.
Перед нею, в обіймах Олега, стояла та сама дівчина з електрички!
-Мамо, знайомся, це Аліса! Аліса – це моя мама, Ольга Сергіївна!
У Ольги зник настрій, вона ніяково привіталася і пішла в кімнату.
-Мамо, ходи за стіл, ти чого?
-Ти знаєш, Олеже, я не хочу їсти…
-Мамо! Ти навіть не познайомилася, а вже почала…
-Олеже, ти доросла людина, роби як хочеш …
Ольга не вийшла з кімнати до ранку. Вранці вона чула, як гримають двері і заводиться машина. Через годину Олег приїхав. Він не дивився матері у вічі.
-Я сподіваюся, ти не ображаєшся на мене і не звинувачуєш у тому, що я зіпсувала тобі день народження? Це була твоя погана ідея покликати мене і оцю…
-Мамо, вона моя кохана жінка!
-Серйозно?! Ти серйозно?! Хочеш сказати ось це непорозуміння і мій розумний, елегантний, вихований, освічений, добрий син разом?!
-Мамо, ти ж не знаєш її зовсім, як ти можеш судити? Ти що з вигляду Аліси зробила висновки?
-Так! У людині все має бути прекрасно, і обличчя, і одяг, і душа, і думки, а твоя ця …
-Аліса, її звуть Аліса мамо!
-Мені все одно, як її звуть, вона і двох слів зв’язати не зможе.
-Звичайно мамо, ти ж все знаєш. Ти ж завжди маєш рацію, знаєш як треба жити, у тебе ж все по поличках розкладено, мамо. Ти живеш своїм прісним, розміреним життям. А я не хочу так, розумієш? Не хочу!
Я жити хочу, сміятися коли смішно, сумувати коли сумно, їсти на вулиці сосиску в тісті і жувати жуйку. Я хочу пити пінне з друзями й ігристе з дівчиною, розумієш?
Мамо, озирнися навколо! Життя повз тебе мчить ніби швидкісний поїзд, ти спостерігаєш за ним з вікна і нічого не бачиш, мамо! Тому що ти зайнята лише собою, тільки тим, що про тебе скажуть люди. А мені все одно, розумієш?
У мене одне життя, не десять, щоб одне на догоду тобі прожити, інше людям, третє ще кому, дивися і до себе черга дійде.
Мамо… Тобі доведеться змиритися з Алісою, розумієш? Я її люблю і робитиму їй пропозицію, хотів провести день народження з коханими жінками та найголовнішими людьми у світі.
Ольга пішла в садок. Що не кажи, а садок вона любила. Там вона дала волю сльозам, сподіваючись, що прийде син, заспокоїть її, попросить вибачення і все знову прийде в норму, але Олег не йшов.
Більше того, він поїхав, не сказавши ані слова матері.
Дочекавшись вечора Ольга вирішила зателефонувати, але слухавку син не брав, тільки вранці він зателефонував сам.
-Алло, – промовила Ольга. – Вона хотіла щось єхидне сказати, вже приготувала промову, але це був голос не Олега, зовсім не Олега.
-Ольга Сергіївна, це Аліса. Олег заслаб, але все добре…
-Що? Що????Алло, що за жарти алло, де мій син? Де Олег?
-Ви чуєте мене? Нічого страшного, просто трошки заслаб. За вами приїхати, Ольга Сергіївно?
-Ні… Я сама доберуся…
Вона приїхали до сина.
-Ольга Сергіївна, все гаразд, – сказала їй з порога Аліса… – Я за ним тут приглядаю. От бульйончику зварила…
Вона глянула на цю дівчинку і раптом… Її серце переповнюється вдячністю!
-Спасибі… – ніяково сказала вона.
Дівчина почервоніла…
Ольга Сергіївна цілий тиждень гостювала в Олега з Алісою.
Вони дуже зблизилися дівчиною. Вечорами вони пили чай на кухні, і Ольга Сергіївна розповідала, як вона зустріла Алісу в електричці, а дівчина щиро сміялася з її розповіді…
-От тобі й перше враження, – думала Ольга Сергіївна…
…-Зовнішність буває оманлива, – розмірковувала Ольга, сидячи з приятельками в маленькому затишному кафе. – Виявляється ця Аліса дуже хороша людина. І дбайлива така. А ще – вона працює вчителькою, уявляєте!
Жінки хитали головами, розглядаючи дівчину з короткою стрижкою і рожевого кольору волоссям…
-Ой, дівчата, мені дзвонять, вибачте побіжу… Внука треба побавити, – сказала Ольга Сергіївна і радісна помчала до своїх рідних…
