Юлю знали всі відвідувачі базару. Молоденька дівчина з яскравою зовнішністю подобалася багатьом. Блондинка з виразними великими карими очима, струнка і ніжна. Як вона опинилася на базарі? Зовсім не вписувалася в колорит продуктового ринку.
– Тобі б в кіно зніматися, Юлька. А ти курми тут торгуєш з нами, – говорили їй повні продавчині зі стажем. – Бач, як на тебе чоловіки дивляться.
– Головне, щоб вони не тільки дивилися, а й купували товар, – жартувала Юлька. – А що краса? Не родись красивою, а родись щасливою … Так мені мама завжди говорить.
– Вірно, – зітхали жінки. – А ти все ж придивись. Он синочок начальника ринку став частіше тут прогулюватися. Може, теж не випадково, га?
Юлька махала рукою і розкладала свій товар, а потім ретельно протирала прилавок – любила чистоту. Торгівля йшла жваво, дівчина добре заробляла. У неї з’явилися постійні клієнти. Це були і пенсіонери, і молоді матусі з малюками.
Один хлопець завжди приходив за свіжими курми. Смішно поправляючи окуляри на переніссі, він червонів і майже не дивлячись в очі Юльці, просив її вибрати дві посимпатичніше. Потім він довго копався в гаманці, намагаючись дати суму за товар без здачі, за що дівчина завжди його дякувала. Мало-помалу вони познайомилися. Він чув її ім’я від інших покупців. Кілька разів Григорій (так його звали) просив залишити і відкласти для нього на наступний вихідний курочку – він приходив трохи пізніше.
За послугу Григорій віддячував Юльку невеликими шоколадками і мило посміхався. З кожним разом його погляд мимоволі довше затримувався на милому обличчі продавщиці, і Юлька швидко зрозуміла, що подобається хлопцеві.
Це зрозумів і синок начальника ринку Сергій. Він, проходячи паном серед прилавків і вітаючись за руку з продавцамі – чоловіками, озирався на Юлю, крадькома стежачи за її швидкими і плавними рухами.
Зухвалий Сергій соромився перед Юлею, але все-таки одного разу не витримав і раптом висловив навпростець дівчині:
– Це що тут за очкарик прилипає до твого прилавка? Чого треба? Купив і вали звідси.
– А тобі що? – в тій же манері відповіла йому Юля. – Я звикла розмовляти, спілкуватися з покупцями. Він у мене – постійний.
– Постійний – хто? Залицяльник, чи що?
– А хоч би й залицяльник. Адже я дівчина вільна. Ні перед ким звітувати мені не треба.
– Вільна? Шури-мури крутити на роботі? Тут тобі не клуб знайомств і не ресторан, щоб бесіди вести. До речі, щодо ресторану. Може, повечеряємо якось разом?
Сергій сперся на прилавок і підморгнув Юлі.
– Надивився фільмів іноземних … Повечеряємо … Я вдома вечеряю. І спати. Втомлююся, як дуже. Вже вибач.
Сергій скривився в посмішці і відійшов, скриплячи зубами. Він затамував злобу на дівчину, будучи впевненим, що їй подобається Григорій.
«Ну, постривай, інтелігент. Я тобі покажу звідси дорогу».
Наступного вихідного Григорій знову залицявся до Юлі, вони розмовляли. Під кінець торгівлі була тільки можливість поговорити. Юля вже протирала прилавок, прибирала порожні ящики та збиралася незабаром йти.
Григорій попрощався і пішов до виходу. За воротами базару його покликали двоє рослих хлопців. Це були товариші Сергія. Вони грубо штовхнули Григорія і не соромлячись у виразах, натякнули йому на те, що треба б купувати курей у іншому місці, а тут щоб і духу його більше не було. Григорій впав і намагався встати, але хлопці стали штовхати його, не даючи можливості піднятися. Покупка Григорія полетіла на землю.
Хлопчики, які гралися неподалік, побігли на ринок за підмогою. Вони були дітьми продавщиць і знали Григорія.
– Юля, Юля, там твого покупця …
– Що трапилося?
– Ну, цей, в окулярах! Він там лежить.
Юля, відчувши недобре, не до кінця зрозумівши в чому справа, побігла на вулицю. Там вона і побачила сидячого Григорія, який носовою хусткою витирав обличчя.
Юля тут же принесла холодної води в ковші і стала мочити хустку, витираючи обличчя Григорія. Вона зрозуміла, чиїх рук була ця справа, і відчувала себе винуватою. Через ревнощі до неї від пoкuдькa пocтpaждав такий приємний хлопець …
Вона допомогла Григорію оговтатися і встати. А потім проводила його до самого будинку. Так вона познайомилася з його батьками. Григорій категорично не хотів писати заяву в noлiцію…
Але дивним чином це неприємна подія зблизило молодих людей. Юля відвідувала Григорія, приносила йому гостинця, чому він був невимовно радий.
– Якби я міг продовжити своє одужання, Юля … Я такий радий, коли Ви приходите. За це варто було і не так постраждати. Дякую…
Юля і Григорій стали зустрічатися. З ринку Юля пішла, категорично не бажаючи більше там працювати. Вона переїхала в приміський район, в велике село, де жила її бабуся в своєму будинку. Там Юля відкрила швейне ательє.
– Я ж чому курми на ринку торгувала? – пояснювала вона Григорію. – Це мені заробити треба було. Мрія у мене з дитинства – бути кравчинею, як бабуся. Але щоб відкрити свою справу, одного вміння мало. А тепер у мене і приміщення є, і обладнання на перших порах. Є й напарниця. І бабуся радою завжди допоможе. Так що, починаю нове і самостійне життя кутюр’є!
Вони сміялися, а Григорій розповів їй, що і він починає самостійне життя, так як закінчив педагогічний і влаштовується працювати вчителем в школу селища, де працює Юля.
Вони були щасливі, вони полюбили один одного, і вже намітили день весілля. І не менш щасливою була бабуся Юлі. Єдина внучка виходить заміж і буде жити з нею в рідному домі! Давно бабуся кликала до себе Юлю. Великий будинок, багатий сад вона заповіла їй ще за життя і хотіла порадіти внучкиному щастю.
– Бог мене почув, – говорила на весіллі всім бабуся. – Тепер би онуків дочекатися …
– А ти бережи себе, бабусю, і довше живи! Тоді і дочекаєшся. І не одного! – Юля цілувала бабусю і шепотіла їй: – Ми з Гришою хочемо трьох, як мінімум…
