Віра Іванівна подивилася у вікно і важко зітхнула. Вона ж так надіялася, що хоча б сьогодні, у її день народження, син приїде відвідати матір, але не тут було.
Олексій не тільки не приїхав, але навіть не подзвонив.
Весь день Віра Іванівна даремно чекала на сина, але всі її очікування виявилися марними. Вже ввечері Віра Іванівна вирішила зателефонувати до сина сама, але його телефон був відключений. Вона занепокоїлася.
Олексій хоч і приїжджав до матері досить рідко, але на зв’язку був завжди.
Цілий вечір Віра Іванівна безуспішно намагалася додзвонитися до сина. Однак це їй так і не вдалося.
Всю ніч Віра Іванівна не стуляла очей.
Занепокоєння за сина все наростало і вранці Віра Іванівна наважилася подзвонити невістці.
Настя, невістка Віри Іванівни, свекруху не взлюбила з дня їхнього весілля з Олексієм, була в неї в гостях лише кілька разів. Віра Іванівна ніяк не могла зрозуміти – за що ж Настя так не любить її.
В особисте життя сина вона ніколи не лізла, невістку і сина життя не вчила, в гостях у них не затримувалася та й взагалі намагалася бути осторонь і не втручатися, якщо в сім’ї сина траплялися сварки, а вони, між молодими, траплялися досить часто.
Це Віра Іванівна знала з телефонних розмов із сином.
Настя хотіла щоб Олексій пішов зі старої роботи та влаштувався на іншу, більш оплачувану, але Олексій свою роботу любив і звільнятися не збирався. Саме через це у нього з дружиною постійно траплялися сварки.
Настя довго не брала слухавку, а коли Віра Іванівна все ж таки додзвонилася до невістки, то та буркнула в трубку, що нічого не знає про Олексія.
Мовляв, посварилися вони ще позавчора і він пішов, не ночував вдома. За словами Насті, вона думала, що Олексій поїхав до матері, а подзвонити і переконатися в цьому просто не вважала за потрібне.
Після дзвінка невістці Віра Іванівна занепокоїлася ще більше.
Надвечір жінка звелася в кінець. Вона не могла знайти собі місця і не знала, куди ще можна подзвонити і дізнатися хоч щось про Олексія. Ніхто з його друзів, яких знала Віра Іванівна, про її сина нічого не знав.
Олексій з’явився сам. Виявилося, що він проводив час на дачі нового друга. Мовляв, треба було подумати та вирішити як жити далі.
На запитання матері, чому не подзвонив, відповів просто і навіть із деяким роздратуванням.
– В Олега дача в селі, мамо! Там не те, що зв’язки! Там електрики майже немає!
Віра Іванівна промовчала.
Їй до глибини душі було прикро, що син не тільки не згадав про її свято, але навіть не удостоївся повідомити про своє місцезнаходження. Хоча чудово знав, що в матері хвилюватися не можна.
Віра Іванівна промовчала, але образа на сина міцно засіла в її душі.
Минув час.
Син і невістка не змогли зберегти сім’ю і незабаром, після подій, що відбулися, розлучилися.
Квартира залишилася Насті, а Олексій переїхав до матері.
Віра Іванівна намагалася всіляко підтримати сина у важкій для нього життєвій ситуації, але незабаром помітила, що син не дуже й переживає.
У нього з’явилося багато нових друзів, з якими він тепер проводив весь вільний час. Дуже часто Олексій не приходив ночувати, а у вихідні зовсім не з’являвся вдома.
Віра Іванівна чудово розуміла, що син не маленький хлопчик і має повне право на особисте життя.
Її турбувало те, що він міг не давати знати про себе два, а то й три дні.
Віра Іванівна переживала. Вона намагалася поговорити з сином, але той тільки відмахувався чи ігнорував усі умовляння матері, а ще, дуже часто, син на запитання матері почав відповідати, що він дорослий і не має наміру звітувати перед матір’ю за свої вчинки.
Напевно так би воно й тривало, а може бути ще гірше, якби не допоміг випадок.
Якось, у торговому центрі, Віра Іванівна зустріла свою давню подругу Риту. Колись жінки разом працювали та дружили, але потім їхні шляхи розійшлися. Рита з сім’єю поїхали до іншого міста і згодом спілкування між жінками припинилося. З того часу вони жодного разу не бачилися.
А тут така зустріч!
Виявилося, що Рита приїхала зовсім ненадовго, для того щоб відвідати якогось родича, що залишилися тут.
Жінки впізнали одна одну відразу і тут же вирішили зайти в невелике кафе і трохи побалакати про життя. Виявилося, що обидві жінки вдови, але, на відміну від Віри Іванівни, Рита залишилася одна відносно недавно. Діти в неї теж були вже дорослі, жили своїми сім’ями.
Віра Іванівна слухала подругу, а потім якось непомітно почала розповідати їй про сина.
Про його розлучення, про те, що він зовсім перестав шанувати матір і тепер ставився до неї як до чогось непотрібного.
– Загалом, як якась річ. Знаєш, яка вже нікому не потрібна, а викинути все ж шкода! – з гіркотою закінчила свою розповідь Віра Івановна.
Рита уважно вислухала її, подумала й сказала.
– А ти Віро, не переймайся! Все добре буде. Ми твого Олексія навчимо, чия сльоза дорожча за всіх!
Олексій повертався додому засмучений і роздратований. Сьогодні він посварився зі своєю новою пасією і через це був відверто не в дусі. Олексій думав про те, що йому сильно не щастить з жінками і взагалі всі вони начебто не від цього світу, навіть його мама!
– Ось зараз знову сидітиме з нещасним виглядом! Чому не зателефонував? Де затримався? Як справи? – думав Олексій відчиняючи двері в квартиру, але як не дивно в квартирі на нього чекала цілковита тиша.
Матері вдома не виявилося.
Це трохи здивувало Олексія, але він тут же заспокоївся, подумавши, що мама швидше за все вийшла в магазин. Проте минуло кілька годин, а мами так само не було вдома. Телефон був недоступний, а знайомі про неї нічого не знали.
Того дня мама не з’явилася вдома.
Наступного дня Олексій почав телефонувати до всіх. Він звернувся, куди тільки міг, обдзвонив і об’їздив усі відомі йому місця, де могла бути мама, але його зусилля виявилися марними.
Він так і не зміг нічого про неї дізнатися.
Олексій не знаходив собі місця і не знав, куди йому звернутися, як раптом Віра Іванівна з’явилася сама.
Виглядала вона просто чудово і була не одна, а в компанії подруги.
Олексій з порога став дорікати матір, розповідати їй які він робив спроби, щоб знайти її, як він переживав і т.д. і т.п.
Віра Іванівна мовчки вислухала сина, а потім із викликом сказала.
– А знаєш, синку. Адже я вже не маленька і маю право на особисте життя! Хіба не так?
Олексій слухав матір, і розумів, як раніше він робив некрасиво…
З того часу Олексій завжди попереджав маму, якщо десь затримувався.
Втім, це тривало недовго.
Незабаром він зустрів жінку з якою йому хотілося ніколи не розлучатися. Вони вирішили жити разом і Олексій з’їхав від матері, але як би там не було, а привітати маму він тепер не забував ніколи.
А Віра Іванівна теж не сумувала. Вони з Ритою тепер частенько їздили один до одного в гості і чудово проводили час разом.
А про те, що вона провчила сина, хоч і в такий спосіб, Віра Іванівна ніколи не пошкодувала.
Вона просто вважала, що інакше не можна було і вона вчинила цілком правильно.
