Світлана сиділа в кафе з подругами, але зовсім не слухала їх і сумувала.
-Світлано, ну ти взагалі не з нами. Про що думаєш? – запитала подруга.
-Та ні про що, – швидко сказала Світлана. – Просто задумалася.
-А то ми не знаємо тебе. Мабуть все про Сашка свого знову ….., – сказала Марія.
-Світланко, ти ж сама від нього пішла! До речі, правильно зробила. Чому ти про нього все думаєш?
-Дівчатка, вам не зрозуміти! – Світлана важко зітхнула.
-Куди вже нам! – засміялися дівчата.
Світлані навіть стало трохи прикро.
-Ну Зрозумійте ви! Він – моє перше кохання. Я думала, що ми все життя будемо разом. Всі довкола тільки й казали: ах, яка пара! Ах, яка пара! А потім раз….і все пішло не так.
-Світлано. Не сумуй ти так, – сказала Наталка. – Ти ж боролася за своє щастя. Ти зробила, що могла. І, в принципі, якби ти не пішла, то ви були б разом зараз. Але хіба ти хотіла б так жити?
-Ні, не хотіла б. І я знаю, що зробила все правильно. З ним я не могла бути щасливою. Я постійно чекала б каверзи. Але мені прикро!
Світлана важко видихнула.
-От просто прикро і все! Ми з ним були разом 5 років! 5 років! І він не захотів винаймати зі мною квартиру і наполіг, щоб ми жили з його батьками. І ми жили із його батьками! А до своєї теперішньої він переїхав одразу! І так мені не зробив пропозиції! А на ній одружився через місяць.
-Як одружився, так і розлучиться, – заявила Марія. – А ти закінчуй сумувати і починай дивитися на всі боки.
………………………
Світлана приїхала додому. Вона ввімкнула телевізор, зробила собі чай і лягла на дивані.
– Добре дівчаткам радити всяке. Як я можу почати дивитися на всі боки? Я не можу, – думала Світлана.
Потім вона подумала ще трохи і вирішила, що напевно її душа хоче трохи попереживати, тому вона й не може заспокоїтись і все думає про своє колишнє і почувається самотньою.
Вона посиділа ще трохи біля телевізора, перемикаючи програми. Зрозуміла, що жодна програма не може відігнати від неї сумних думок і пішла спати.
……………………..
Йшов час. Життя Світлани увійшло до своєї колії. Робота – будинок – робота. Іноді зустрічі з друзями.
Нудьга!
Смуток Сиітлани змінився роздратуванням. Ось як це? Він одразу собі дівчину знайшов, а вона все ніяк.
Вже тисячу разів вона озирнулася на всі боки, але так нікого поруч і не побачила.
Через деякий час роздратування змінилося бажанням щось зробити.
-Світлано, ну раз ніхто тобі не подобається серед тих, хто поруч, може знайти на сайті знайомств? – Запитала Світлану подруга.
Світлана тільки знизала плечима. Чомусь вона вважала, що намагатися шукати пару на сайті знайомств – це остання справа.
-Ну, ні так ні, – сказала подруга.
І життя покотилося далі.
……………………..
Світлана сиділа в готелі і сумувала.
– Ну ось і що мені тут робити? – думала вона.
Вона не любила їздити у відрядження. Нове місто – ну так, подивишся вдень, попрацюєш трохи, а ввечері доводиться сидіти на самоті. Вдома спати б лягла, бо втомилася чи фільм якийсь подивилася. Хоча тут теж можна і спати лягти і фільм подивитися, тільки вдома і ліжко своє, рідне, і постільна білизна, яку ти любиш і чай, кава в необмежених кількостях і тепло. А тут холодно! Брррр…….Ну не подобаються їй готелі! І міста, в які вона ніколи потрапити не хотіла теж!
І тут у Світланину голову прийшла ідея: прямо зараз вона може спробувати зустрітися з кимось із цього міста, і цього «когось» вона якраз знайде на сайті знайомств. От і подивиться чи варто їй взагалі знайомитись такими справами.
Вона відкрила ноутбук і заповнила анкету на першому-ліпшому сайті. Розмістила своє фото та почала дивитися інші анкети.
Все було не те! Ну, взагалі все! Ну, взагалі нікого, хто міг би їй сподобається. Прямо, аж дивно: що у реальному житті, що у віртуальному. Вона вже майже вирішила кинути цю згубну справу, яка ні до чого не могла привести, як раптом побачила цікаву на її погляд анкету. Хлопець підходив і за віком і захопленням, а головне – він їй сподобався зовні, а ще він був онлайн.
-Ех, була не була, – махнула рукою Світлана і написала йому повідомлення. Він відповів. І через годину вони вже разом гуляли містом і Максим показував їй визначні пам’ятки.
……………
Вранці Світлану розбудив дзвінок будильника. Вона розплющила очі і зрозуміла, що це не сон. Вона справді вчора не дійшла до готелю і залишилася у Максима.
– Нечекала від себе такого, – тільки і змогла подумати Світлана. Але в принципі вона була спокійна – зустрічатися з ним повторно вона зовсім не планувала. Так … провела приємний вечір – і чудово.
-Доброго ранку! Я зварив каву і зробив бутерброди, – у кімнату зайшов Максим. – Приходь.
Світлана кивнула.
Вона швиденько прийняла душ, зібралася, випила кави, з’їла один бутерброд і зібралася у справах.
-Що, так швидко йдеш? – спитав Максим.
-Так. Справи розумієш.
-Ввечері побачимося? – спитав Максим.
Світлана посміхнулася.
-Ввечері?! Загалом я з іншого міста. Тут просто у відрядженні.
-Зрозуміло … Я тобі зателефоную.
Світлана знову посміхнулася і подумала про себе: ну , ну, цікаво як? Адже вона вчора встигла видалити свою анкету і вести листування ні з ким не збиралася. І свій телефон теж залишати не хотіла.
………………….
Додому Світлана повернулася в хорошому настрої. Все-таки життя продовжується і не все так погано!
А потім її знову закрутило: дім-робота-дім-іноді зустрічі з друзями.
За кілька тижнів у Світлани пролунав дзвінок:
-Привіт! – промовив чоловічий голос
-Привіт! – Відповіла, здивовано, Світлана.
-Це Максим. Ти коли приїдеш? – раптом запитав він.
Світлана відвела від вуха телефон і здивовано дивилася на нього. “Хто це?” – крутилося питання в голові. Нарешті Світлана все згадала.
Вона знову посміхнулася і сказала:
-А ми що домовлялися, що я приїду? І взагалі, тобі треба, ти й приїжджай! – сказала Світлана і поклала слухавку.
Наступної секунди в її голові промайнуло запитання: звідки у Максима її номер телефону?
Але відповіді вона не знала.
І тут знову задзвонив телефон, і це знову був Максим:
-Світлано! Ти хоч скажи, в яке місто приїхати треба? – сказав він.
Світлана розсміялася: що за наполегливий такий!
-Куди-куди, у Київ! Куди ж? – і дівчина знову вимкнулась.
Насправді Світлана не вірила, що Максим приїде, але він приїхав.
Спочатку на вихідні, а потім так і залишився. А телефон він її дізнався, поки вона була в душі. Просто взяв її та зателефонував на свій.
-Слухай, Світлано, думаю, що нам потрібно винайняти квартиру разом, – якось сказав Максим.
-Ага, Треба. Ти шукай, якщо тобі треба, – усміхнулася Світлана.
Світлана дивилася на Максима і взагалі не вірила у те, що відбувається. Він що, жартує чи що? Вони взагалі не знають одне одного. Ну зустрілися кілька разів.
А Максим справді почав шукати і вони разом їздили дивитися варіанти і навіть начебто вибрали ту, що обох влаштовує.
Так, ще за пару тижнів, Світлана опинилася з валізою перед орендованою квартирою.
– Та це щось неймовірне. Ми знаємо один одного майже нічого. Так не буває! Це все відбувається не зі мною! – думала Світлана.
Але це відбувалося саме з нею! За місяць вони завели собаку. А ще за півроку Максим їй зробив пропозицію.
……………..
-Світлано! Ну бачиш як усе добре склалося. Якби ти тоді не пішла від свого Сашка, то ніколи б не зустріла Максима. А він у тебе чудовий! – казали подружки.
-І справді чудовий …., – погоджувалася Світлана. Вона більше не посміхалася. Вона була закохана і просто щаслива. А знаєте, ми ж з ним на сайті знайомств познайомилися. Я думала – ну схожу на одне побачення, скорочу нудний вечір у чужому місті і все. А він як побачив мою фотографію… не мене, а всього лише фотографію, відразу вирішив, що одружиться на мені. І одружується ж днями і навіть зі мною. Ось як так буває?
– Це сама доля розпорядилася так, – раділи за Світлану подружки.