Віра довго дивилася на чоловіка, який уплітав пиріг під велику кружку чаю, потім не витримала і запитала:
– Ну як? Смачно?
– Дуже, Вірочка, дуже. Це з чим? З малиною? – уточнив Борис, не відводячи погляд від свого ноутбука.
– З полуницею, – докірливо відповіла Віра.
Віра засмутилася.
Ще вранці вона знайшла цікавий рецепт, спеціально вирушила на ринок за свіжою полуницею, купила нову силіконову форму.
– Борисе, а можна хоча б за вечерею приділити мені трохи уваги? Наприклад, просто побалакати. Останнім часом для тебе нічого, крім роботи, не існує.
Борис мовчки встав, відніс у мийку тарілку з чащкою і сказав:
– Віро, ти ж не перший рік одружена. Тим більше, що сама економіст. Забула вже, що таке піврічний звіт?
Ні, за два роки заміжжя Віра не забула, що означають для підприємства звіти. До зустрічі з Борисом вона успішно працювала, була у керівництва на доброму рахунку, але якось все встигала робити в робочий час, принаймні не приносила додому товсті папки з паперами.
Але й не керувала своєю фірмою, як Борис. На розвиток бізнесу він витратив кілька років, справи зараз йдуть чудово. Особливо Борис пишається своїм злагодженим колективом, каже завжди: «Ми команда».
Але один член цієї команди ніяк не дає Вірі спокою – молода та симпатична бухгалтерка Поліна.
– Послухай, а з яких пір, звіт робить особисто директор? Взагалі-то цим має займатися бухгалтер. Чи вона у вас вміє тільки міні-спідниці носити?
– Віро, навіщо ти так говориш про людину, яку зовсім не знаєш?
– Я її бачила і мені цього вистачить.
– Даремно ти так. Поліна – чудовий бухгалтер. Звітом ми займаємось разом і постійно один з одним на зв’язку.
Тієї ж хвилини, немов на підтвердження його слів, Борису на телефон надійшло повідомлення. Він прочитав і почав перебирати якісь документи. Віра пішла мити посуд, намагаючись здаватися байдужою, але все ж таки запитала:
– Хто пише?
– Поліна. Але тільки ти не заводься. Повір, кохана, це все по роботі.
– По роботі спілкуються в робочий час!
– Заспокойся будь-ласка. Ти образилася, що я не вгадав, із чим пиріг? Вибач, рідна, правда, голова вже не розуміє. Було дуже смачно. Гаразд, я в душ і відпочиватиму.
Борис ніжно обійняв та поцілував дружину, але її це не заспокоїло. Миючи посуд, Віра не переставала думати про бухгалтерку. Вона була не з тих, хто перевіряє у чоловіка кишені та мобільний телефон – завжди довіряла Борису. Але коли кілька місяців тому колишня бухгалтерка пішла на пенсію, а натомість взяли Поліну, у серці Віри оселилося тривожне відчуття.
Телефон чоловіка лишився лежати на столі. Спокуса була велика. «А що, довіряй, але перевіряй. Ну, подумаєш, загляну разок, може справді листування у них ділове?»
Переконавшись, що у ванній ллється вода, Віра тремтячими пальцями почала гортати «Вхідні повідомлення». Але у листуванні з Поліною все було стерто. «Навіщо Борис це зробив? Невже я потрапила до банальної ситуації, коли чоловік зраджує мені зі своєю співробітницею?»
Вода у ванній перестала шуміти. Віра напружила всю свою пам’ять, щоб запам’ятати номер телефону цієї злощасної Поліни і повернула телефон чоловіка на колишнє місце.
– Віро, ходімо спати.
– Зараз йду.
Віра дістала в шухляді столу свій блокнот з рецептами і олівцем записала на останній сторінці цифри, які щойно запам’ятала.
***
Вранці Віра проводила Бориса працювати і дістала свій кулінарний блокнот. Відкривши останню сторінку, вона відчула, якусь тривогу. Довго не наважувалася, але потім все-таки внесла номер Поліни у свій телефон і набрала повідомлення: «Здрастуйте! Мене звуть Віра, я дружина Бориса Олександровича. Дуже прошу вас, перестаньте його турбувати у неробочий час. Дякую!”
Зробивши глибокий вдих, Віра відправила повідомлення і в ту ж мить про це пошкодувала.
– Боже мій, що я наробила. Опустилася до цих розбірок. А якщо я помилилася, і Поліна справді добрий бухгалтер і людина? Видалити, можна видалити скрізь, доки повідомлення не прочитане, – подумала Віра.
Тільки вона відкрила чат із Поліною, як до неї прийшла відповідь: – Вибач, люба, але Борис любить мене».
Віра застигла. Тим не менш, вона написала: – Що за нісенітниця? Ми з ним щасливі.
Відповідачка теж не вгамувалася: – Він тебе просто шкодує.
Віра сіла на підлогу і розплакалася. Ось і кінець, все справді у минулому. Вона більше нічого не писала, нікому не дзвонила. Притягла на кухню коробку, яку завела незабаром після весілля і назвала «Наш сімейний архів», і поринула у прекрасне минуле. Там була купа фотографій, листівки, які вони з чоловіком трепетно підписували і дарували один одному на всі свята, і два камінчики з морського узбережжя, де Борис зробив пропозицію Вірі. Що тепер робити? І як далі жити?
Віра прилягла на диван і заснула.
***
Вже надвечір її розбудив дзвінок чоловіка:
– Вірочка, мені доведеться затриматись на роботі. Але сьогодні ми вже покінчимо зі звітом. Не ображайся, рідна!
“Як у нього ще совісті вистачає вимовляти такі слова – Вірочка, рідна?”
Після декількох годин сну, Віра прийняла прохолодний душ, привела себе в порядок і поїхала до Бориса на роботу. Вирішила спіймати його з Поліною на гарячому.
Але увійшовши до кабінету чоловіка, вона побачила зовсім не ту картину, яку подумки уявляла. Борис сидів у своєму директорському кріслі, перед ним його заступник Андрій та бухгалтер Поліна, на столі купа документів, усі жваво розмовляли.
– Віро, який сюрприз! Ти засумувала, не дочекалася мене вдома? Присядь, почекай, ще буквально п’ять хвилин і ми розходимося. До речі, дівчатка, познайомтеся. Це моя дружина Віра, а це наш бухгалтер Поліна.
– Та ми здається вже знайомі, заочно, – сказала Віра і сіла на стілець наприкінці довгого столу.
– Рада знайомству, дуже приємно, – зі щирою усмішкою відповіла Поліна.
– Яке нахабство поводитися зі мною так награно. Ну нічого, зараз ви закінчите і ми розберемося, – думала Віра, при цьому зазначила, що Поліна справді справляє враження доброї і навіть порядної людини.
Колеги почали щось бурхливо обговорювати по роботі, а у Віри в цей момент на телефон надійшло повідомлення. Подивившись, вона застигла. Там було написано: – Чоловіка додому не чекай, він залишиться ночувати в мене.
Віра залилася фарбою, адже вона чітко бачила, що телефон Поліни лежав на столі перед нею, і та його в руки не брала, нічого не писала.
Віра набрала злощасний номер і зателефонувала, але телефон Поліни мовчав. «О Боже, з ким же я тоді листувалась сьогодні?» Вона скинула дзвінок та видалила контакт.
У цей момент Поліна з Андрієм зібралися йти. Віра залишилася з чоловіком наодинці.
– Віро, мені здається в Андрія з бухгалтеркою роман. Як тобі вони? На мою думку, дуже гарна пара.
– Борисе, пробач мені!
– За що?
– За недовіру.
– Ти приїхала мене перевірити?
– Якби ж тільки це. Ти не уявляєш, що я сьогодні наробила!
І вона про все розповіла чоловікові. Виявилося, що в середині номера вона переплутала дві цифри, а хтось на іншому кінці дроту вирішив її розіграти.
– Так, кохана, певно, якийсь жартівник вдосталь покуражився, листуючись із тобою.
– Борисе, я нічого на вечерю не приготувала.
– Тоді поїдемо вечеряти в ресторан! Тим більше, привід є – зі звітом покінчено. Може, й Андрія з Поліною покличемо? Якщо вони ще не пішли.
Вечір у ресторані вийшов чудовий. Тільки Віра спочатку соромилася спілкуватися з Поліною, яка нічого не підозрювала.
***
Наступного ранку, як завжди, нагодувавши чоловіка сніданком і проводивши на роботу, Віра вирішила приготувати пиріжки і дістала свій кулінарний блокнот. Відкривши останню сторінку, вона посміхнулася, вирвала її і відправила неправильно записаний телефонний номер у коробку з архівом, адже це теж частина їхньої сімейної історії, нехай і не найприємніша.
